Зміст
Введення
1. Основні методологічні принципи ціноутворення
2. Класифікаційні ознаки методів ціноутворення
3. Методи визначення базової ціни
3.1 Метод повних витрат, або метод Витрати плюс
(Full Cost Pricing, Target Pricing, Cost Plus Pricing)
3.2 Метод вартості виготовлення (Conversion Cost Pricing)
3.3 Метод маржинальних витрат (Direct Costing System)
3.4 Метод рентабельності інвестицій (Return on Investment Pricing)
3.5 Методи маркетингових оцінок (Pricing based on Market Considerations)
Висновок
Список використаної літератури
Додатка
Введення
Одним з найбільш істотних факторів, що визначають ефективність діяльності підприємства, є цінова політика на товарних ринках. Ціни забезпечують підприємству запланований прибуток, конкурентоспроможність продукції, попит на неї. Через ціни реалізуються кінцеві комерційні цілі, визначається ефективність діяльності всіх ланок виробничо-збутової структури підприємства.
Якщо в ціну продукції не закладений певний рівень рентабельності, то на кожній наступній стадії кругообігу капіталу підприємство буде мати все меншими коштами, що в кінцевому підсумку позначиться і на обсягах виробництва, і на фінансовому стані підприємства. В той же час в умовах конкуренції іноді припустимо застосовувати збиткові ціни для завоювання нових ринків збуту, витіснення конкуруючих фірм і залучення нових споживачів. Підприємство з метою впровадження на нові ринки іноді свідомо йде на зниження виручки від продажів продукції, щоб у подальшому компенсувати втрати за рахунок переорієнтації попиту на свою продукцію.
Якщо на собівартість продукції підприємство може впливати лише в дуже невеликих межах, оскільки гнучкість підприємства обмежена, як правило, розкидом цін на сировину, матеріали, напівфабрикати і робочу силу, а також внутрішніми резервами виробництва по зниженню матеріаломісткості продукції, то ціну реалізації на свою продукцію підприємство може встановлювати в практично необмежених межах. Однак можливість встановлення необмеженої ціни не тягне за собою зобов'язань споживача придбавати продукцію підприємства за призначену їм ціну. Таким чином, цінова стратегія підприємства - суть рішення дилеми між високою ціною реалізації і великими обсягами продажів. Спробуємо розглянути різні варіанти дії підприємства щодо встановлення цін на реалізовану продукцію.
З цього випливає мета нашої роботи: розглянути методи визначення базової ціни товару.
Для поставленої мети нам необхідно вирішити наступні завдання:
- розкриємо і покажемо основні методологічні принципи ціноутворення;
- наведемо класифікацію методів ціноутворення застосовуваних при встановленні базової ціни товарів;
- розглянемо більш детально кожен метод і наведемо приклади побудови ціни в кожному з них;
- проведемо порівняльну характеристику розглянутих методів, виявимо достоїнства і недоліки кожного з методів.
1. Основні методологічні принципи ціноутворення
Методологія ціноутворення - це сукупність принципів ціноутворення, методів обгрунтування рівня, структури, співвідношень і динаміки цін, а також методів формування системи цін у відповідності з вимогами об'єктивних економічних законів. [1]
Найважливішою частиною методології ціноутворення є сукупність принципів встановлення цін, дотримання яких забезпечує створення єдиної системи цін, яка відповідає всім висунутим до неї вимогам.
Найважливішим принципом ціноутворення є принцип урахування економічних меж застосування нових товарів.
Успішне вирішення проблеми встановлення прийнятних для продавця і покупця цін в істотному ступені залежить від того, як в цінах враховуються їх суперечливі інтереси. Специфіка протиріччя між виробниками (продавцями) та споживачами полягає в наступному. Виробника нового товару цікавить ефект у порівнянні з сумою зроблених витрат, а споживача - додатковий ефект, який забезпечувався б у ціні на новий товар у порівнянні з ціною усували товарів. Виробники зацікавлені в збереженні і підвищенні рівня рентабельності свого виробництва, а отже, і у високому рівні ціни. Споживача цікавить насамперед корисність товару. Витрати на виробництво товару цікавлять споживача лише в тій мірі, в якій вони вплинуть на ціну товару і на його економічне становище. [2]
Оскільки в ціні на кожен товар міститься частка, що перевищує витрати виробництва і втілює дохід (прибуток), у збільшенні маси якого зацікавлене кожне підприємство, і виробник і споживач прагнуть до отримання найбільш вигідних умов збільшення маси доходу (прибутку). При обмеженості виробничих ресурсів, а значить, і можливості отримання сукупного доходу (прибутку) між виробниками і споживачами неминуче виникають суперечності з приводу розподілу отримуваного доходу (прибутку).
Розрахунок цін на нові товари необхідно проводити з урахуванням об'єктивно існуючих економічних меж їх застосування. Методологічною основою визначення економічних кордонів застосування нових товарів є встановлені К. Марксом абсолютні економічні межі застосування машин (в теорії вартості) і основні положення теорії споживчої поведінки.
Загальний економічний критерій застосування машин як засобу підвищення продуктивності суспільної праці, за визначенням К. Маркса, полягає в тому, що В«... праця, якого стоїть їх виробництво, повинен бути менше тієї праці, яка заміщується їх застосуванням В». [3]
В іншому випадку загальна величина витрат праці, необхідна для виробництва продукції, не зменшиться, а отже, продуктивність праці не зросте. Таким чином, в основі визначення економічних меж застосування нових товарів лежить економія витрат суспільної праці.
Так, наприклад, абсолютна межа застосування нових машин замість ручної праці визначається наступним умовою:
(С + V + m) <(О” V '+ О” m'),
де (С + V + m) - вартість нової машини; (О” V '+ О” m') - економія витрат живої праці при застосуванні нової машини.
З розвитком матеріального виробництва частка затрат живої праці в сукупних витратах праці на виробництво продукції поступово скорочується, а частка минулої зростає. Тому економія минулої праці приймає все зростаюче значення. Абсолютна економічна межа застосування нової техніки замість застарілої в сучасному виробництві визначається економією не тільки затрат живої праці, але й економією сукупних витрат праці - як живої, так і уречевленої, тобто умовою
(С + V + m) <(О” З '+ О” V' + О” m '),
де (О” С '+ О” V '+ О” m') - економія сукупних витрат праці при застосуванні нової техніки.
В умовах різних форм власності економічні інтереси окремого власника можуть відрізнятися від економічних інтересів суспільства. Впроваджуючи новий товар, наприклад нову техніку, власник враховує економію не сукупних витрат праці, а тільки оплачуваної йому частини витрат праці, він безпосередньо зацікавлений в збільшенні рентабельності свого виробництва. Тому економічна межа застосування нових товарів замість старих відносно економічно відособленим підприємством може відрізнятися від громадської економічної межі її застосування. [4]
Індивідуальної кордоном впровадження нової техніки виробничого призначення служить така величина додаткового прибутку від вкладених у неї коштів, яка забезпечить в Надалі (при реалізації вироблених за допомогою нової техніки товарів) рівень рентабельності не нижче досягнутого на підприємстві.
Оскільки рівень рентабельності на різних підприємствах різний, розбіжність суспільних і індивідуальних економічних меж застосування нових товарів коливається в широких межах: для підприємств з низьким рівнем рентабельності кордону ширше громадських, для підприємств із ви...
