МОСКОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМ. ЛОМОНОСОВА
Кафедра зарубіжної літератури і друку
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ
ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЛЮБОВІ
У новелі IV І V ДНЯ В«ДекамеронВ»
Робота студентки 106 гр.
Наталії Мітюшевой
Викладач
Ванникова
Москва
2000
Джованні Боккаччо був другим (після Петрарки) великим італійським гуманістом. Як і Петрарка, він поєднував у своїй особі письменника-художника і вченого-філолога. І хоча Боккаччо вважав свого старшого сучасника своїм головним вчителем, його дарування лежало у дещо іншій площині, оскільки прийнято вважати, що він був поетом купецького стану відокремлених міст-держав. Це визначає новаторство автора В«ДекамеронаВ» в області літератури.
Ще на початку свого творчості Боккаччо розробляв свій підхід до сучасних йому жанрами, наприклад, психологічної історії, роману, створивши В«Елегію мадонни ФьяметтаВ». Вже в цьому творі автор використовує в якості літературної реальності сучасну йому життя і в якості головної героїні сучасниці. Тільки Боккаччо розробляв жанр новели, що вважався в його епоху низьким. Саме з новел полягає головна його твір - В«ДекамеронВ». І це не єдине новаторство книги.
У В«ДекамероніВ» вперше в історії літератури героєм широкого і цілісного розповіді стає сучасне автору суспільство. Сама форма твору не є новаторською. В пам'ятках попередніх епох діяли якісь фігури міфічного чи реального, але дуже далекого минулого. Подібну складову структуру, коли ціле складається з багатьох частин, що мають яку-небудь спільну рису, мали, наприклад, санскритські веди або Біблія, арабська збірка казок В«Тисячі і однієї ночіВ» або перська збірник В«Книга папугиВ», а більш сучасні - романи артурівського циклу. У них діяли або герої епосу, або окремі соціальні групи, роди, касти, прийшли з міфів і легенд. А в середньовічних притчах-повчаннях - В«examplaВ» - Образи часто запозичувалися з агіографію, життєписів або трактувалися як абстрактні характери, які тяжіли до типовості. Ці герої належали до дуже далеким читачеві світів, далеким, по-перше, в часі, по-друге, в соціальному відношенні. Герої повинні були стати прикладом для наслідування, таким собі ідеалом, на який слід рівнятися, тому дистанція між героєм і читачем була велика.
Не такий В«ДекамеронВ». Так, Боккаччо використовує відому форму, характерну більш для епічних творів, але він рішуче В«знижуєВ», вже з самого Вступу, розповідь і тісно пов'язує його з сучасністю, наповнюючи В«ДекамеронВ» пізнавальної злободенністю. Це вже не епопея, а, швидше, комедія, адже її мета - не повчати і вчити, а В«підбадьорити і розважитиВ». До того ж мова в новелах йде про людей, що живуть в ту ж епоху, що і автор, і про самих пекучих питаннях епохи.
Вже у Вступі автор говорить про події недавнього часу - В«останньому чумний пошестьВ», тобто чумі 1348. Дев'ять десятих описуваних в В«ДекамеронВ» подій та героїв відноситься до епохи, безпосередньо передувала написання книги (виняток - Х день). Більш того, Боккаччо вводить в оповідання образи сучасників, живих або зовсім недавно померли, безсумнівно відомих сучасному автору читачеві. Все це приклади безпосереднього відображення дійсності, тенденції В«описувати випадки і пригоди, приключилися як в новітні, так і в стародавні часи В». Особливо сильно ця орієнтація відчувається в перших рядках новел: В«не багато років минуло, як ...В» - хронологічна наближеність, недавнє минуле; В«як ми бачимо щоденно ...В» - безпосередню вказівку на сучасність відбувається.
Ще одним із способів В«ОсучасненняВ» є уточнення місця, аж до детального вказівки. В противагу попереднім В«ДекамеронаВ» епічним творам, де часто фігурують якісь казкові світи або цілком реальні місцевості, але мають казкову забарвлення описів, дія у Боккаччо розвивається в абсолютно конкретних місцях, які звучать на вустах. Зрозуміло, такі точні географічні визначення мимоволі обростають повсякденними подробицями. Так, Венеція під другій новелі четвертого дня згадується як В«гнездилище усілякої скверниВ», а ось опис Марселя в третій новелі того ж дня: В«Скільки вам відомо, Марсель знаходиться в Провансі, біля самого моря, але тільки в цьому древньому і славному місті раніше було більше багатих людей і іменитих купців, ніж нині В».
Але ще сильніше, ніж згадка історичних імен або назв місць, прикмети сучасності проявляються в самому характері оповіді, в його соціально-політичної проблематиці. Битви, подвиги, опис яких притаманне лицарських романів, ніколи не є домінуючими або рушійними в сюжеті, як, втім, не можуть стати і яскравим фоном для, по суті, побутових історій, часто просто анекдотів, зібраних у В«ДекамеронВ». Але якщо навіть і стають (як, наприклад, хрестові походи, діяння імператорів і королів), то використовуються Боккаччо як туман спогадів, мимовільне перешкоду, що послужило двигуном самого дії, яким у багатьох новелах є, наприклад, несподівана поява чоловіка, коли невірна дружина приймає у себе коханця. На перший же план висуваються найактуальніші питання та проблеми італійського суспільства кінця XIII - початку XIV століття. У центрі твору - інтереси діяльного і розторопного купецтва вільних міст. За словами Вітторе Бранка, головного дослідника творчості Боккаччо, В«ДекамеронВ» - дзеркало його [купецтва] переконань, смаків, повсякденних занять В»[1].
Однак важливо не тільки те, що головна роль отшла до нової панівної групи. Проблематичний фон В«ДекамеронаВ» широкий і різноманітний. Тут і англо-французькі війни (II, 3 і 8) [2], війни між Анжуйським королівством і швабській-арагонской Сицилією (V, 5 і 6; VI, 3) - тобто міжнародні події, які жваво зачіпали інтереси морської і сухопутної торгівлі. Виражені і принципові тези тодішнього світогляду: найстрашніше - пірати і розбійники (II, 2 і 10), найдорожче - власність.
Однак особливо яскраво риси епохи виявлені в любовній літературі. У Боккаччо вона відходить від епічних, ліричних зразків і зводиться найчастіше до пікантно-побутової любовної історії, до анекдотичному любовному трикутнику, до звичних тем міських пліток і пересудів.
У В«ДекамероніВ» два дні з десяти присвячені історіям кохання, в четвертий день розповідаються новели про нещасливого кохання, в п'ятий - історії з щасливим кінцем. Треба зауважити, що всі вищевказані ознаки В«осучасненняВ» у Боккаччо В«працюютьВ» і в новелах про любові. Почуття героїв, перепетії сюжету відбуваються на тлі історично реальних пейзажів (міста, сусідні Італії країни, вулички і кораблі піратів), згадуються історичні особистості і так далі. Але оновлені також і традиційні літературні мотиви і прийоми, що набагато більш важливо в аналізі трактування любовної теми у Боккаччо.
Так, наприклад, мотив В«ВпізнаванняВ», що грає у багатьох творах, починаючи Гомером і закінчуючи лицарськими романами, роль такого собі В«важеляВ», маяка несподіваного повороту подій, втрачає в В«ДекамеронВ» сказачно-чарівну забарвлення і набуває реалістичну мотіровку, тобто проектується на реальну основу. У п'ятій новелі п'ятого ж дня цей мотив відіграє визначальну роль. Юна дівчина в дитинстві була вивезена з Фаенца при її облозі. Надалі вона переїхала з прийомним батьком у рідне місто, де в неї закохалися два юнаки, один з яких був її рідним братом. Закінчується новела зворушливим впізнавання дівчата її рідними. Так цей мотив грунтується на цілком реальних подіях боротьби між італійськими містами. В«ПізнаванняВ» грунтується і на події міжнародного масштабу. У сьомий новелі п'ятого дня порушено тему торговельних і політичних відносин Італії з Вірменським царством. Головний герой - син вірменського дворянина - В дитинстві був викрадений корсарами і проданий в рабство. Дорослим він закохується в дочка господаря, що призводить до вагітності і, здавалося б, кривавої розв'язки: герой вирушає на страту, батько, не витримавши ганьби, по...
