Ідейно-художня роль епізоду "Плач Ярославни"
В«Cлово о полку Ігоревім В»є пам'яткою давньоруської літератури. Воно написано в XII столітті, в період ранньофеодальної державності, коли країна перебувала у стані роздробленості і єдність держави порушувалось міжусобицями і іноземними вторгненнями.
В«Слово о полку Ігоревім В», як і кожен твір літератури, має ідейний зміст і художню форму, яку визначає рід, жанр, мова, вся система засобів і прийомів, за допомогою яких створюється зміст. З цим тісно пов'язана композиція твору. Кожен епізод є важливим компонентом, без якого твір втрачає свій сенс і форму.
В«Плач Ярославни В»є дуже важливим епізодом уВ« Слові о полку Ігоревім В». У цьому творі є деякі епізоди, віщуючі подальший розвиток подій. Такими епізодами є: момент, коли "Сонце йому (Ігорю) тьмою путь заступало ";В« Сон Святослава В»,В« Плач Ярославни В»- без них втратиться відчуття того часу, XII століття, коли було написано твір, так як в Стародавній Русі люди глибоко вірили в різного роду передвістя. Автор створює атмосферу за допомогою цього епізоду, завдяки таким уривків зараз читач може краще розібратися у творі.
В літописі було лише сухий виклад фактів, а епізод В«Плач ЯрославниВ» є елементом, вставленим автором В«СловаВ» для посилення емоційного звучання твори. В«Плач ЯрославниВ» як би повертає нас до дійсності після ліричного відступу автора, в якому він згадує перших руських князів і їх численні походи на ворогів Русі і протиставляє їх сучасним йому подіям. Взагалі В«Слово о полку ІгоревімВ» створено для того, щоб виразити справжню реакцію мешканців Русі на події, що відбуваються, так як в літописному уривку цього бути не може.
Цей епізод несе величезне емоційне навантаження: тут сконцентровано відношення автора до всього що відбувається. Крім цього епізоду, так відкрито більше ніде не виражаються почуття. Автор зміг дуже точно передати страждання Ярославни, тим самим висловлюючи ставлення всієї російської землі до подій. Адже для історії Русі ця поразка мало чимале значення. В«Слово о полку ІгоревімВ» пройнятий героїчним і трагічним пафосом, тобто емоційно-оцінними ставленням письменника до зображуваного. Також В«Плач ЯрославниВ» має дуже велике значення для композиції В«Слова о полку ІгоревімВ». Звертаючись до сил природи, просячи у них допомоги, Ярославна як би готує втечу князя Ігоря з половецького полону.
Без цього епізоду порушилася б логіка оповіді, без нього в В«Слові о полку Ігоревім В»не змогли б бути виражені так чітко ідея, тобто засудження міжусобної війни і заклик князів до об'єднання, і проблема - роздробленість і шляху до об'єднання.
Простір в В«СловіВ» постійно змінюється, то розширюється, то звужується. У цей момент художній простір у творі звужується до Путивля. У самому ж епізоді простір розширюється до величезних меж, так як Ярославна в своєму плачу, що нагадує ліричну народну пісню, звертається до всіх сил природи одночасно: і до вітру, і до Дінця, і до сонця. "Природа вВ« Слові В»- не тло подій, не декорація, в якій відбувається дія, - вона сама дійова особа, щось на кшталт античного хору "(Д. С. Лихачов). Звернення до всіх силам природи створює відчуття того, що людину оточує величезна простір. Це передає погляди людей того часу, тобто XII століття, на світ: "... Середньовічний людина прагне якомога повніше, ширше охопити світ, скорочуючи його у своєму сприйнятті, створюючи В«модельВ» світу - як би мікросвіт ... " (Лихачов Д.С. Поетика давньоруської літератури// Поетика художнього простору).
Я читала В«Слово о полку ІгоревімВ» в двох різних перекладах - Д.Ліхачева і в поетичному перекладі Н. Заболоцького. Я думаю, що прочитання кількох різних перекладів дає можливість читачеві поглянути на події з різних боків і краще їх зрозуміти. У кожному перекладі виявляється особистість перекладача - він є як би автором тексту. У Заболоцького мова більше наближений до загальнодоступному, навіть розмовного:
Що ти, Вітер, злобно повіває,
Що клуби туману біля річки ...
В той час як у Лихачова:
Про вітер, вітрило!
Навіщо, пан, веешь ти назустріч?
Але все ж у нас залишається відчуття, що це переклад давньоруського твору завдяки інверсії:
На зорі в Путивлі промовляючи,
Як зозуля ранньою весною,
Ярославна кличе молода,
На стіні ридаючи міський ...
Заболоцький використовує в своєму перекладі різні художні прийоми: уособлення, порівняння, вставляє власні шматки для посилення емоційного забарвлення. Наприклад, у Ліхачова немає таких рядків:
Відлетять, розвіються тумани,
привідкриє очи Ігор-князь ...
...................................
Ти ж, стріли ворожі сіючи,
Тільки смертю веешь з висоти ...
Те Тобто Заболоцький дає більш розгорнуті, художні описи. Лихачов використовує переважно метафори, в той час як Заболоцький в тих же самих фразах використовує порівняння, наприклад: "... зозулею безвісно рано кує" (Д. Лихачов), "... як зозуля кличе на юру". В обох перекладах вживається велика кількість уособлень, так як Ярославна звертається до вітру, до річки і до сонця, немов як до живих: "Дніпро мій славний!", "Сонце тричі світле!", "Що ти, Вітер ..."
Таким чином, епізод В«Плач ЯрославниВ» має величезне значення, як смислове, так і емоційне. У цьому епізоді, передавши страждання Ярославни, автор висловлює стан всієї російської землі в той час.
Список літератури
Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту .bobych.spb.ru/
