ЛІРИЧНІ ЦИКЛИ в творчості російських поетів-ЖІНОК
Введення
В даній роботі ми звертаємося до ліричним циклам вітчизняних поетів А.А. Ахматової, М.І. Цвєтаєвої, Е.А. Благининой.
Проблемі циклу приділялося чимало уваги в науковій літературі, і саме поняття циклу вже знайшло термінологічне значення. Цикл розглядається як специфічний жанр літератури, як В«своєрідний структурний механізм, що допускає величезну кількість всяких варіацій В»[1]. Цикл визначається як В«жанрове утворення, головний структурний ознака якого - особливі відносини між віршем і контекстом, що дозволяють втілити в системі свідомо організованих віршів складну систему поглядів, цілісність особистості або світу В»[2]. Цикл - В«група творів, свідомо об'єднаних автором за жанровим, тематичним, ідейному принципом або спільністю персонажів В»[3], а також В«Оповідачем, історичною епохою єдиним поетичним настроєм, місцем діїВ» [4].
Традиційне трактування циклу не вичерпує, однак, складності жанрової природи циклу. На наш погляд, до активним ціклообразующім факторів відносяться єдність проблематики, однотипність сюжетообразующую конфліктів, образно-стилістичного рішення.
Одним з провідних жанрообразующіх елементів є тип зв'язку, що виявляє себе в оглядовій композиції, тобто в такій побудові твору, при якому В«організуючим центром є не єдиний фабульний стрижень, а єдність ідейно-тематичного завдання, проблематики, кут зору, під яким і відповідно до якого відбирається і групується матеріал В»[5]. В оглядовій композиції більш явно виражає себе автор, так в ній під площать авторська ідея та авторська В«воляВ»; В«сполучний елемент думкиВ» [6] визначає цілісність твору.
Об'єднуючим фактором в циклі є і загальна атмосфера твору, в якій проявляється авторське світобачення та світовідчуття і яка створюється В«стійким повторенням визначених тим і В«невмотивованимВ» їх зчепленням В»[7].
У створенні емоційної атмосфери циклу важливу роль відіграє сприймає суб'єкт - читач. Цикл розрахований на особливу активну співтворчість читача. Саме на читача орієнтовані в циклі заголовка і епіграфи, примітки та коментарі, висловлювання В«від автораВ», розташування частин та ін Читач повинен простежити розвиток наскрізних мотивів і образів, побачити логіку у примхливому і часто асоціативному розвитку авторської думки. Цикл характеризується також варіативним розвитком тим, наявністю обрамляють новел або нарисів, особливим хронотопом, відносною самостійністю складових компонентів.
При існуванні стійкої типологічної структури формування циклу визначено В«ідеями часуВ» і творчою індивідуальністю письменника. Суспільно-літературна потреба в циклі обумовлює його жанрове зміст. У циклізації проявляється не тільки аналітичне, але і синтезирующее сприйняття автором дійсності, його бажання проникнути в суть соціального і духовного життя людини, осмислити глобальні суспільні конфлікти і більш приватні явища життя.
Таким чином, цикл - В«не випадкова добірка творів одного жанру і загальної тематики. Це поетичний організм, клітинки якого, володіючи відносною самостійністю, своєю взаємозв'язком один з одним утворюють В«більш широке загальне зміст, ніж зміст окремих речей або їх механічної сукупності, суми В». Сутність їх по поетичної зв'язку С. Ейзенштейн в класичній роботі про монтаж визначив наступної, пара доксальной для арифметики, формулою: 1 +1 більше, ніж 2 В». [8] монтуємо з окремих фрагментів віршів, цикл в своїй структурі несе широкі можливості розвитку художнього сенсу і допускає різноманіття принципів побудови.
Циклічність поступово стала сприйматися як особлива художня можливість вже в 19 столітті, що призвело до створення нової поетичної форми ліричного циклу (досить згадати В«денісьевскійВ» цикл Ф.І. Тютчева). Він представляв собою нове жанрове утворення, яке стоїть між тематичної добіркою віршів і ліричної, безсюжетної поемою. Кожен твір входить в такий цикл, може існувати як самостійна художня одиниця, але, будучи вилучено з нього, втрачає частина сукупності смислів окремих творів, його складових.
Існують дві найбільш поширені форми ліричної циклізації: цикл віршів і цикл у формі книги. Їх побутування, імовірно, обумовлено вживанням поняття В«циклВ» в В«ШирокомуВ» та В«вузькомуВ» значенні. У першому випадку мова йде про книгу віршів. В«Під ліричним циклом, - стверджує М. Дарвін, - ми розуміємо невеликий збірка ліричних віршів, які об'єднані єдиним характером одного й того ж настрої або які являють собою коротку епічну послідовність в ліричному плані В»[9]. Цикл, розуміється в В«вузькомуВ» значенні, володіє тими ж ознаками: це структурна організація, В«відповідна єдиному художньому задуму, творчої концепції В»[10].
І в циклі-книзі і в циклі віршів кожне окреме вірш, вилучене із загального контексту, втрачає свою змістовність, свій В«істинний сенсВ». На цю особливість циклу вказував ще Д. Брюсов. В«Багато вірші, - писав він я не вважав можливим друкувати окремо, поза їх зв'язку цілим циклом або навіть з усією книгою. Тільки на своєму місці поруч з іншими, ці вірші отримують їх істинний сенс В»[11].
Із цієї взаємодії смислів народжується цілісна авторська концепція - В«одна з найважливіших типологічних рис цих жанрових форм В»[12], що відображає мінливий процес взаємопроникнення поета і світу.
Протягом декількох десятиліть російська культура на межі XIX-XX століть і цілий корпус творів всього ХХ століття ставилися до області недоступною для наукових досліджень. Відомостей, які зрідка з'являлися у пресі, було явно недостатньо для складання цілісного уявлення про автора, явище, епосі. Тим не менше, подібний факт не знижував інтересу дослідників і читачів до літературної спадщини того часу. У 80-ті роки XX століття почалося справжнє відродження культури Росії кінця XX століття. Стали доступні матеріали, що містять невідомі раніше відомості про літературу цілого сторіччя. З новою силою зазвучали імена М. Гумільова, В. Ходасевича, В. Набокова, Є. Замятіна, А. Ахматової, М. Цвєтаєвої, І. Шмельова, 3. Гіппіус.
А.А. Ахматова - знаменна фігура ХХ століття. Чи не відразу після появи першої книги (В«ВечірВ»), а після В«чіткийВ» і В«Білої зграїВ» в особливості, стали говорити про В«загадки Ахматової В». Сам талант був очевидним, але незвична, а значить, і неясна була його суть. В«РоманомВ», підмічена критиками, далеко не все пояснювала. Як пояснити, наприклад, привабливе поєднання жіночності і крихкості з тією твердістю і виразністю малюнка, що свідчать про владної і неабиякою, майже жорсткої волі?
У молодої поезії виявилися ознаки виникнення ахматовської школи, а у її засновниці з'явилася міцно забезпечена слава. Джерело чарівності був не тільки в цікавості виражається особистості, але і в мистецтві висловлювати її, в новому умінні бачити і любити людину. Це перводвіжущая сила ахматовського творчості.
Довіра до віршів Ахматової досягається, перш за все, свободу мови, простий і розмовної. Але коли б ми так розмовляли, то В«для повного вичерпання багатьох людських відносин кожному з кожним досить було б обмінятися двома-трьома восьмивірш - і було б царство мовчання В», - як було відмічено Н.В. Недоброво.
Звернення до особистості і творчості Ахматової в даній роботі обумовлено багатьма причинами. Творчість Анни Андріївни привертало увагу багатьох літературознавців і продовжує залучати до досі. Серед них як дослідники поезії Ахматової в цілому, так і ті, хто вивчає окремі напрямки її лірики чи вибрані вірші. Відомі роботи, присвячені Ахматової, таких літераторів як Л.А. Шилов, А.І. Павловський, А. Хейт, Е. Еткінд, М.М. Кралин, В.М. Жирмунський, Е.С. Добін, А.Г. Найман, К.Г. Петров, Н.І. Попова, В.А. Черних, В.Г. Крючков, Л.С. Матвєєва. Це далеко не повний список тих, хто займався дослідженням творчості цього поета. Звертаючись до цих джерел, ми намагаємося зробити самості...
