ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА I. Основних соціокультурних передумови, що обумовили ТВОРЧІ ПОШУКИ Л. АНДРЕЄВА НА МЕЖІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
В§ 1. Становлення світогляду Л. Андрєєва в контексті соціополітичних процесів в Росії на рубежі століть
В§ 2. Основні тенденції творів Л. Андрєєва
РОЗДІЛ II. ДУХОВНИЙ ПОРТРЕТ ОСОБИСТОСТІ ПИСЬМЕННИКА І ВІДБИТТЯ його світоглядні позиції у внутрішньому світі ТВОРИ
В§ 1. Духовний портрет особистості письменника Леоніда Андрєєва
В§ 2. Світоглядні тенденції автора і їх відображення в системі оповіді сюжету повісті
ВИСНОВОК
БІБЛІОГРАФІЯ
ВСТУП
Творчість Леоніда Андрєєва є невід'ємною і важливою частиною літературної спадщини Росії. Довгий час з ідеологічних причин письменник був під негласним забороною, деякі тексти не публікувалися (художні та публіцистичні), окремі твори не перевидавалися і не оцінювалися літературознавством. В останні роки дослідники виявляють особливий інтерес до художнього світу письменника, ідей і образів його творів.
Повість В«Життя Василя Фівейського В»(19 листопада 1903 р.) найбільш показова в творчості письменника. Піднімаються їм питання віри і невіри, на перший погляд, перегукуються з політичними очікуваннями автора в передчутті революційних змін. Разом з тим, автор намагається по-своєму осмислити і дозволити В«вічні питанняВ» буття, пов'язані з людським стражданням, загальної справедливістю, добром і злом.
Постановка проблеми і мета дослідження
В«Життя Василя Фівейського В»- складне і багатопланове твір. У нашій роботі ми спробуємо відповісти на одну з ключових проблем, поставлених у повісті Л. Андрєєва, а саме: чим обумовлено нещастя головного героя - отця Василя Фівейського - маловір'ям (неподлинной вірою) або невір'ям (релятивістськими посилками) автора і, відповідно, богоборчої пафосом його твори.
Мета даної роботи - з'ясувати, наскільки образ сільського священика відображає особистісні настрою, переживання, релігійно-філософський світогляд самого автора повісті.
На наш погляд, актуальність цих питань полягає ще й у тому, що сюжетна лінія повісті в деякому роді тіпологічностью біблійному сказанню про Іова в логіці подієвих перегуків. (Ця інтертекстуальна зв'язок з прецедентним текстом Святого Письма встановлюється при виявленні біблійних алюзій, що функціонують в тексті Л. Андрєєва). Між тим, якщо старозавітний страждалець виходить переможцем у кінець свого богоборства, являючи тим самим зразок для наслідування християн в протистоянні добра і зла, то священик Василь Фівейський, поневолений бідами і безталання, навалився на його плечі, закінчує своє життя трагічно. Іов - ідеальний образ для наслідування, але для читачів повісті результат життя священика, як його доля і пережитий досвід, може представиться більш очевидним і актуальним.
Історіографічний огляд
З перших же днів виходу в світ повісті Л. Андрєєва В«Життя Василя Фівейського В»вона викликала жвавий інтерес і відгуки як серед сучасників автора, так і більш пізніх критиків і дослідників творчості письменника. На початку 20-го століття ряд відомих письменників неоднозначно сприйняли творчий виклик Андрєєва. Такі авторитетні художники і громадські діячі, як Максим Горький, оцінювали повість, так само як і позицію Андрєєва, з точки зору віри, але віри не стільки в Бога, скільки в людський просвітлений розум. Осягаючи і по-своєму розуміючи підоснову В«Життя ...В», Горький сприймав художній образ, створений Андрєєвим, критично. Володимир Короленко також гостро відгукується на цей твір, відзначаючи домінування фаталізму, песимізму, невіри в розум і загальне благо як особистісні характеристики Леоніда Андрєєва, який висловив себе в символічних образах повісті. Символічність повісті підкреслюється і відомим публіцистом В'ячеславом Івановим [1] в спеціальній статті, присвяченій В«Життя Василя ФівейськогоВ», де стверджується, що Андрєєв відходить від полюса Л. Н. Толстого і тяжіє до полюса Ф.М. Достоєвського.
Особливий інтерес являють статті рецензентів, серед яких були священнослужителі Православної Церкви (збірник В«ЗнанняВ», 1904 р.). Так, Ф. Белявський в стаття «³ра чи невіра?В» Засуджував героя оповідання за В«горде настрій розумуВ», несумісне з християнським В«смиренністю віроюВ»; причину його нещастя Ф. Білявський вбачав не в соціальній і суспільного самотності В. Фівейського, а у В«відсутності духовної життєздатностіВ». [2] Православний місіонер Л. Боголюбов критикував Андрєєва за В«декадентствоВ», а Василя Фівейського оголосив душевнохворим. Священик Н. Колосов в Московському єпархіальному будинку виступив з лекцією В«Уявне катастрофа віри в оповіданні Л. Андреєва" Життя Василя Фівейського "В» (15 грудня 1904 р.) [3].
За словами Н. Колосова, В«Тип о. Василя Фівейського є тип потворний і до крайності неправдоподібний. Такі типи серед духовенства рідкісний виняток, як бувають люди з двома серцями або двома шлунками В»[4].
З церковними публіцистами був солідарний Н.Я. Стародумов, підкреслюючи, що В«Життя Василя ФівейськогоВ» - це В«Наруга над священиком, над його саном, над його сімейним життям, над його горем, над його сумнівами, над його горячею вірою і над Вірою взагалі В»[5]. Релігійний письменник і публіцист Д. Мережковський відверто заявляє, що страждання сільського священика пояснюються нічим іншим, як недалекістю розуму героя: В«надто велика воля, при малому розумі, призводить до дурості або божевіллю, бо й дурні, так само як розумні, може бути навіть частіше розумних, божеволіють В»[6].
Принципово іншим було сприйняття В«Життя Василя ФівейськогоВ» ліберальної і демократичної критикою (Н.Геккер, І.Н.Ігнатов, С. Миргородський, Л.Н. Войтоловський) і письменниками-символістами (В. Брюсов, О. Блок, Ф. Сологуб), які по перевазі відзначали художня майстерність. Разом з тим, символісти (Філософів, З. Гіппіус, В. Брюсов) [7] захопилися не містичному, а якомусь грубо-матеріалістичного зображенню сюжетів Андрєєва. Спроби аналізу творчості Л. Андреєва неодноразово робилася сучасниками письменника. Свої відгуки на твори давав відомий свого часу критик-публіцист М. К. Михайловський, літературні критики Л. Гуревич, В. Воровський.
Доля самого письменника та світоглядні погляди незмінно позначилися і на долі його літературної спадщини. У перші роки революції деякі п'єси Л. Андрєєва ще ставилися на сцені. Але надалі андріївський театр був витіснений з репертуару творами класичної драматургії й п'єсами нових авторів, що відображають події та ідеали нового постреволюційного ладу. Проза письменника видавалася всі рідше і рідше. Лише в 1926 р. випускається збірка вибраних творів Л. Андрєєва зі вступним словом А. Луначарського, а в 1930 р. видається збірка пам'яті письменника В«РеквіємВ». Після цих двох видань творчість художника було майже забуте.
В епоху застою радянського періоду інтерес до творчості Л. Андрєєва майже повністю згасає. У середині XX століття це обумовлено результатом зовнішніх причин (Великою Вітчизняною війною, облаштуванням держави нового соціалістичного ладу), а у другій половині - політико-ідеологічними причинами. Тільки в 1956 р. знову виходить у світ книга його оповідань. Саме з цього рубежу 50-х-60-х рр.. відбувається знайомство радянського читача з літературною спадщиною Л. Андрєєва. Минаючи довгу пору замовчування і цензури, друкуються його однотомники прози і драматургії, з'являються перші критичні роботи. Але вибірковість в подачі творів все ж була очевидною. Перевага віддається головним чином творам реально-побутового плану. Це робилося для того, щоб показати Л. Андрєєва в деякій мірі спадкоємцем російського класичного реалізму. Певного ідеологічного повороту не уникла й літературна інтерпретація творчого шляху Л. Андрєєва: більш чи менш значними визнавалися твори з переважанням реалістичних тенденцій, але творч...
