Контрольна робота
Тема: В«Система жанрів давньоруської літератури В»
1. Виникнення російської літератури
Література виникла на Русі одночасно з прийняттям християнства. Але інтенсивність її розвитку незаперечно свідчить про те, що і християнізація країни, і появу писемності визначалися насамперед державними потребами. Писемність була необхідна у всіх сферах державного і суспільного життя, в междукняжескіх і міжнародних відносинах, в юридичній практиці. Поява писемності стимулювало діяльність перекладачів та переписувачів, а головне - створило можливості для появи оригінальної літератури, як обслуговуючої потреби і потреби церкви (повчання, урочисті слова, житія), так і суто світської (літописи). Однак цілком природно, що у свідомості давньоруських людей того часу християнізація і виникнення писемності (літератури) розглядалися як єдиний процес. У статті 988 р. найдавнішої російської літописі - В«Повісті временних літ В»безпосередньо за повідомленням про прийняття християнства говориться, що київський князь Володимир, В«пославши, нача поіматі у нарочиті чади [у знатних людей] діти, і даяти нача на учення книжне В». У статті 1037 р., характеризуючи діяльність сина Володимира - князя Ярослава, літописець зазначав, що він В«книгам прилежа, і шануючи е [читаючи їх], часто в нощи і в дні. І собра переписувачів багатьох і прекладаше від грек на словеньское писма [перекладаючи з грецької мови]. І спісаша книзі багато, ними ж поучащеся вірні людье наслажаются ученья божественаго В». Далі літописець наводить своєрідну похвалу книгам: В«Велика бо биваеть полза від учення книжкового: книгами бо кажемі і учімі есми шляху покаяння [Книги наставляють і навчають нас покаяння], мудрість бо знаходимо і в'здержанье від словес книжних. Се бо суть реки, напаяюще Всесвіту, се суть ісходіща [Джерела] мудрості; книгам бо є неіщетная глибина В». З цими словами літописця перегукується перша стаття з одного з найстаріших давньоруських збірок - В«Ізборник 1076 рокуВ»; у ній стверджується, що, подібно до того як корабель не може бути побудований без цвяхів, так і праведником не можна стати, не читаючи книг, дається порада читати повільно і вдумливо: не намагатися швидко дочитати до кінця глави, але задуматися над прочитанням, тричі перечитати одну і ту ж главу, поки не осягнеш її сенсу.
Знайомлячись з давньоруськими рукописами XI-XIV ст., встановлюючи джерела, використані російськими письменниками - літописцями, агіографії (авторами житій), авторами урочистих слів або повчань, ми переконуємося, що в літописі перед нами не абстрактні декларації про користь просвітництва; в X і першій половині XI ст. на Русі була виконана величезна за своїми масштабами робота: була переписана з болгарських оригіналів або переведена з грецької величезна література. В Внаслідок давньоруські книжники вже протягом перших двох століть існування своєї писемності познайомилися з усіма основними жанрами і основними пам'ятниками візантійської літератури.
Досліджуючи історію прилучення Русі до книжності Візантії та Болгарії, Д.С. Лихачов вказує на дві характерні особливості цього процесу. По-перше, він відзначає існування особливої вЂ‹вЂ‹літератури-посередниці, тобто кола літературних пам'ятників, загальних для національних літератур Візантії, Болгарії, Сербії, Русі. Основу цієї літератури-посередниці становила давньо-болгарська література. Згодом вона стала поповнюватися і за рахунок переказів або оригінальних пам'яток, створених у західних слов'ян, на Русі, в Сербії. Ця література-посередниця включала книги священного писання, богослужбові книги, твори церковних письменників, історичні твори (хроніки), природничі (В«ФізіологВ», В«ШестодневВ»), а також - хоча і в меншому обсязі, ніж перераховані вище жанри, - пам'ятники історичного оповідання, наприклад роман про Олександра Македонського і повість про завоювання Єрусалиму римським імператором Титом. З цього переліку можна помітити, що більшу частину репертуару і самої давньоболгарська літератури і відповідно спільнослов'янської літератури-посередниці становили переклади з грецької мови, твори ранньохристиянської літератури авторів III-VII ст. Необхідно відзначити, що будь-яку давньослов'янську літературу можна механічно ділити на оригінальну і перекладну: перекладна література була органічною частиною національних літератур на ранньому етапі їх розвитку.
Більш того - і в цьому друга особливість розвитку літератури X-XII ст. - Слід говорити не про вплив візантійської літератури на давньоболгарська, а цієї останньої на російську або сербську. Мова може йти про своєрідне процесі трансплантації, коли література як би цілком переноситься на новий грунт, але і тут, як підкреслює Д.С. Лихачов, її пам'ятники В«продовжують самостійне життя в нових умовах і іноді в нових формах, подібно до того як пересаджене рослина починати жити і рости в новій обстановці В».
Те, що Давня Русь почала читати чуже дещо раніше, ніж писати своє, жодною мірою не свідчить про вторинність російської національної культури: мова йде лише про одну області художньої творчості і лише про одну сфері мистецтва слова, а саме про літературу, тобто про створення письмових текстів. Причому зауважимо, що на перших порах серед пам'яток писемності було вельми багато текстів з сучасної точки зору нелітературних - це була в кращому випадку спеціальна література: праці з богослов'я, етики, історії і т.д. Якщо ж говорити про словесному мистецтві, то основну масу його пам'ятників становили в той час, зрозуміло, незапісиваемие фольклорні твори. Про це співвідношенні літератури та фольклору в духовному житті суспільства того часу не можна забувати.
Щоб зрозуміти особливість і самобутність оригінальної російської літератури, оцінити сміливість, з якої російські книжники створювали твори, В«які стоять поза жанрових системВ», такі, як В«Слово о полку ІгоревімВ», В«ПовчанняВ» Володимира Мономаха, В«МолінняВ» Данила Заточника та подібні їм, для всього цього необхідно познайомитися хоча б з деякими зразками окремих жанрів перекладної літератури.
Жанром називають історично сформований тип літературного твору, відвернений зразок, на основі якого створюються тексти конкретних літературних творів. Система жанрів літератури Давньої Русі істотно відрізнялася від сучасної. Давньоруська література складалася в чому під впливом візантійської літератури і запозичила у неї систему жанрів, переробивши їх на національному грунті: специфіка жанрів давньоруської літератури полягає в їх зв'язку з традиційним російським народним творчістю. Жанри давньоруської літератури прийнято ділити на первинні і об'єднуючі.
2. Первинні жанри
Первинними ці жанри називаються тому, що вони служили будівельним матеріалом для об'єднуючих жанрів.
Первинні жанри:
- Житіє
- Слово
- Повчання
- Повість
До первинних жанрам також відносять погодну запис, літописне оповідання, літописне сказання і церковну легенду.
2.1 Житіє
Жанр житія був запозичений з Візантії. Це найпоширеніший і улюблений жанр давньоруської літератури. Житіє було неодмінним атрибутом, коли людину канонізували, тобто зараховували до лику святих. Житіє створювали люди, які безпосередньо спілкувалися з людиною або могли достовірно свідчити про його життя. Житіє створювалося завжди після смерті людини. Воно виконувало величезну виховну функцію, тому що житіє святого сприймали як приклад праведного життя, якої необхідно наслідувати. Крім цього, житіє позбавляло людини страху смерті, проповідуючи ідею безсмертя людської душі. Житіє будувалося за певними канонами, від яких не відходили аж до 15-16 століть.
Канони житія
- Благочестиву походження героя житія, батьки якого обов'язково повинні були бути праведниками. Святого батьки часто вимолювали у Бога.
- Святий наро...
