Міська відкрита науково-практична конференція
ТЕМА:
Мова оповідача як основний засіб його характеристики в романі Т.Н.Толстой В«КисьВ»
р. Зеленогорськ
2006
ЗМІСТ
Введення
Глава I. Оповідач у художньому творі і особливості його мови
1.1. Мовленнєва манера оповіді та типи оповідача
1.2. Особливості мови оповідача в творі М.В.Гоголя "Вечори на хуторі біля ДиканькиВ»
Глава II. Особливості мови оповідача в романі Т. Толстой В«КисьВ»
2.1. Тип оповідача
2.1. Словотворчість оповідача
2.2.1. Префіксальних спосіб словотворення
2.2.2. Суфіксація і дезаффіксація
2.2.3. Зміна граматичних ознак іменників
2.2.4. Контамінація
2.2. Орфографічні і фонетичні зміни слів
2.3. Ремінісценції
Висновок
Список літератури
Додаток
Словник термінів
ВСТУП
В«Тетяна Толстая побризкала на похований і оплаканий жанр роману чарівною водою, привезла його з Америки додому, і виявився він абсолютно живий. Цей роман так смачно написаний, що хочеться з'їсти кожну фразу, бурчачи і прицмокуючи В». Так відгукується Борис Акунін про перший, але при цьому досить успішному (Книжковий Оскар в номінації В«Проза 2001В») романі Т.Толстой В«КисьВ».
І дійсно, перше, що приваблює читачів у романі, так це живий, сучасний і оригінальний мова, якою він написаний. Т.Толстая використовує не тільки численні мовні засоби для характеристики героїв і їх мови, але і сама мова. У романі можна зустріти величезну кількість авторських неологізмів, які так чи інакше показують характерні мовні риси кожної з груп населення міста, в якому відбуваються події роману.
Слід зауважити, що Т.Толстая не перша, хто використовує слово як окреме літературне засіб, яка може сама по собі розповісти про характер оповідача, його культурному рівні, професії, місце проживання, соціальний стан і т.д. В літературі в цій області прийнято вважати першопрохідцями Н.С.Лескова (В«ЛівшаВ», В«Леді Макбет Мценського повітуВ») і М.В.Гоголя (В«Вечори на хуторі поблизу ДиканькиВ»). Саме їх твори, витримані в оповідному формі, стоять на межі побутової мови та художньої творчості. Характерною рисою такого стилю є те, що принцип розповіді заснований на імітації мовної манери відокремленого від автора персонажа - оповідача; лексично, синтаксично, інтонаційно орієнтований на усне мовлення. Той же принцип розповідання можна помітити і в творі Т. Толстой В«КисьВ».
Мета нашої роботи: дослідження мови оповідача в романі Т. Толстой В«КисьВ».
Логічним наслідком цього з'явилися поставлені нами завдання :
1. Дізнатися, що таке оповідач в художньому творі і про які особливості свідчить його мова.
2. Досліджувати мова оповідача в романі Т. Толстой В«КисьВ».
3. Виявити особливості оповідача по його промови.
Новизна нашої роботи і полягає в тому, що Тетяна Толстая є сучасником, її роман з'явився у продажу порівняно недавно, тому багато хто з літературних критиків ще не замислювалися про особливості мови оповідача в її романі.
Вивчення творчості найбільш яскравого і значного представника постмодернізму - Т.Толстой допомагає краще зрозуміти стан сучасної російської літератури. У цьому і полягає актуальність нашої теми.
ГЛАВА I . Оповідач В ХУДОЖНЬОМУ Твір І ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО МОВИ
1.1. Мовленнєва манера оповідача і типи оповіді
Літературний образ може існувати не інакше, як у словесній оболонці. Всі деталі зображеного світу отримують художнє буття, тільки будучи позначеними словом. Слово, мова - В«ПершоелементВ» літератури, матеріальний носій її образності. Природно тому, що словесно-мовного строю твору завжди приділялася і приділяється велика увага.
В першу чергу це лексичні та стилістичні можливості мови. Лінгвісти виділяють в лексиці ряд мовних пластів, для художньої же літератури достатньо стилістичного виділення трьох зрізів: нейтральною, зниженою і піднесеної лексики. Якщо ж у промови оповідача, персонажа чи ліричного героя переважає нейтральна лексика і відсутні піднесені і знижені слова і обертів, то це теж важливий стильовий показник. Для літературознавчого аналізу істотно виявлення в творі таких лексичних пластів як архаїзми, історизми та неологізми.
Ще одним важливим мовним засобом художньої літератури є синтаксична виразність. Спочатку мистецтво слова існувало не в друкованому тексті, а в формі усного оповідання, оповідання, пісні і т.д. У художньому творі дуже важливий синтаксис: в ньому втілюються, В«опредмечиваютсяВ» живі інтонації звучного слова. Якщо синтаксичне побудова так важливо в промові оповідача, то ще важливіше воно в мові персонажа. Манера побудови фрази найчастіше стає стилістичним ознакою, за якою легко впізнати письменника навіть у невеликому уривку тексту.
В епічній мови чітко виділяються дві мовні стихії: мова героїв і розповідь. (Розповідь у літературознавстві прийнято називати те, що залишається від тексту епічного твору, якщо з нього прибрати пряму мову героїв).
Оповідач - це особливий художній образ, точно так само придуманий письменником, як і всі інші образи. Як всякий образ, він являє собою деяку художню умовність, приналежність вторинної, художньої реальності. Образ оповідача - особливий образ у структурі твору. Основне, а часто і єдиний засіб створення цього образу - притаманна йому мовна манера, за якою проглядається певний характер, спосіб мислення, світогляд і т.п. У більшості випадків навіть у великому за обсягом творі витримується одна оповідна манера, але це не обов'язково повинно бути так, і з можливістю непомітного, не заявленого зміни оповідної манери по ходу твори слід завжди зважати.
Розділяють персоніфікованих і неперсоніфікованих оповідачів. У першому випадку оповідач - одне з дійових осіб твору, часто він має всі або деякі атрибути літературного персонажа: ім'я, вік, зовнішність; так чи інакше, бере участь у дії. У другому випадку оповідач є фігура максимально умовна, він являє собою суб'єкт оповіді і внеположен зображеному в творі світу. Якщо оповідач персоніфікований, то він може бути або головним героєм твору (Печорін в останніх трьох частинах В«Герой нашого часу В»), або другорядним (Максим Максимович вВ« Беле В»), або епізодичним, практично не беруть участі в дії (В«публікаторВ» щоденника Печоріна в В«Максима МаксимовичВ»). Останній тип часто називають оповідачем - спостерігачем, іноді цей тип розповіді надзвичайно схожий на оповідь від третьої особи (наприклад, в романі Достоєвського В«Брати Карамазови В»).
В залежності від того, наскільки виражена мовна манера оповідача, виділяються декілька типів розповіді.
1. Найбільш простим типом є так зване нейтральне оповідання, побудоване за нормами літературної мови, що ведеться від третьої особи, причому оповідач неперсоніфікований. Оповідання витримане в основному в нейтральній стилістиці, а мовна манера не акцентована.
2. Інший тип - оповідання, витримане в більш або менш яскраво вираженою мовної манері, з елементами експресивної стилістики, зі своєрідним синтаксисом і т. п. Якщо оповідач персоніфікований, то мовна манера оповіді звичайно, так чи інакше, співвідноситься з рисами його характеру, явища за допомогою інших засобів і прийомів.
3. Наступний тип - оповідання-стилізація, з яскраво вираженою мовної манерою, в якій зазвичай порушуються норми літературної мови. Тут виділяється дуже важлива і цікава різновид оповідання, звана оповіддю. Сказ-це оповідання, в своїй лексиці, стилістиці, інтонаційно-синтаксичному побудові та інших мовних засобах імітує усне мовлення, причому найчастіше простонародну.
В аналізі ...
