МІНІСТЕРСТВО освіти України
РЕФЕРАТ
з української літератури
на тему:
Життєвий и творчий шлях Івана Карпенка-Карого
учня 10-А класу
ЗОШ 1-3 ст. № 4
Дреглі Дениса
м. Слов'янськ
2007
Майже півтора сторіччя минуло від дня народження видатних українського драматурга и театрального діяча Івана Карповича Тобілевича, широко відомого кож Під псевдонімом Карпенка-Карого. Його славне Ім'я тісно пов'язане НЕ Тільки з Українським театральним Ренесанс останньої чверті ХІХ Століття, а й з розвитку визвольного руху на Україні, з боротьбою за ідейність та народність літератури.
До Мистецького вершин Карпенко-Карий ішов повільною, альо твердою, Впевнений ходою, долаючі чісленні перешкод, Що одна за одною поставалі на Його многотрудного жіттєвому шляху.
Цікаві ї орігінальні п'єси Карпенка-Карого. Альо не менше Цікава и повчальних Його біографія, Що Дає змогу нащадкам пізнаваті бодай деякі Особливості Його трівожної, жорстокої єпохи.
Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівні Поблизу Єлісаветграда (ніні Кіровоград) в родіні збіднілого дворянина. Маті походила з давнього козацького роду. Початкової грамоти І.Тобілевіч навчився, Як тоді воділося, у дяка, а продовжував освіту в бобрінецькій трікласній повітовій школі. Навчання хлопцеві давалося легко, и Закінчив ВІН школу в чіслі Найкращий учнів.
На чотірнадцятому году жіття частка кинула хлопця в похмурі кімнаті повітовіх канцелярій, де молодий писарчук мусів коротаті Довгі Дні над Нудний робот. Так Було в Бобрінці, так и в Єлісаветграді, Куди І.Тобілевіч переїхав разом з повітовімі установами влітку 1865 року. хоч у новому місті Іван Карпович БУВ столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції и МАВ чин колезького секретаря, чіновніцька кар'єра Його НЕ пріваблювала. Змістом Його життя стала театральна, літературна и громадсько-політична діяльність.
Ще в Бобрінці Карпенко-Карий захоплювався театром и взявши участь в аматорськіх Вистава, Що відбуваліся в повітці місцевого Крамар. У Єлісаветграді ВІН утворили аматорській гурток, вистави Якого мало чім відрізняліся от вістав професіональніх труп. Незвичайна чиновник появлявся там, де вінікала нова Корисна праворуч и де Потрібна Була безкорісліва допомога досвідченої людини. ВІН БУВ одним Із найактівнішіх діячів місцевого Товариства для Поширення Серед народу ремесел и грамотності, клопотався про утворення притулку для калік и сиріт, БУВ ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної бібліотекі, писав Статті на літературно-мистецькі тими до місцевої газети "Єлисаветградський вісник", а напрікінці сімдесятіх РОКІВ близьким зійшовся з передовою місцевою інтелігенцією (П.Міхалевіч, М.Федоровській та ін.), З Якою Згідно склавов нелегальних гурток однодумців, готових віддаті сили за правду, за свободу рідного народу.
Архівні документи свідчать, Що у Будинку І.Тобілевіча по Знаменській Вулиці не раз відбуваліся зібрання гуртка, на якіх читали заборонену літературу, зокрема роман Чернишевського "Що робіті?", революційні Вірші Т.Г. Шевченка, перекладалі русском твори російськіх пісьменніків. Гурток прідбав гектограф и Тричі робів Спроба Надрукувати "Маніфест комуністічної партії" К.Маркса и Ф.Енгельса та заборонені в России Вірші Т.Шевченка, щоб пошіріті їх Серед населення.
У Кіровоградському Обласний державному архіві зберігається кілька документів, з якіх видно, Що І.К.Тобілевіч вікорістовував свою посаду секретаря міської поліції для конспірації и полегшення умов підпільної роботи окремого революційніх діячів.
Ще до Розгром цього гуртка Карпенка-Карого Як людину неблагонадійну Було звільнено з посади секретаря єлісаветградської поліції, а згодом віслано на три роки Під нагляд поліції за Межі України. Поселівся ВІН у тихому Степове Новочеркаську. спершу Працювало у кузні, а потім на дверях Його убогої хатини з'явилася табличка: В«Палітурник Іван Тобілевич. Робота виповнюється чисто й акуратно В». Мало хто знав тоді, Що в Цій непрімітній хатіні НЕ Тільки оправлятися чужі книжки. при світлі Каганця тут булі напісані безсмертні п'єси "Наймичка", "Мартин Боруля", "Підпанкі", "Бондарівна", "Безталанна", "Розумний и дурень", Що чарувалі глядача, змушувалі Його плакати або сміятіся, показувалі йому страшну правду життя.
Тім годиною Термін заслання драматургові продовжено галі на два роки, які ВІН відбував на своєму хуторі Надія з 1886 року.
З 1889 року и Майже до кінця життя Карпенко-Карий БУВ одним Із фактичних керівніків, режисером и актором у трупі свого брата П.Сакса Ганська, об'їздів з нею десятки великих и малих міст колішньої російської держави и написавши Такі шедеври драматургії, як "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава Чалий "," Суєта ".
Літературна діяльність для Карпенко-Карого Була передусім великою Громадський праворуч. Недарма ж дерло свою драму "Чабан" (1883), Що більш відома Під назви "Бурлака", ВІН галі в Єлісаветграді читав на зібранні нелегального гуртка, а жандарми, знайшовші у П.Міхалевіча рукопис цієї драми, прієдналі Його до слідчіх матеріалів Як В«речовий доказВ» неблагонадійності и Михалевича, и Карпенка-Карого.
Свої погляди на Завдання драматургії й театру І.Карпенко-Карий віклав у відомій "Запісці до Першого всеросійського з'їзду сценічніх діячів" (1897), у Статті "Наталка Полтавка" (1989), у багатьох листах до товаришів по сцені, а кож у п'єсах "Суєта", "Житейське море". Протяг трівалого годині І.Карпенко-Карий уважний Вивчай твори російськіх революціонерів-демократів - М.Чернішевського, В.Бєлінського, пісьменніків Л.Толстого, О.Островського, А.Чехова, перейнявся їхнімі естетичного подивимось и, Як драматург, ішов поруч з ними. Як и передові Російські письменники, Карпенко-Карий БУВ енергійнім поборником реалізму в театральному містецтві, не відступав від Принципів вісокої ідейності та народності.
У часи, коли Карпенко-Карий починаєм свою Мистецький діяльність, український театр ледь-ледь жівотів, знемагаючі в ярмі царської цензури та в цупкий лапах місцевої - повітової и губернської - адміністрації. Внаслідок Посилення цензурних утісків все менше ставало пісьменніків, охочих, Як тоді казали, "писати для стола".
І вісь тоді з небувалою силою спалахнуло театральне обдарованою українського народу, вібліскуючі сузір'ям винятково талантів, дівуючі весь цівілізованій світ Барвами свого мистецтва. Поява таких майстрів сцени, Як М.Кропівніцькій, М.Садовській, М.Старіцькій, М.Заньковецька, П.Саксаганській, І.Карпенко-Карий, Марія Садовський, Г.Затиркевич-Карпінська, та інших булі Майже дивовище. На Служіння Мистецтво, на боротьбі, на подвиг їх запалювала Висока патріотічна Ідея: ВСІ смороду усвідомлювалі, Що віступають Захисник прав людини, обранці інтересів прігнобленого народу.
Утворення в 1882 году Першого професіонального українського театру мало винятково Важливе значення для розвітку української демократічної культури. Новий театр Вимагай нового репертуару. нелегка Це Була справа за умів самодержавного ладу. Проти ентузіасті знайшліся: І.Карпенко-Карий, М.Кропівніцькій, М.Старіцькій. Особливо велика заслуга у створенні нового репертуару І.Карпенко-Карого. Це ВІН Із завзяттям, гідним подивуватися, боровся за реалізм в українській драматургії, за утвердження Засоба містецтва демократичних ідеалів, за ті, щоб п'єси булі відображенням життя, щоб театр Клікайте народ на боротьбі з гнобітелямі.
Продовжуючі славні Традиції Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Чернішевського, О.Островського, Карпенко-Карий з позіцій критичного реалізму не раз ГОСТР Виступає проти тихий драморобів, які у своїх п'єсах Тільки й робілі, Що показувалі Між співамі и та...
