МІНІСТЕРСТВО освіти України
РЕФЕРАТ
з української літератури
на тему:
Іван Карпенко-Карий
ученіці 10-А класу
ЗОШ 1-3 ст. № 4
Скрипник Ксенії
м. Слов'янськ
2007
Обняті такий широкий горизонт, заселіті Його таким безліччю живих людських тіпів МіГ Тільки першорядній поетичній талант и великий обсерватор людського життя.
Іван Франко
талановитий драматург-новатор, Іван Карпенко-Карий збагатів русский літературу творами різноманітніх жанрів - соціально-побутовою и соціально-псіхологічною драмою, соціальною комедією характерів, історічною драмою. Скроню акторською майстерністю, зокрема пріродженім вмінням передаватися найсуттєвіше у псіхологічно вмотівованій поведінці особістості, ВІН вніс Вагомий внесок у Розвиток українського театру. І Як письменник, и Як Один з корифеїв сценічного мистецтва Карпенко-Карий Завжди залішався Громадянин и патріотом свого знедоленого краю.
Іван Карпович Тобілевич народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівні, тепер село Веселівка Новомиргородський району Кіровоградської області. Його батько Працював управителем поміщіцькіх маєтків, походивши Із збіднілого шляхетського роду. Одружуючісь, батьку викуп свою дружину з кріпацької неволі, хоч у минуло її РІД БУВ Козацька. У Цій простій, од природи обдарованій родіні віховалася плеяда діячів української культури - три брати, відомі Під псевдонімамі Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський и Панас Саксаганський та їхня сестра Марія Садовського-Барілотті. Піднесенням на мистецькі верховини смороду насамперед завдячують Матері Євдокії Садовській, Що Чудов виконанням народніх пісень заронила в душі ДІТЕЙ Глибока розуміння багатства й краси українського слова та Перші зерна артистичного ХІСТ.
Дитинство Івана минуло в сільському середовіщі, Звідки ВІН вініс добру ознайомленість з життям, ПОБУТ, звичаєм народу. Хоч у Бобрінецькій повітовій школі навчання проводилося російською мовою, протікають вон не заглушила рідної.
Підлітком Іван Пішов на Свій хліб, працюючих Писарчуком Спочатку в містечку Мала Виска, а потім у Бобрінці. Багато чітає, займається самоосвітою, захоплюється аматорськім театрального рухом. Колі в 1865 году повітом центром ставши Єлисаветград, Тобілевич почав працюваті там у канцелярії поліційного Управління. Однак знаходив відраду в керівніцтві драматично гуртка, до складу Якого входили вчителі, в організації вістав, де кож виступать и Як актор. На самодіяльній сцені булі показані п'єси Григорія Квітки-Основ'яненка ("Шельменко-денщик"), Дмитра Дмитренка ("Кум-Мірошник, або Сатана в бочці"), Петра Ніщінського ("Вечорниці").
Колі Емськім указом 1876 року Було заборонено друкувати НЕ Тільки книжки на русском, а й організовуваті Українські вистави й концерти, Іван Тобілевич разом з Марком Кропивницького, Євгеном Чикаленко, Олександром Тарновських, Панасом Михалевичем домагаються пріпінення переслідувань української культури. У Його Будинку поселівся колішній активний учасник Киевськой громади Олександр Русов з дружиною Софією, Яка перебувала Під наглядом поліції. Тому власті запідозрюють Тобілевича у Політичній неблагонадійності й у вересні 1883 року звільняють Зі служби.
Тепер Іван Тобілевич має змогу повністю віддатіся НЕ Тільки Літературній, а й театральній діяльності: Він входити до професійної трупи Михайла Старицького. Мав рацію Іван Франко, коли, оцінюючі цею Період у жітті Тобілевича, писав, Що тоді "усміхнулася йому українська муза: Росія Стратій поліційного пристава, Україна зіскала Карпенка-Карого ".
Однак у 1884 году Тобілевічу Було заборонено жити в Україні, піддано політічному наглядові на три роки. ВІН оселівся в Новочеркаську, займався оправою книжок, написав кілька п'єс ("Бондарівна", "Розумний и дурень", "Наймичка", "Безталанна"), Що друкуваліся и віставляліся Під псевдонімом Іван Карпенко-Карий.
Формування світогляду письменника, крісталізація реалізму Його Літературної и сценічної творчості відбуваліся Під впливим передової естетичної думки. ВІН БУВ знайомий з працями французьких енціклопедістів XVIII Століття - Дідро, Вольтера, Руссо, ХУДОЖНЯ творчістю європейськіх пісьменніків ХІХ Століття. Особливо великий Вплив на Івана Тобілевича мала полум'яна Шевченкова поезія: її Постійно читали в родіні, обговорювалі, рекомендувалі дітям для декламації. У своїй творчості драматург Продовжує Шевченківські Традиції художнього Дослідження дійсності.
У 1887 году ВІН живе на ВЛАСНА хуторі Надія на Єлісаветградщіні, займається хліборобством, багаті годині віддає Літературній праці. Колі в 1888 году Було знято поліцій ний нагляд, ВІН Знову кідається у вир театрального жіття. Саме тоді український театр корифеїв з успіхом Виступає НЕ Тільки в багатьох містах України, а й далеко за її межами - на Дону, Кубані, в Поволжі, у Білорусі, в центральних регіонах России. Ансамбль, до складу Якого входили Такі таланти, Як Марія Заньковецька, Микола Садовський, Панас Сакса Ганська, Марко Кропивницький, на високий Рівень підносіть реалістічне сценічне мистецтво. До репертуару труп входять Кращі твори української и світової драматургії, зокрема й драми та комедії Івана Карпенка-Карого.
Його акторська майстерність відзначена в чисельності театральних рецензіях, Що з'являлися в газетах багатьох міст України, России, Білорусі. Серед сценічніх образів, створеня Іваном Карпенком-Карим, булі Возний ("Наталка Полтавка" Івана Котляревського), Назар Стодоля и Хома Кичатий з драми Тараса Шевченка, старшина Михайло Михайлович, Дід-Мірошник, Герасим Калитка, Терентій Пузир, Терешко з власним драм и комедій, Хома ("Ой не ходи, Грицю, та ї на вечорниці "Михайла Старицького) та Барабаш з драми" Богдан Хмельницький " того ж автора, сторож ("Про ревізії" Марка Кропивницького).
На мнение історика українського театру Олександра Кисіль, Карпенко-Карий Виступає на сцені природно, Його гра Була НАДЗВИЧАЙНИХ тонкою. Актор створював Малюнок псіхічного стану людини "без різкіх зовнішніх ознайо, без зайвих подробіць ", однак самє такий підхід до сценічного втілення поведінкі персонажа має вважатіся вершиною сценічної майстерності.
Постійна напружено праця, нервові переживання, шовіністічні переслідування позначаються на здоров'ї Карпенка-Карого. Кілька останніх РОКІВ недуги все частіше давала про себе знати, аж Поки у січні 1907 року остаточно підірвала Його сили. Чи не допомогла й поїздка до Берліна: оперуваті хворого Було пізно. Там ВІН и помер 15 вересня 1907 року. Тіло небіжчика Було перевезено в Україну й поховайте за Його заповітом на кладовіщі сусіднього до хутора Надія села Карлюжіна.
