Аналіз величезної, дуже складної історичної постаті Кутузова інший раз тоне у строкатій масі фактів, змальовують війну 1812 р. в цілому. Фігура Кутузова при цьому якщо і не скрадається зовсім, то іноді блідне, риси його як би розпливаються. Кутузов був російським героєм, великим патріотом, великим полководцем, що відомо всім, і великим дипломатом, що відомо далеко не всім.
Кутузов є великим стратегом. Виявлення ж величезних заслуг Кутузова перед батьківщиною утруднялося тим, що довгий час відхід від Бородіна до Тарутине, а за тим і до Вільно не розглядався як глибокий і грандіозний план Кутузова про безперервне контрнаступі призвів до повного сокрушению супротивника.
Цінні нові матеріали спонукали радянських істориків, що займаються 1812 роком, приступити до виявлення своїх недоліків і помилок, пропусків і неточностей, до перегляду сформованих перш думок про стратегію Кутузова, про значення його контрнаступу.
У величезної нової (1946-го і наступних років) В«Британської енциклопедіїВ» читаємо про Кутузова наступне: «³н дав бій при Бородіно і зазнав поразки, але не рішуче В». А далі: В«Обережне переслідування противника старим генералом викликало багато критики В». Ось і все. Ця оцінка, особливо її лаконізм, жваво нагадує класичні півтори рядки про Суворова в одному з колишніх видань Малого Енциклопедичного словника Лярусса: В«Суворов, Олександр. 1730-1800. Російський генерал, розбитий генералом Массена В». Коли і де? Про це обережно не згадується за досить зрозумілої причини. Це - все, що французам покладається знати про Олександра Суворова. Не менш докладно сказано і про Кутузова: В«Кутузов, Михайло, російський генерал, переможений при Москві. 1745-1813 В». Ось і все. До цього слід додати і примітний відгук про Кутузова, що належить акад. Луї Мадлен, написавшему в 1934 р. у вступній статті до видання листів Наполеона до Марії-Луїзі, що після Бородіна Кутузов В«мав безсоромність (Eut impudence) не вважати себе переможеним В».
Ім'я фельдмаршала Михайла Іларіоновича Кутузова користується заслуженою світовою популярністю. Вихований на кращих традиціях російського військового мистецтва, основи якого були закладені Петром I, Румянцевим і Суворовим, Кутузов в більш складних історичних умовах підняв російське військове мистецтво на нову, вищу щабель. П'ятдесят два роки прослужив у лавах російської армії Михайло Іларіонович Кутузов. Силою свого військового обдаровання, своєю самовідданою і важким ратною працею він добився найбільших успіхів, здобув безліч перемог, слава яких ніколи не померкне. Його полководческая діяльність є зразком патріотичного служіння Батьківщині. Проте в дореволюційній військово-історичної літературі або замовчувалося полководницьке мистецтво Кутузова, або Кутузов зображався тільки як послідовник і наслідувач Румянцева і Суворова. Звичайно, вплив Румянцева і Суворова, їх військової школи на формування світогляду Кутузова було значним. Цього не заперечував і сам Кутузов. Він часто говорив про своїх попередників-полководців як про великих людей і посилався на них в своїх наказах та зверненнях до військ. Під командуванням Румянцева Кутузов брав участь у першій турецькій війні, де придбав початковий бойовий досвід. Вплив Суворова на Кутузова було ще більш значним. Саме Суворов був тим учителем Кутузова, який передав йому основні якості воєначальника. Кутузов глибоко засвоїв зміст суворовської В«Науки перемагатиВ». Учень і соратник Суворова, Кутузов перейняв його методи ведення бойових дій і виховання військ і в нових умовах розвинув далі і збагатив російське військове мистецтво. Відомим полководцем Кутузов став ще за життя Суворова. Він так само, як і Суворов, не дотримувався шаблону в способах ведення бою, відкидав застарілі форми бойових порядків. Йому був далекий формальний методизм прусської школи, і він був ворогом усіляких її проявів в російській армії. Полководницьке мистецтво Кутузова і його видатні якості воєначальника з особливою силою проявилися у війнах початку XIX століття. Кутузов великий, як єдиний полководець, який розгромив армію Наполеона, і Кутузов був правий, кажучи, що він, і предводімие їм російський народ, зі славою перемогли велику і грізну силу, з якої ніхто в Європі не міг впоратися. В«Повинно мене втішати те, що я перший генерал, перед яким Бонапарте так біжить В», - писав Михайло Іларіонович в 1812 м. (М.І. Кутузов. Документи, т. IV, ч. 2, док. № 168, стор 178.) Про Вітчизняній війні 1812 р. буржуазними істориками написано величезну кількість книг, брошур і статей. Але в цій літературі не знайшлося місця для справедливої, об'єктивної оцінки полководницького мистецтва видатного діяча цієї війни - фельдмаршала Кутузова, так як применшення і спотворення ролі Кутузова було непохитним вимогою царя Олександра I і його наступників. Тільки радянська історична наука зуміла по-справжньому оцінити діяльність великого полководця. У даній роботі автор не ставив собі за мету всебічно досліджувати полководницьке мистецтво М.І. Кутузова. Його скромна завдання - коротко розповісти про життя великого полководця, його бойових діла та звитяги, якими по праву пишається наш народ. При освітленні багатогранної діяльності Кутузова автор дозволив собі широко використовувати спогади сучасників полководця, бойові накази, донесення, реляції і особисте листування Кутузова, вважаючи, що справжні документи представлять для читача значний інтерес. Вивчення героїчного минулого нашої Батьківщини особливо важливо для виховання радянського патріотизму; В«... Радянський патріотизм, - говорив М.І. Калінін, - є прямим спадкоємцем творчих справ предків, рухали вперед розвиток нашого народу В»(М.І. Калінін. Про комуністичному вихованні, 1948, стор 63). Радянська Армія, що успадкувала кращі традиції військового мистецтва, одним з основоположників якого був М.І. Кутузов, свято шанує пам'ять великого російського полководця, одного з найвидатніших і найталановитіших синів російського народу.
Про Кутузове французькі історики пишуть дуже мало, воно і зрозуміло хто любить писати про поразку своєї країни особливо в такій ситуації, коли перемога Наполеона була так очевидна. Російські ж історики досі ретельно досліджують великого полководця.
Едвард Радзинський сказав: В«Наполеон - це людина, яка жила, співвідносячи себе тільки з ІсторієюВ». Наполеон Бонапарт і його роль у розвитку європейської цивілізації буде предметом пильної уваги ще багатьох поколінь істориків, а до його образу в літературі ще багато років будуть звертатися читачі всього світу, намагаючись зрозуміти, в чому ж полягає грандіозність цієї особистості.
Де ж та причина, яка породила подібну популярність цієї людини, і чому Наполеон Бонапарт став легендою? Безумовно, великий вплив на формування такого загального інтересу до його персони надали його особисті якості і та роль, яку він зіграв в історії Європи, заклавши основи сучасного європейського союзу держав і націй. Однак є й ще одна причина затребуваності Наполеона в сучасному суспільстві - це той образ, який створили історики, образ неоднозначний і дискусійний. Він складався протягом багатьох років, і до цих пір постійно змінюється. У нього з'являються якісь нові риси, залучаються нові джерела для спроб відтворення реального Бонапарта. Спробуємо розглянути долю цього образу в російській історіографії.
Перший інтерес до особистості французького імператора історики виявили ще при його житті. У роки консульства та імперії (можливо, не без участі самого Наполеона) формується так звана В«Бонапартистська легендаВ», відповідно до якої він зображується як революціонер, пацифіст, розповсюджувач ідей 1789г., який бажав об'єднати націю і умиротворити країну.
Інтерес до Бонапарту приблизно в той же час з'являється і у російських істориків, але вони все ще в основному обмежуються описом ходу Вітчизняної війни 1812г. Окремо варто відзначити дві оглядових роботи Н.І. Кареєва, найбіль...
