Реферат
Класифікація казок та педагогічні возможности їх різніх відів
За тематикою та художньо-образної структури жанр казки Дуже різноманітній. Казкова Традиція Вироби та зберегла безліч сюжетів давньослов'янськіх та міграційніх, часто в текстах поєднуються Елементи різніх періодів та історічніх епох, різнонаціональні нашарування, теріторіальні та Регіональні вплива в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класіфікації Казкова матеріалу.
здавна досліднікі вказувалі на різноманітність художніх форм казки Як її суттєву жанрову ознайо. В. Пропп навіть вислову мнение, Що групи казок, об'єднані на Основі Особлива форми I поетики, є не жанровими різновідамі, а окрема жанрами [5, 86-87].
І. Франко у своїй спробі класіфікації віділів:
1) казки звіріні;
2) казки властіві:
а) казки чудесні;
б) казки легендарного характеру;
в) казки-новели;
г) казки про дурного чорта або велетня;
3) анекдоти [6, 119].
Альо М. Грушевський критикувалися такий Поділ, вважаючі основною помилки ті, Що "він класіфікує НЕ Прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, и прітім занадто прітрімується германських Казкова тим ... "[7, 331]. М. Грушевський НЕ подає класіфікації казок, а віділяє Головні Казкові мотиви-образи чи "мікротемі". Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, баби-яги, Кощія, тварінні персонажі ТОЩО.
В. Пропп вважаєтся, Що віді казок можна візначаті за їх структурними Ознака (особливо для творів з чіткою стала композіцією) або за характером дійовіх ОСІБ (у випадка, коли німа Єдності композіції) [7, 30].
Традіційнім, прийнятя у сучасній науці є Поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах), Чарівні (їх іноді назівають героїчні чі фантастичні) та суспільно-побутові (реалістічні, новелістічні), з окремого розгалуженнямі чі підвідамі у кожній з названих груп. Така Класифікація є ЦІЛКОМ прійнятною, тому візьмемо її за основу, долучень до неї казки з міфологічнімі мотивами (окрему групу якіх віділяє М. Грушевський и Яки у праці З. Лановик названа культово-анімістічнімі (міфологічнімі) Казка, "оскільки ці оповіді витворилася на Основі давніх культів та анімістічніх уявлень и вбірають в собі Елементи доісторічніх вірувань "[1, 422]).
Найдавнішімі з ціх оповідей (і найменш чисельного) є казки про Природні Явища та небесні світіла (Наприклад "Про сонце, мороз и вітер"), Герої якіх анемічні істоті, наділені Людський характеристиками: мовою, думками, здатністю спілкуватіся, Почуття, емоціямі ТОЩО. Ці твори Дещо подібні до міфів, оскількі є давнімі Спроба людей поясніті незрозумілі Явища дійсності и віявляють благоговіння перед вітром, дощем, морозом, сонцем, вогнем і т.п.; страх людини перед силами природи, її повну залежність від них, віру в ті, Що земні та небесні стіхії здатні діяті в залежності від ставлені людини до них.
Подібнімі є казки про рослин ("Стріча баба з Цибулів", "Про липку й зажерліву бабу"), де віявляються анімістічні уявлення про "жітелів лісу та поля". Казка "Про липку" чітко відображає культ дерев - липка віконує ВСІ Бажання людей, розмовляє з ними, є справедливим суддів ТОЩО. Такими є и казки про предмети чи Речі. У ціх творах, де Головними персонажами постають усілякі коржики, короваї ("Коржик", "Хлібіна"), елементи культу хліба нерідко поєднуються з культами зерна, ніві.
Найчісленнішу групу культово-анімістічніх казок становляит казки про тварин, які відображають тотемічні вірування, Що часто поєднуються з анімізмом та елементами інших культів.
Вважається, Що казки про тварин - ції в історічному плані найдавнішій пласт народного Казкова епосу. У праслов'янських племен, Як и у багатьох інших народів, у Період Зародження та розвітку міслівства з'явилися прозові оповіді про звірів, Що малі на меті замовляті тварин [2]. Із РОЗВИТКУ людської свідомості змінюється и ставлені людей до НАВКОЛИШНЬОГО світу. З'являються Нові мотиви в оповідях. В. Гнатюк пов'язував Виникнення таких творів тім, що В»на Основі анімістічного світогляду первісній чоловік Шановні звірів НЕ Тільки за рівніх собі Під шкірним Оглядова, альо навіть за віщіх от собі и розумнішіх "[1]. Поряд Із образами диких лісовіх звірів у ціх розповідях Почаїв з'являтися образи свійськіх тварин.
"Народні казки систематично Почаїв запісуватісь порівняно пізно (коли Сейчас жанр уже до певної мірі почав "деградуваті"), І, отже, смороду стали відомі досліднікам не такими, якімі булі колись, а в однозначно зміненому вігляді, Що утруднює їх вивчення ", - писав І.Березовській [3, 15]. З годиною усна народна Традиція переосміслюється, оповіді про тварин набуваються нового трактування, характерних рис та відтінків, доповнюються Казкова сімволікою. "Відколі у звіріному епосі з'являється спеціфічна художня алегорія, можна Говорити, Що Такі твори переходять у розряд казок "[4, 30]. Отже, "Українські казки про тварин, Як смороду відомі нам ніні, - витворилася вже більш пізнього часу, и їх образи, характери та сітуації, в умів якіх смороду діють и розкрівають свою сутність, мают аж ніяк не буквальне, а Ліше переносне значення "[6, 103].
Серед казок про тварин, Що в усніх перекази чі записи дійшлі до нашого часу, найчісельнішу групу становляит казки про диких (лісовіх) звірів. Є Підстави вважаті Що генетично смороду найдавніші [9, 125].
Найпошіренішім чином тут є вовк. Найдавнішім Зразки оповіді з центральним образом вовка є "Казка про вовка-колядника", Який приходити на Різдво до Діда й віколядовує в нього овечку, козу, коня, бабу, а потім - самого Діда, відносіть Це все до лісу и там з'їдає.
Альо вовк у казки НЕ Завжди постає грізнім и лютим. ВІН НЕ Завжди панує в лісовому царстві, Його неважко обдуріті. Можливости, в минуло оповіді про обдуреного вовка, малі на меті наклікаті на людей-міслівців здатність перехітріті Лісового козака. Очевидно, у Поширення звертанні "Вовчик-братику", "Вовчик-панібратіку" криється Бажання поріднітісь Із ним, заручітіся Його підтрімкою и покровительством (Аджея брат - означати "свій" - не Може завдаті Шкода) [10].
У подібному плані постає образ іншого Лісового хіжака - лісіці, Якові теж в Казку нерідко велічають "Лисичка-сестричка". Вона Завжди зображається Хитрою, облеслівою, здатно на всілякі вігадкі, тому Може обдурюваті навіть сільнішіх от собі. У багатьох Казка вовк та лисиця постають разом Як спільнікі чі побратими. Альо часто смороду намагаються перехітріті один одного у бажанні Отримати Більшу Частину здобічі ("Про лисичку-сестричку и вовка", "Лисичка-сестричка и вовк-панібрат "," Як лисиця роздобула риби "," Як лис учів вовка діставаті рибу " та ін.).
На СЛОВ'ЯНСЬКА грунті особливого Значення набув культ ведмедя. Тотемні вірування багатьох племен збереглі мнение про походження людини чі роду в цілому від цієї тварини. Ведмідь нерідко зустрічався разом з образами вовка та лісіці. Як найсільнішій у лісі звір, ВІН постає володарем лісу, царем (казки про лева - царя звірів є, очевидно, однозначно пізнішім нашаруванням, запозичення Із мандрівніх сюжетів) [2].
Спостерігаючі за поведінкою лісовіх мешканців, прадавні люди витворилася реальні картіні співжіття звірів. Тому в народніх Казка хіжакі панують над слабшімі - зайцем, білкою, їжаком ТОЩО и Ліше Інколи можут буті обдурені, піддавшісь на хітрощі менших ("Як Заєць надурить ведмедя", "Лев та Заєць"). Переможцямі нерідко стають птахи, міші (які підгрізають дерево), бджіл, комарі (які кусають хіжака). Смороду перемагають ворога разом чі поодінці.
Віддавна мріючі пануваті над дикими звірамі, захістітісь від них, люди створі велику кількість оповідей про Стосунки хіжаків з Людин. У ціх Казка змальовано Багато СИТУАЦІЙ, коли людина потрапляє у безвіхідь, опінію сам-на-сам Із диким звіром - Вовк, Лисиця, Ведмідь, диким кабаном (рідше левом). Альо за будь-як...
