Міська відкрита науково - практична конференція
Тема: В«Мовні засоби створення комічного в мові оповідача-героя Зощенка В»
Автор:
2007р.
Зміст
Введення. 3
Глава I. Зощенко і його герой. 6
1.1. Зощенко - майстер комічного. 6
1.2. Герой Зощенко. 8
Глава II. Мовні засоби комічного в мові оповідача-героя в творах М. Зощенко. 11
2.1. Класифікація засобів мовного комізму. 11
2.2. Засоби комізму в мові оповідача - героя в творах Зощенка 13
2.2.1. Каламбур як засіб мовного комізму в мові оповідача - героя 13
2.2.2. Алогізм як засіб мовного комізму в мові оповідача - героя 15
2.2.3. Надмірність мови як засіб мовного комізму в мові оповідача - героя 19
2.2.5. Парадокс як засіб мовного комізму в мові оповідача - героя 22
2.2.6. Іронія як засіб мовного комізму в мові оповідача - героя. 23
2.2.7. Зіткнення різних стилів. 23
Висновок. 25
Бібліографія. 26
Введення
Витоки сатири лежать у далекій давнині. Сатиру можна знайти в творах санскритської літератури, літератури Китаю. У Древній Греції сатира відбивала напружену політичну боротьбу.
Як особлива літературна форма сатира формується вперше в римлян, де виникає й саме назву (лат. satira, від satura - Викривальний жанр в давньоримській літературі розважально-дидактичного характеру, що поєднує прозу і вірші).
У Росії сатира з'являється спочатку в народному усній творчості (казки, прислів'я, пісні гуслярів, народні драми). Приклади сатири відомі і в давньої російської літературі (В«Моління Данила ЗаточникаВ»). Загострення соціальної боротьби в 17 столітті висуває сатиру як потужне викривальне зброю проти духовенства (В«Калязінського чолобитнаВ»), хабарництва суддів (В«Шемякін судВ», В«Повість про ерше Ершовиче В») і ін Сатира в Росії 18 століття, як і в Західній Європі, розвивається в рамках класицизму і приймає повчальний характер (сатири А.Д. Кантеміра), розвивається у формі байки (В.В. Капніст, І.І. Хемніцер), комедії (В«Наталка ПолтавкаВ» Д.І. Фонвізіна, В«ЯбедаВ» В.В. Капніста). Широкий розвиток одержує сатирична журналістика (Н.І. Новиков, І.А. Крилов та ін.) Найвищого розквіту сатира досягає в 19 столітті, в літературі критичного реалізму. Основне напрямок російської соціальної сатири 19 століття дали А.С. Грибоєдов (1795-1829) в комедії В«Горе від розумуВ» і Н.В. Гоголь (1809-1852) в комедії В«РевізорВ» і в В«Мертвих душах В», викривають основні підвалини поміщицької і чиновницької Росії. Сатиричним пафосом пройняті байки І.А. Крилова, деякі вірші і прозові твори А.С. Пушкіна, поезія М.Ю. Лермонтова, Н.П. Огарьова, українського поета Т.Г. Шевченка, драматургії А.Н. Островського. Російська сатирична література збагачується новими рисами у другій половині 19 століття у творчості письменників - революційних демократів: Н.А. Некрасова (1821-1877) (вірші В«Моральна людинаВ»), Н.А. Добролюбова, а також поетів 60-х рр.., групувалися навколо сатиричного журналу В«ІскраВ». Натхненна любов'ю до народу, високими етичними принципами, сатира була могутнім чинником у розвитку російського визвольного руху. Неперевершеною політичною гостроти сатира досягає у творчості великого російського сатирика - революційного демократа М.Є. Салтикова-Щедріна (1826-1889), викривав буржуазно-поміщицьку Росію і буржуазну Європу, свавілля і тупість влади, бюрократичний апарат, безчинства кріпосників і т.д. (В«Господа ГоловльовиВ», В«Історія одного міста В»,В« Сучасна ідилія В»,В« Казки В»та ін.) У 80-і рр.., В епоху реакцій, сатира досягає великої сили і глибини в оповіданнях А.П. Чехова (1860-1904). Революційна сатира, переслідувана цензурою, пристрасно звучить в памфлетах М. Горького (1868-1936), спрямованих проти імперіалізму і буржуазної лжедемократії (В«Американські нариси В»,В« Мої інтерв'ю В»), в потоці сатиричних листків і журналів 1905-1906, в фейлетонах більшовицької газети В«ПравдаВ». Після Великої Жовтневої соціалістичної революції радянська сатира спрямована на боротьбу з класовим ворогом, з бюрократизмом, з капіталістичними пережитками в свідомості людей.
Серед майстрів радянської сатири і гумору особливе місце належить Михайлу Зощенко (1895-1958). Його твори досі користуються увагою у читача. Після смерті письменника його оповідання, фейлетони, повісті, комедії видавалися близько двадцяти разів тиражем у кілька мільйонів примірників.
Михайло Зощенко довів до досконалості манеру комічного оповіді, мав багаті традиції в російській літературі. Їм створено оригінальний стиль - лірико-іронічного оповідання в розповідях 20х-30х рр..
Гумор Зощенко приваблює своєю безпосередністю, нетривіальністю.
У своїх творах Зощенка на відміну від сучасних письменників - сатириків ніколи не принижував свого героя, а навпаки намагався допомогти людині позбутися пороків. Сміх Зощенко не сміх заради сміху, а сміх заради морального очищення. Саме цим залучає нас творчість М.М. Зощенко.
Яку ж роль відіграють мовні засоби у створенні комічного в творах М.М. Зощенко?
Дана робота - спроба відповісти на це питання, являє собою аналіз мовних засобів комізму, їх ролі в творах першого етапу літературної діяльності Зощенко, коли автор перебував у зеніті своєї слави, т. к. твори подальших етапів приймають більш літературно-традиційний характер.
Таким чином, метою моєї роботи стало: виявлення ролі мовних засобів створення комічного в мові оповідача-героя М.М. Зощенко.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:
Вивчити мовні засоби комічного.
Вивчити особливості мови оповідача-героя у Зощенко.
З'ясувати, яку роль відіграють засоби комічного в мові оповідача-героя Зощенка.
Глава I. Зощенко і його герой
1.1. Зощенко - майстер комічного
Михайло Зощенко довів до досконалості манеру комічного оповіді, мав багаті традиції в російській літературі. Їм створено оригінальний стиль - лірико-іронічного оповідання в розповідях 20х-30х рр.. і циклі В«Сентиментальний повістейВ».
Творчість Михайла Зощенка - самобутнє явище в російській радянській літературі. Письменник по-своєму побачив деякі характерні процеси сучасної йому дійсності, вивів під сліпуче світло сатири галерею персонажів, які породили загальне поняття "зощенковского герой". Перебуваючи біля витоків радянської сатирико-гумористичної прози, він виступив творцем оригінальної комічної новели, яка продовжила у нових історичних умовах традиції Гоголя, Лєскова, раннього Чехова. Нарешті, Зощенка створив свій, абсолютно неповторний художній стиль.
Розробляючи оригінальну форму власного оповідання, черпав з усіх цих джерел, хоча найбільш близькою була для нього гоголівська-чеховська традиція.
Не був би Зощенко самим собою, якби не його манера письма. Це був невідомий літературі, а тому не мав свого правопису мову. Мова його ізламивается, зачерпує і гіперболізуя всю живопис і неймовірність вуличної мови, кишеня В«розбитого бурею побутуВ». Зощенко наділений абсолютним слухом і блискучою пам'яттю. За роки, проведені в гущі бідних людей, він зумів проникнути в таємницю їх розмовної конструкції, з характерними для неї вульгаризмами, неправильними граматичними формами і синтаксичними конструкціями, зумів перейняти інтонацію їхні промови, їх вираження, обороти, слівця - він до тонкощів вивчив цю мову і вже з перших кроків у літературі став користуватися ним легко і невимушено. У його мові запросто могли зустрітися такі вирази, як "плітуар", "окромя", "Хресь", "етот", "в ем", "брунеточка", "Вкапалась", "для скусу", "хучь плач", "ця пудель "," тваринна безсловесна "," у плиті "і т.д.
Але Зощенко - письменник не тільки комічного стилю, але і к...
