Зміст
Введення
Глава 1. Культура століття Просвітництва
1.1. Витоки, особливості та значення європейського Просвітництва
1.2. Специфіка літератури епохи Просвітництва
Глава 2. Роль В«ФаустаВ» в культурі епохи Просвітництва
2.1. Трагедія Гете В«ФаустВ» як відображення просвітницької художньої думки і вершина світової літератури
2.2. Образ Фауста в німецькій літературі та його інтерпретація в Гете
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Йоганн Вольфганг Гете, безперечно, увійшов в історію світової, літератури як один з найяскравіших письменників другої половини XVIII століття. Епоха Просвітництва завершила перехід до нового типу культури. Джерело світла (під французькій мові слово В«освітаВ» звучить як світло - В«lumiereВ») нова культура бачила не в Вірі, в Розумі. Знання про світ і людину покликані були давати науки, що спираються на експеримент, філософія і реалістично орієнтоване мистецтво. Доля успадкованих від XVII століття творчих принципів виявилася неоднаковою. Класицизм був прийнятий Просвітництвом, тому що відповідав його раціоналістичної природі, але його ідеали радикально змінилися. Бароко перетворилося в декоратізмом нового стилю - рококо. Реалістичне осмислення світу набирало сили і проявлялося в самих різних формах художньої творчості.
Як справжній представник епохи Просвітництва, основоположник німецької літератури Нового часу, Гете був енціклопедічен у своїй діяльності: займався не тільки літературою і філософією, але і природничими науками. Гете продовжував лінію німецької натурфілософії, яка протистоїть матеріалістично-механістичного природознавства. І все ж погляди на життя і світогляд людини найяскравіше виражені в поетичних творах Гете. Підсумковим твором стала знаменита трагедія В«ФаустВ» (1808-1832), яка втілила пошуки людиною сенсу життя.
Гете - найбільший поет епохи - був в той же час видатним вченим, філософом, натуралістом. Він досліджував природу світла і кольору, займався мінералами, вивчав культуру античності, Середньовіччя та Відродження. У В«ФаустіВ» дана грандіозна картина Всесвіту в її розумінні людиною Нового часу. Перед читачем постає світ земний і потойбічний, людина, тварини, рослини, сатанинські і ангельські істоти, штучні організми, різні країни та епохи, сили добра і зла. Вічна ієрархія руйнується, час рухається в якому напрямку. Фауст, ведений Мефістофелем, може виявитися в будь-якій точці простору і часу. Це нова картина світу і нова людина, яка прагне до вічного руху, пізнання і діяльного життя, насиченою почуттями.
Актуальність даного дослідження полягає тому, що в роботі трагедія В«ФаустВ» розглядається як драма про кінцеву мету історичного, соціального буття людства. Проблеми, поставлені в В«ФаустіВ» важливі і не втратили свою актуальність дотепер, оскільки В«ФаустВ» - не стільки драма про Минулого, скільки про майбутню людської історії, як вона представлялася Гете. Адже Фауст, по думки у світовій літературі і спроба розглянути його як відображення просвітницького світогляду.
Метою курсової роботи є аналіз значення твору В«ФаустаВ» у світовій літературі і спроба розглянути його як дзеркало просвітительської художньої думки і вершину світової літератури.
Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити наступні завдання :
- розглянути витоки, особливості та значення європейського Просвітництва;
- вивчити особливості літератури епохи Просвітництва;
- охарактеризувати роль В«ФаустаВ» в культурі епохи Просвітництва;
- проаналізувати трагедію Гете В«ФаустВ» як відображення просвітницької художньої думки і вершину світової літератури;
- дослідити образ Фауста в німецькій літературі та його інтерпретацію у Гете.
Об'єкт дослідження - трагедія В«ФаустВ» Гете, що займає особливе місце у творчості великого поета.
Предметом дослідження є просвітницька ідея твору і його вплив на світову літературу.
Для розкриття теми використовувались наступні методи:
- порівняльний метод: як перегукується В«ФаустВ» з іншими творами епохи Просвітництва.
- метод протиставлення: ставлення до твору сучасників Гете і актуальність проблеми, піднятих у творі, по сей день.
- синтез наукової діяльності з казково-викладеним текстом Гете.
Науковою новизною роботи є спроба звернути увагу на буття людське, тобто В«Хто ми? Звідки ми? Куди ми йдемо? В».
Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури. Така побудова роботи найбільш повно відображає організаційну концепцію і логіку викладеного матеріалу.
Глава 1. Культура століття Просвітництва
1.1 Витоки, особливості та значення європейського Просвітництва
Люди XVIII в. називали своє час сторіччям розуму і освіти. Середньовічні уявлення, хто освячується авторитетом церкви і всесильної традицією, були піддані невблаганною критиці. І раніше існували незалежні і сильні мислителі, але в XVIII в. прагнення до знання, заснованого на розумі, а не на вірі, опанувало цілим поколінням. Свідомість, що все підлягає обговоренню, що все повинно бути з'ясовано засобами розуму, становило відмінну рису людей XVIII сторіччя. В один і той же час руйнуються основи, на яких спочивали політика, наука і мистецтво [1].
В епоху Просвітництва завершився перехід до сучасної культури. Складався новий спосіб життя і мислення, а значить, змінювалося і художнє самосвідомість нового типу культури. Назва В«ПросвещениеВ» добре характеризує загальний дух цієї течії в області культурного і духовного життя, що ставить собі метою замінити погляди, засновані на релігійних або політичних авторитетах, такими, що випливають з вимог людського розуму [2].
Просвещение побачило в невігластві, забобонах і марновірстві головну причину людських лих і громадських зол, а в освіті, філософської та наукової діяльності, у свободі думки - шлях культурного і соціального прогресу.
У попередньому культурно-історичному русі XIV-XVI ст., затриманому, але не зупиненому реакцією XVII в., сильні були принципи індивідуальної свободи і суспільної рівності. Гуманісти виступали за розумову свободу і були противниками спадкових привілеїв. Просвітництво XVIII в. було синтезом культурних почав гуманізму і Реформації на грунті відновлення зростання особистості.
Державні та суспільні порядки XVIII в. були повним запереченням гуманістичних принципів, і тому при новому пробудженні особистого самосвідомості саме вони в першу чергу стали піддаватися критиці. Ідеї вЂ‹вЂ‹суспільної рівності і особистої свободи оволоділи насамперед третім станом, з середовища якого і вийшла велика частина гуманістів. Буржуазія не користувалася важливими успадкованими соціальними привілеями, які належали духовенству і дворянству, і тому виступала і проти самих привілеїв, і проти підтримуючої їхньої державної системи. Середнє стан складався із заможної буржуазії і людей ліберальних професій, воно володіло капіталами, професійними і науковими знаннями, загальними ідеями, духовними прагненнями. Ці люди не могли задовольнятися своїм становищем в суспільстві і придворно-аристократичною культурою століття Людовика XIV.
Феодально-абсолютистська і клерикальна культура ще займала ключові позиції в суспільстві за допомогою строгої цензури наукових, публіцистичних та художніх творів. Але ця феодальна культура переставала бути панівним монолітом. Її світоглядні, ціннісні, моральні основи більше не відповідали новим умовам життя, новим ідеалам і цінностям людей, що живуть в атмосфері кризи феодально-абсолютистського ладу.
Світогляд третього стану найяскравіше виразилося в просвітницькому русі - антифеодальном ...
