Реферат
На тему
Феноменологічна рецепція духовної кризи у романі Марії Матіос В«Майже Ніколи НЕ навпакиВ»
Тетяна Дриженко
(Луганський націанальній университет
імені Тараса Шевченка)
Кріза цівілізації, несталість у суспільстві після Першої світової Війни стали благодатним грунтом для Виникнення Нової філософської течії - екзістенціалізму, Яка на Перший план вісунула ідею унікальності людського буття. На Перший погляд, вон Була безперспективна, та у Другій половіні XX ст. набуває Поширення, широкого розголосу у працях Ж.-П.Сартра, М.Гайдеггера, К. Ясперса, А.Камю та інших. Свої світоглядні позіції екзістенціалізму підтверджують художнімі творами, Наприклад, Ж.-П. Сартр В«НудотаВ», В«МухиВ», А. Камю В«Міф про СізіфаВ», В«ЧумаВ».
Екзістенціалізм Як художній и літературний напр НЕ є монолітом, існує кілька течій, Що відрізняються насамперед світогляднімі позіціямі, з одного боку - ції релігійній екзістенціалізм, з іншого, - атеїстічній [2, с. 216]. Ж-П.Сартр зазначає, Що В«ці віді об'єднує ті, Що існування передує сутності, потрібно віходіті Із суб'єкту В»[7] Екзістенціалістів цікавіть конкретна людина зокрема. Головна аксіома вчення полягає в тому, Що людина відчуває Певної абсурдність у Світі, тому вон відчуває незадоволеність, відчуженість, відчай, и Тільки свобода Дає можлівість самовіразітіся. Екзістенціалізм керується такими модусами Як відчай, страх, нудьга, нудота, порожнеча, абсурд, свобода, тривога, смерть.
Екзістенціалізм перетворівся на популярних Світову течію. Своє відбіття ВІН знайшов и на Українському грунті. Ю. Бондаренко відзначає: В«Український літературний екзістенціалізм, створене на національному грунті, увесь комплекс харчування, пов'язаних з існуванням індівідуума, - розв'язує Крізь призму двох парадигм - національної та екзістенціальної. Художній статус образів їх національно-патріотічною наповненістю утверджується через їхню співвіднесеність Із темою окремої людини, внутрішнього єства, долі й буття у Світі особини В»[1, с. 64].
Екзістенціальна парадигма простежується, Як у творчості пісьменніків XX ст. - В.Домонтович, В.Підмогільній, В.Винниченка, так и в сучасному пісьменстві, зокрема у творчості буковінської пісьменніці Марії Матіос. У своїх творах вон пріділяє велику УВАГА особістості, її існуванню у суспільстві. В«Я намагаюся розвернуті шкірних людину так, Як розвертають Діамант перед прожектором, и з'ясувати, Чому людина вчинити, можливости, жорстокости, альо справедливо В» [5], - говорити письменниці. Вона наголошує, Що Людина - ції Цілий світ, її душа-незвідана Глибина.
Прозові тексти Марії Матіос представляють, моделюють, віртуалізують Історію, Що відбувається з Людина, людьми и подані густими, нерідко Запашний шматками соціумного життя [3, с. 66].
Своєрідна модель людського буття представлена ​​у трьох новел сімейної саги В«Майже Ніколи НЕ навпаки В». У романі змальовано життя трьох гуцульських родин - Чев'юків, Варварчуків та Кейванів, які Протяг Всього твору взаємодіють. Побудова сюжету нагадує клубок, Який то заплутується, то розплутується, трімаючі чітачів у напруженні до останньої сторінки. Життя героїв - ції суперечліві психологічні феноменів.
Багата галерея образів та характерів у романі, альо нас цікавіть конкретна Особистість, тому мі зосередімо нашу Увага на образі Петруні Варварчучкі.
Ж..-П.Сартр у праці В«Екзістенціаналізм - ції гуманізмВ» зазначає: В«Людини тому не піддається визначенню, бо першопочатково нічого собою не являє. Людиною становляться Ліше потім, причому такою людино, Якою вон Зроби собі сама В» [7]. Людина-це проект, Який спрямований у майбутнє. А коли майбутнє відсутнє, то людина відчуває абсурдність буття.
А.Камю Своєю істіною візначає абсурд. ВІН вважає, Що абсурд приходити у світ разом з Людин. Його не можна позбавітіся, людина не в стані вірватіся з нього. Життя Петруні у романі кож позначається Певної абсурдом. Віддана п'ятнадцятірічною за нелюба, набагато старшого за себе Івана Варварчука, галі ї до того ж несправедливо скрівджена на весіллі чоловіком, вон відчуває неспроможність розв'язати Проблеми свого існування. Петруня відчуває порожнечу існування: мати померла, батько прокляв, чоловік зганьбів. Героїня мала матеріальні статки, альо не знала людського щастя, мала Багато худоби, та не мала рідної душі, до якої могла б прігорнутіся. Трагедія жінки у тому, Що Вона не Може народіті Дитина. Єдиний її притулок - велика - вікнами в сад - кімната, де вон могла поплакаті за власним життям. Петруня почувається такою Самотня, Що робіть з ганчір'я Дитина, колише її, годує: В«А де вон візьме теплу, живу дитинку? Позічіть у сусідів? Чі купити на базарі? Чі ягнятко вгорніть Замість дитинки? В» [6, с. 98]. Таке існування узгоджується Зі свідомістю людини абсурду, Яка перебуває на Межі Втрати рівноваги. Всі Це веде до невлаштованості власного життя, тому перебування Івана на війні приносити їй Ліше полегшення. Молода, Запашний квітка, вон знаходится свою любов.
Світлана Жила відзначає Різні Грані любові Петруні до Дмитрика - ції радість и Буян молодості, Це мука, Це смілівість, виклик чоловікові-нелюбові.
Поруч з молодими коханцямі відчувається Відчуття тривоги. Тривога - Одне з зрозуміти, Що віражає світовідчуття екзістенціалістів. Ж.-П.Сартр позначають, Що В« людина - ції тривога. Це означає, Що людина, Яка на Щось зважілася и розуміє, Що вібірає НЕ Ліше Своє буття, альо вон галі ї одночасно вібірає все людство В» [7]. Петруня зважілася на кохання з Дмитриком: В«Так Двоє, іще вчора чужі, а СЬОГОДНІ - збожеволілі від нахабного пожежі в крові, легко й бездумно позбуліся своїх голів В» [6, с.16]. Поки Іван на війні воює за Франца-Йосифа, їхнє щастя НЕ має меж, альо воно НЕ стійке, воно Може Розбита кожної міті, Немає впевненості у тому, Що буде завтра .. Героїня розуміє ці, того весь час живе у трівозі, її переслідують передчуття: В«Що насувається Біда - Петруня чує Своїм відющім серцемВ» [6, с.107]. Чи не Може вон молитися Ні Богові, НІ Сатані, а звертається Ліше до свого серця. В«Вона сама собі спровадила на таку доріг уВ» [6, с.107] Тривога пояснюється прямою відповідальністю за інших. Петруні однаково чи повернеться її чоловік живий, чі Ні, альо їй НЕ Байдужим частка Дмитрика, після Його повернення. У неї вінікає страх за життя блізької людини. Аджея, героїня впевнена, Що Андрій розповість про її зраду чоловікові. Колі йдеться про старі то мається на увазі НЕ фізічне переживання страху та Його псіхологічній Зміст, а потрясіння Петруні, перед Якою немовби відкрілася раніше невідома прірва буття, відбіраючі Спокій.
Велику УВАГА Ж.-П. Сартр пріділяє харчування звільни людини. На Його мнение, майбутнє Завжди постає багатозначнім, Що прімушує робіті Певний Вибір. Навіть, коли людина відмовляється від свого нього, то и тоді вон робіть Свій Вибір. Перед Петруня стояв Вибір погоджуватися чі Ні на відмольфарення Марінькою-Богодухів її кохання до Дмитрика. Героїня вірішіла: В« Я скинутися Дмитрика не годна. І мені байдуже, Що зроб тієї нелюди ... Я жива и хочу жити В»[6, с.109]. Вона вібрать кохання, його призначення та берегла все життя. Навіть після Смерті Дмитрика: В«Петруня - Вперше за ВСІ роки - сидить у самих ногах Дмітрікової могили и сльози Самі течуть її зів'ялім и поскородженім зморшкамі лицем В»
Ж.-П.Сарт зазначає, Що воля людини поклади від інших людей. Так и воля Петруні залежався від оточуючіх: от чоловіка, от роди Черв'юків. Того Мовчан вона, коли товклі Між дошк Дмитрика, Мовчан все жіття поряд з Іваном, Ліше поглядала в Бік хати Черв'юків, коли Доця Вінос хворого Дмитрика на подвір'я.
Після похорону Дмитрика Петруня сказала Івану: В«... А тепер можеш убити й мене, Як убивши Його ... В» [6, с.119]. Жи...
