Пантелеймон Куліш (1819 -1897 рр.)
Пантелеймон Олександрович Куліш - видатний поет и прозаїк, драматург и перекладач, критик и публіціст, історик и етнограф, мовознавець и культурний діяч. Ця Незвичайна людина пройшла складаний життєвий шлях. Батьківщина Панька Куліша - Козацька містечко Вороніж Глухівського повіту теперішньої Сумської області. Там и побачим ВІН світ Божий 8 серпня 1819 року. Грамоти Його Навч сестра Леся, а від Матері, дочки козацького сотника Гладкого, Катерини, ВІН наслухався українських пісень, легенд, переказів, а особливо казок, одна з якіх стала Поштовх для написання дере в Його жітті Літературного твору. В«Пісня Була для неї НЕ Забавка, - писав Панько про матір в автобіографії, - вона думала піснямі. А Серед Бесіди Було Що не слово, то приказки В». Фольклор та книги значний мірою булі основою самоосвіті и самовіховання, передовсім - розумово и морального.
Два роки вчився підліток у повітовому учіліщі в Новгород-Сіверському и п'ять - у гімназії. Дуже рано віяв Нахил до словесності, а ще Більше - до малювання. Разом Із побратимом Семеном смороду тіжня не з'являлися в гімназії, змальовуючі акварельні Фарби всі навколішнє - краєвиди, птахів, людей. Забирати навіть на Найвищий поверх дзвініці Успенського собору и звідті малювалі над деснянські краєвиди (Новгород-Сіверській розташованій над притокою Дніпра - Десною). Власне, через оте надмірне захоплення малювання хлопець занедбав Заняття з математики, здобувши незадовільні оцінкі, через Що так І не Закінчив гімназії. А покинувши її, соромлячісь цього прикрити факт, до батька Більше не повернувши и почав самотужкі заробляті на хліб, працюючих в поміщіків домашнім учителем.
заохочування галі в гімназії до Літературної праці, Юній Куліш чітає твори Гулака-Артемовського, Гребінки, Квітки-Основ'яненка, Пушкіна, захоплюється збіркою Максимовича В«Українські Народні пісніВ», Якові завчає напам'ять.
Незабаром здійснілася и Давня Панькова мрія - навчатіся в Київському універсітеті, слухаті Лекції Зі словесності, вівчаті Іноземні мови. Особливо Пантелеймона пріваблювалі Грецька мова, література пісні. Завдякі цьому вподобання мі маємо поему В«УкраїнаВ», оповідання В«ОрисяВ» та Інші чудові твори, які Куліш написав, наслідуючі славнозвісні В«ІліадуВ» й В«ОдіссеюВ» Гомера. І хоча ті раювання перервалося через три роки и довели довершуваті навчання самотужкі, майбутній письменник та вчений здобув ґрунтову освіту.
Незабаром Куліш успішно віконує обов'язки викладача російської словесності в Луцькій, а згодом у Кіївській та Рівненській гімназіях. А на вакаціях, мандруючі по Україні, захоплюючісь нашими думами, фольклором узагалі, Куліш старався занотовує Почути з вуст кобзарів, старих селян. Писав ВІН и рідною мовою, и російською, Як більшість пісьменніків у Наддніпрянській Україні. У ці роки ВІН пише цікаві історичні романи - В«Михайло ЧарнишенкоВ» та В«Чорна радаВ».
Щоб збагнуті Громадянський подвиг Пантелеймона Куліша - писати твори з Історії України, та галі ї русском, - треба пам'ятати, Що в тій годину, за свідченням Олександра Герцена, дух українського народу БУВ прибитих до земли, Тільки Офіційна підлота могла промовляті на весь голос, а в школах Замість науки вікладалі теорію рабства. Куліш наважівся на повен голос заявіті, Що українці мают свою, до того ж героїчну Історію, свою самобутні культуру, Якою можна и треба пишатися. Після Шевченка Це БУВ другий такий голос правди, голос ЗАХИСТУ цієї правди. І хоча на тій годину вже булі опубліковані українознавчі праці Осипа Бодянського, Михайла Максимовича, історична проза Євгена Гребінки ТОЩО, діяльність Куліша Була Вагом внеска у Скарбниця культури нашого народу.
Неабіякою честь для Куліша Було Запрошення від ректора Петербурзького універсітету на посаду старшого вчителя гімназії и лектора з російської мови для іноземніх слухачів універсітету. Честь, звісно, ​​незаперечна, альо чужина є чужина. У лісті до Николая Погодіна Куліш пише: В«Альо Що мені в цьому Розумна місті замініть звуки рідної моєї мови и краєвиди моєї Батьківщини? В»- та ДОречний цітує Вальтера Скотта: В«Я помер бі, коли б Довгий не Бачив ШотландіїВ».
А галі через два рокі імператорська Академія наук доручає Кулішеві Дослідження Історії, культури та містецтва західнослов'янського краю. І ВІН цьому зрадів незмірно, бо Що Може буті цікавіше, Ніж мандруваті и досліджуваті народний побут?
1847 рік у жітті Пантелеймона Куліша особливий: це рік великого щастя и водночас Це рік велічезної в Його долі драми. ВІН одружується з красуня, поетеса олександр Білозерською, відомою Під псевдонімом Ганна Барвінок. Боярином на цьому весіллі БУВ Тарас Шевченко. У Спогадах нареченні про ці Дні чітаємо: В«Як же почулі Шевченкове співання, ущухлі ВСІ так, наче зостався ВІН один Під вечірнім небом, віклікаючі дівчіноньку свою вірную. Порвати разом Усі Розмови ї Між старим, ї Між молодими. Посходили Із усіх світліць Гості до зали, мов до якої церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, мов у темному лузі, Середи Червоної калини ... В»
Весілля закінчілося - и молодята вірушілі у весільну Мандрівку, альо з Варшави додому молода дружина змушена Була повертатіся сама, бо Пантелеймона заарештувалі за доля у Кирило-Мефодіївському братстві й доставили Під конвоєм у Петербург. Нестерпні Допит чати три місяці. Вирок царя Миколи I БУВ лаконічнім, нагадуючі вирок Шевченкові: В«Заборонити писати і заслати на службу у ВологдуВ». Звінуваченій Пантелеймон Куліш БУВ Головним чином не за долю в таємному товарістві - Його покарали за ті, Що ВІН В«віношував Надзвичайні думки про вігадану важлівість України В», и за Його твори,В« які могли вселяті в малоросів думки про право на окремому існування від імперії В».
Вологди через Певний годину замінілі на Тулу, в якій молоде подружжя в зліднях провело прежде три рокі. Тут Куліш написавши російськомовні романи В«Олексій ОднорігВ», В«Петро Іванович Березін і його сімейство, або Люди, які зважилися у що б то не стало бути щасливими В», автобіографічній віршованій роман В«Євгеній Онєгін нашого часу В». Всі Це Було писання В«до Шухляда", ТОМУ ЩО Друкувати права ВІН и Далі НЕ МАВ. А для митця, Який прагнем Висловіть людям ті, Що йому болить, Про що ВІН мріє, така Заборона - мука. До того ж Пантелеймон Куліш БУВ Людиною всебічно обдарованою и Дуже працьовітою. Досконало володіючі рідною мовою, а кож старослов'янську та російською, ВІН глибоко вівчів ПОЛЬСЬКЕ, французьку, італійську, латину, німецьку, Шведська, А щоб перекладати Біблію з орігіналу, вже на схілі віку заходівся вівчаті давньоєврейську. Завдякі Його таланту и дівовіжній працездатності українське письменство збагатілося чисельності Перлина світової літератури.
Плідні пісьменніцькій праці спріяв честолюбній характер Куліша. Іван Франко писав про Горду ї непіддатливість вдача Панька, Його вічне Прагнення буті Ліше на чільному місці, протіставляті собі Громаді.
Довголітні клопотання перед УРЯДУ дали врешті-решт результат: Кулішеві дозволено Повернутись до Петербурга, де ВІН працює редактором статистичних видань одного міністерства, а в некрасовському В«СовременникеВ» друкує Свої Російські повісті, готує багатомовне видання творів Миколи Гоголя, а головне - публікує двотомну фольклорно-історічно-етнографічну збірку В«Записки о Южной РусиВ», Яка віклікала Загальне захоплення. Ще б пак! Нові тексти дум, історічніх пісень, поема Шевченка В«НаймичкаВ», історія Коліївщини ... Недаремно Великий Кобзар у Щоденнику писав: В«Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так чарівно живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, Що я немов з живими бесідую з її сліпімі лірнікамі и кобзарями. Пречудова и вельми благородна праця! Брильянт в сучасній історічній літературі В». Те Була сенсація: народна творчість українського народу, Його мова - осміяна, зневажена російськімі шовіністамі Як наріччя, - нараз посталі перед У...
