Міністерство вищої освіти
Карельський державний педагогічний університет
Кафедра літератури
Контрольна робота за курсом:
Руська література. Перша половина XIX століття
Тема :
1 ч. Роман М. Ю. Лермонтова В«Герой нашого часуВ»
(система образів, характер Печоріна)
2 ч. Аналіз ліричного твору
Студентки ФФ ОЗО 3 курсу:
І. М. Зайцевої
Науковий керівник:
О. В. Журина
Петрозаводськ, 2004
Роман М. Ю. Лермонтова (1814-1841)
В«Герой нашого часу В»
«³дмітний характер російської літератури - раптові проблиски сильний і навіть великих художницьких талантів <...>. До числа таких сильних мистецьких талантів, несподівано є серед навколишнього їх порожнечі, належить талант Лермонтова В», так в 1840 році про М. Ю. Лермонтова відгукувався у своїх статтях В. Г. Бєлінський [1]. Пушкінська проза, на думку критика, В«не могла йти ні в яке порівняння з його поемами і драмами В». А В«Лермонтов і в прозі є рівним собі, як і в віршах В», що можна пояснити історичним розвитком мистецтва і великим попередником, таким як А.С. Пушкін.
Історія В«Героя нашого часуВ» починається з 1839 року, коли в «³тчизняних запискахВ» з'явилася повість В«БелаВ» з підзаголовком В«З записок офіцера з Кавказу В». В кінці того ж року в тому ж журналі побачила світ остання частина майбутнього роману - В«ФаталістВ». У 1840 році там же була надрукована В«ТаманьВ». Слідом за цим вийшло і окреме видання роману в його повному складі.
Лермонтовський роман - явище не тільки російської літератури, але і всього світового літературного процесу. В«Герой нашого часуВ» ввібрав у себе різноманітні традиції попередньої світової літератури в зображенні В«героя століттяВ» (В«СповідьВ» Ж.-Ж. Руссо, В«РенеВ» Ф. Р. Шатобріана, В«ОберманВ» Е. Сенанкура, В«АдольфВ» Б. Констана, В«Сповідь сина століттяВ» А. Мюссе і ін) Образ Печоріна як героя часу мав своїх попередників і в російській літературі. З початку XIX століття в ній частіше став з'являтися тип В«дивногоВ», а потім і В«зайвої людиниВ» як один з найбільш характерних для російської дійсності (В«Лицар нашого часуВ» Карамзіна, В«Горе від розумуВ» А. С. Грибоєдова, В«Євгеній ОнєгінВ» О. С. Пушкіна та ін)
І разом з тим В«Герой нашого часуВ» з'явився новим словом в російській та світовій літературі. Про це твір було висловлено величезну кількість протилежних думок. До числа найбільш дискусійних тем відносяться інтерпретація образів головного героя і визначення художнього методу.
Який художній метод В«Героя нашого часуВ»?
Є роман романтичним або реалістичним твором?
Чи може бути в романі здійснений синтез романтизму і реалізму?
Ці питання піднімалися дослідниками давно, а відповіді як і раніше розходяться. Б. Т. Удодов [2] виділяє 5 основні точки зору:
1) В«Герой нашого часуВ» послідовно реалістичний (С. Н. Дурилін, Л.Я. Гінзбург, М.А. Мануйлув та ін)
2) В«Герой ...В» - твір реалістичної, але з великими або меншими елементами і традиціями романтизму (У. Р. Фохт, А. Н. Відколів і ін)
3) В«Герой ...В» - романтичний твір (К. Н. Григорьян, В. П. Казарін)
4) В«Герой ...В» представляє органічний сплав, синтез романтизму і реалізму (Б.Т. Удодов, В.А. Архипов, І.В. Карташова, В. І. Коровін * )
5) Синтез романтизму й реалізму визнається як його визначальна особливість, але тільки синтез цей мислиться на реалістичній основі (В.М. Маркович і М.М. Уманська).
Удодов припускає, що саме В«синтетичний реалізмВ» Лермонтова і був тим новим і самобутнім методом, який привніс письменник в російську літературу. Однак при конкретизації цієї дослідницької концепції з'ясовується, що такого ж роду В«синтезВ» романтизму і реалізму на реалістичній основі здійснили ще до Лермонтова і Пушкін, і Гоголь.
У В«Герої нашого часуВ» з найбільшою органічністю і послідовність проявляється його особливий синтезуючий, романтико-реалістичний метод. Він був підготовлений як закономірностями розвитку літературного процесу перехідної епохи, так і особливостями художньої індивідуальності автора. В«Герой ...В» створений в епоху, коли романтизм і реалізм найбільш тісно взаємодіяли; створений художником, володіє неперевершеною здатністю до синтезу В«протилежностейВ». Він присвячений такому життєвому типом, В«дивацтваВ» якого вимагали В«доведеногоВ» синтезуючого освітлення; та, головне, цей роман відобразив однаково пристрасне прагнення його творця до тверезого пізнання реальної дійсності та одночасно до утвердження своїх заповітних ідеалів.
Можна виділити наступні традиції романтизму, в тій чи іншій формі проявляються в романі:
увагу до світу людини; аналітичний спосіб його розкриття; психологічний самоаналіз героя; деяка загадковість його минулого; контрастність характерів, сюжетне загострення роману; порушення хронологічній послідовності в його композиції; помітно виражений В«Суб'єктивний елементВ», що надає епічного жанру глибокий ліризм
Але зазначені традиції романтизму в романі Лермонтова підпорядковані іншому художньому завданню - реалістичного й виступають інший функції - також реалістичної.
Проблеми типології жанру В«Героя нашого часуВ» розглядалася багатьма дослідниками творчості М. Ю. Лермонтова. Е. Г. Герштейн на самому початку своєї книги про В«Герої нашого часуВ» ставить питання: В«Так і роман чи це: чи можна так назвати збори повістей - В«БелаВ», В«Максим Максимович В»,В« Тамань В»,В« Княжна Мері В»,В« Фаталіст В»? ...В». В самом деле, все це цілком самостійні закінчені твори, кожне з яких і окремо узяте має свою неминущу художню цінність.
. Бєлінський відразу оцінив оригінальність твору Лермонтова, новизну і самобутність його романної форми: В«Герой нашого часуВ» аж ніяк не є зібрання кількох повістей, виданих у двох книжках і пов'язаних однією загальною назвою: немає <...> це роман, в якому один герой і одна основна ідея, художнически розвинена В». І тому В«незважаючи на його епізодичну уривчастість, його не можна читати не в тому порядку в якому розташував сам автор: інакше ви прочитає дві чудові повісті і кілька чудових оповідань, але роману не будете знати В».
Жанрові відкриття Лермонтова увібрали і переробили різноманітні традиції російської та світової літератури. літературознавець відзначався жанр синтетичного роману, який був підготовлений циклами повістей, поширених в 30-і роки (В«Повісті БєлкінаВ» А.С. Пушкіна, В«Вечори на хуторі біля Диканьки В»М. В. Гоголя та ін), в ньому поєдналися такі жанри, як подорожній нарис, світська повість, роман-сповідь, філософський роман.
На думку Б. М. Ейхенбаум, заслуга Лермонтова не тільки в тому, що він оновив жанр роману, синтезувавши в ньому цикл повістей з такими В«НероманниміВ» жанрами, як новела, шляховий нарис та ін, а й у тому, що він зробив роман психологічним . Б. Т. Удодова представляється не зовсім точним визначення жанру В«Героя нашого часуВ» як першого В«особистогоВ» або В«Аналітичного романуВ» в російській літературі. У романі при детальному психологізмі зображення герой розкривається не тільки зсередини, але і ззовні, під всьому багатстві його об'єктивно-життєвих зв'язків, поряд з чудово виписаними образами-характерами інших персонажів (Максим Максимович, Грушницкий, княжна Мері, горяни, контрабандисти і т.п.). На відміну від французького В«особистого романуВ», В«Герой нашого часуВ» насичений предметно-чуттєвим зображенням світу (картини Кавказу, типи пятигорского В«Водяного суспільстваВ», пейзажі і т.д.).
Жанрові витоки В«Героя нашого часуВ» надзвичайно широкі і різноманітні, вони пов'язані, перш за все, з розвитком двох пр...
