Воронезький державний університет
Кафедра зарубіжної літератури
Курсова робота
Шлях самопізнання художника в романі Людвіга Тіка
В«Мандри Франца ШтернбальдаВ»
Студентки 2 курсу РГФ
Відділення німецької мови д/о
Завгородньої Людмили Геннадіївна
Науковий керівник -
Доц. Панкова Е.А.
Воронеж
2006
Зміст
Введення
1. Загальні відомості про автора
2. Шлях самопізнання художника
Висновок
Бібліографія
Введення
Початок 19-го століття в Європі прийнято називати епохою романтизму. Романтизм - це духовний рух під всіх областях культури, насамперед у літературі, музиці, філософії, історичних науках. Різноманітність поглядів на романтизм як напрям, школу, стиль художній метод, тип світогляду актуалізує проблему дослідження цього явища. Романтизм як культура являє собою органічно-цілісну епоху, об'єднану єдиним типом мислення і бачення світу, єдиною системою цінностей, єдиною мовою. Люди цієї епохи знайшли нове почуття світу і створили нову естетику. Ф. П. Федоров у своїй роботі В«Романтичний художній світ: простір і час В»писав, щоВ« відносини всередині романтизму чи не на протягом усієї його історії - напружені відносини суперечки, полеміки, навіть відвертого неприйняття, ворожнечі. Але ... романтики тим не менше говорять на одній мові ... їх пов'язує єдиний культурний світ, який вони представляють, який їх творить, але який творять і вони В». [1] Особливість романтичного світовідчуття така, що найбільш повно вона проявилася саме в мистецтві в силу того, що воно інтуїтивно повніше, целостнее і раніше інших форм пізнання схоплює і осмислює сутнісні сторони епохи.
За словами А. Б. Ботніковой В«Класичною країною романтизму волею доль виявилася НімеччинаВ». [2] Епоха романтизму стала епохою розквіту німецької літератури, зростання її міжнародної ролі, коли виникли художні твори найвищої проби, і досі не втратили своєї актуальності. У багатющій літературної історії романтизму в Німеччині міститься широкий спектр проблем, що відображає різні сторони формування та історичного буття цього явища культури (Естетика і художня практика, етапи розвитку, зв'язок з іншими літературами, національний контекст, інтерпретація творчості окремих письменників та ін.) Розквіт німецького романтизму припадає на період діяльності представників йенской школи. Н. Я. Берковський вважав, що В«Йенського школа була прикладом колективного життя в мистецтві і в духовній творчості. Йенському романтики і роздумували і творили спільно В»[3]. До раннього колі романтиків ставилися люди різних занять і покликань. Це і брати Шлегель, вчені філологи, критики, мистецтвознавці, і філософ Шеллінг, теолог і філософ Шлейермах, і просто поет Людвіг Тік.
Людвіг Тік - один з найвідоміших німецьких письменників-романтиків, представник Йенського літературного гуртка. Тик був мало схильний до теоретичним пошукам, але мав яскраве творче дарування, найбільш повно проявилося саме в роки його йенской молодості. Лірика, роман, драми, новели - роди і жанри, які розробляються молодим письменником. Як автор чудових романтичних новел, роману про художника В«Мандри Франца Штернбальда В», Тік і понині зберіг свого читача. [4]
Твір, який приніс Тику славу і визнання иенских романтиків, це, безсумнівно, В«Мандри Франца Штернбальда В». Цей роман про художника (Kuenstlerroman) був написаний у 1798 році, на зорі його письменницької діяльності. Проблеми, що розглядаються в ньому: проблема мистецтва та його значущості у світі, тема самотності і єднання з природою, тема любові і дружби, долі і життєвого призначення, проблема мислення і нескінченності. В«Мандри Франца ШтернбальдаВ» - опис життя молодого художника, іщущегого своє місце в світі. Мета моєї роботи - простежити шлях його самопізнання, його професійного становлення та самовизначення.
Загальні відомості про автора
Людвіг Тік народився 31 травня 1773 в Берліні в сім'ї канатного майстра, В«не чужого книзі і театру і не препятствовавшего потягу сина до тих же предметів. В»[5] Тик закінчив гімназію в Берліні, і тому з ранніх років перебував під багатостороннім впливом цього міста просвятитель; навчався в університетах у Галле, Геттінгені, Ерлангені. Літературною роботою Тік зайнявся ще на шкільній лаві, література стала для письменника щоденним заняттям, він покладався лише на неї одну, і залишився в літературі на все життя, не промінявши її на академічну кафедру чи канцелярію. У 1794 почалося його співпраця з берлінським видавцем і письменником-просвітителем Кр. Ф. Ніколаї (1733-1811), на замовлення якого Тік продовжив прозовий цикл І. К. Музеуса (1735-1787) В«Страусові пір'яВ» (Straussfedern, 1787), доповнивши його новелами (1795-1798) переважно сатиричного, повчально-раціоналістичного спрямування, різко відрізняють від її більш ранніх екзотичних, найвищою мірою оригінальних робіт, який, зокрема, В«АльманзурВ» (Almansur, 1790). Змішання раціоналізму та романтизму характерне для всього творчості Тіка.
Н. Я. Берковський писав: В«У середовищі романтиків просвітницька культура у своїх типових явищах нікого не торкнулася настільки близько, як Людвіга Тіка. Він сприйняв в рівній мірі і її благородний визвольний пафос і її підозрілість відносно всякого пафосу, її скептичний гумор. В»[6]
Головні твори Тіка - Роман у листах В«Історія Вільяма ЛовелаВ» (Die Geschichte des Herrn William Lovell, 1795-1796), де інтерес до психологічного аналізу переростає в виразне заперечення світу поза пізнає його суб'єкта. У творчій манері Тіка всі ці тенденції виявилися в підкресленому відмову від реалізму. Надзвичайно характерні для стилю Тіка його драми, в яких один з основних принципів романтичної естетики - принцип іронії знайшов найбільш повне вираження. В«Народні казки Петера ЛебрехтВ» (В«Volksmaerchen, herausgegeben von Peter Lebrecht В», 1797), що включають як переказ переказів і легенд з народних книг 15-16 ст., Так і власні оповіді, надзвичайно оригінальні, повні чарівництва і таємниці, як, наприклад, В«Білявий ЕкбертВ» (В«Der blonde EckbertВ») привернули увагу братів Шлегель, особливо Август Вільгельм, які проголосили Тіка В«романтичнимВ» поетом. Його п'єса В«Кіт у чоботяхВ» (В«Der gestiefelte Kater В», 1797) - полемічно загострений випад проти міщанської драми; тут проголошено вимога В«театральностіВ», засноване на розумінні театру як мистецтва, нібито по самій специфіці своєї ворожого реалізму.
У 1799 Тік почав роботу над Романтичними творами (Romantische Werke, 1799-1800); до складу двотомника увійшла, зокрема, типово романтична драма В«Життя і смерть святий Геновева В»(В« Leben und Tod der heiligen Genoveva В»), де дарування Людвіга Тика розкрилося у всій силі. Сюжет В«ГеновеваВ» запозичений з народної лубочної книги - В«Легенди про святий ГеновеваВ». Казкові лицарські часи, битви з маврами, лицарські замки, феодальна любов, вірність, помста, фантастичні пригоди, містичне настрій, прозріння і передчуття, вторгнення надприродного в повсякденне життя, відчуття подвоєння світу, інший, вищої сутності - така В«ГеновеваВ». Драматичне побудова її засноване на безперервній зміні місця дії, нагнітанні настрою. Художні тенденції В«ГеновеваВ» реалізуються Тіка ще раз в драмі В«Імператор ОктавіанВ» (В«Kaiser Oktavianus В», 1802, надруковано 1804). Але В«ГеновеваВ» залишається вищим злетом романтизму Тіка; за нею починається спад, В«відхід від художньої літератури, слабкі спроби повернутися до неї - і перехід до історико-літературній роботі, зберігає, проте, незмінними принципи і потягу Тіка як художника. В»[7]
У 1802 Тік разом з...
