Зміст
Введення
Глава 1.Особенності вивчення епічних творів у школі
1.1.Спеціфіка епосу
1.2. Читання і вступні заняття
1.3.Завісімость методики аналізу твори від роду і жанру
1.4.Вопроси теорії літератури
1.5.Заверщающіе уроки
Глава 2.Ізученіе поеми Н.В. Гоголя В«Мертві душіВ»
2.1. Вступне заняття
2.2.Как читати поему?
2.3.Путі аналізу
2.4.Работа з літературознавчими поняттями В«сатираВ» і В«гуморВ»
2.5.Заключітельное заняття по В«Мертвим душамВ». Твір як підсумок і контроль знань учнів.
Висновок
Список літератури
Введення
Головне, що є умовою і основою всіх навчальних занять з літератури,-це читання твору. Від органі-зації читання залежить багато в чому успіх всієї роботи над літературною темою.
захопить чи книга учня зануриться Чи він у світ, створений художником, або думки й почуття автора залишать його байдужим, а то й викличуть внутрішнє неприйняття-про це завжди думає вчитель, готуючи першу зустріч школяра з твором. Як вона повинна пройти? Чи слід запропонувати учням, щоб під час першого читання вони думали над певними питаннями, робили виписки та позначки, або краще зробити цю першу зустріч з книгою вільної, не ускладнювати її аналітичною роботою? На перший погляд здається принадним перешаровують читання переказами, складанням планів, бесідою в аналітичну роботу, економиться час, а значить, відкриваються додаткові можливості для більш глибокого аналізу.
Література здатна відображати всю багатогранність життя людини і суспільства. І в цьому плані провідна роль належить прозі. Саме проза розкриває, з одного боку, всі глибини і все різноманіття людської психології, а з іншого - все багатство і складність зв'язків людини зі світом, з суспільством, з історією.
Сама по собі проза надзвичайно різноманітна: від коротких мініатюр і невеликих зарисовок до багатотомних епопей або циклів романів, від описових нарисів і гостросюжетних повістей до складних філософсько-психологічних творів. Все це розмаїтість властива російської класичної і радянської літературам.
1. Письменник не просто описує життя. Літературний образ і художній твір у Загалом - складний акт відображення дійсності. Життя в літературному творі-це життя, осмислена художником, пережита і відчута ім. Звідси обов'язкове увагу до поглядів художника, його особистості.
Прозові твори займають велике місце в шкільній програмі старших класів і по числу назв, і по кількістю годин, яке на їх вивчення відводиться. Аналіз прози на перший погляд легше, ніж розбір творів інших жанрів, особливо поезії: більш доступний мову, простіше вести бесіду.
Але у зв'язку з вивченням прози виникають і деякі додаткові труднощі в роботі вчителя літератури. Саме тут найчастіше допускається зведення сенсу, змісту твору до поверхневому переказу навіть не сюжету, а просто подієвої канви; розмова про героях твору ведеться не як про художніх образах, а як про живих знайомих людях; складаються формальні, відірвані від художньої тканини твори характеристики героїв, а розмова про художні особливості твори часом виглядає як необов'язкове додавання до основного мате ріалу.
Великі прозові твори доводиться вивчати в уривках, що ще більше ускладнює аналіз роману чи повісті як єдиного цілого.
Методика аналізу літературного твори широко розроблена в літературознавстві. Цей аналіз вклю-чає великий комплекс питань, що зв'язують проблеми змісту і форми, розкривають роль кожного елемента художнього твору і їх тісний взаємозв'язок у створенні художнього цілого. Аналізувати твір - це значить не тільки зрозуміти характери окремих героїв і взаємозв'язок між ними, розкрити механізм сюжету і композицію, побачити роль окремої деталі і особливості мови письменника, але найголовніше-з'ясувати, як все це визначається ідеєю письменника, тим, що Бєлінський називав В«пафосом твориВ». Чим значніше художній твір, тим невичерпні можливості його аналізу.
Тому мета нашої роботи: виявити особливості вивчення епічного твору великої форми на прикладі поеми М.В.Гоголя В«Мертві душіВ»
Предмет дослідження-методика вивчення поеми В«Мертві душіВ»
Об'єкт дослідження-аналіз епічного твори
Завдання дослідження:
- познайомитися з методичної літературою;
- дати характеристику методам і прийомам аналізу твору;
- з'ясувати специфіку методики вивчення даного твору
Наукова новизна полягає в систематизації методичних прийомів при вивченні поеми В«Мертві душіВ»
Практична значимість полягає в використанні матеріалу при роботі в школі.
При роботі використовувалися праці відомих літературознавців Г. Л. Абрамовича, Д. Д. Благого, Г. А. Гуковского, Г. Н. Поспєлова, А. І. Ревякіна, Л. І. Тимофєєва, С. В. Тураєва, В. Р. Щербина і методисти В. В. Голубков, М. І. Громов, Т. Ф. Курдюмова, 3. Я. Рез, М. А. Снєжнєвський.
Робота складається з вступу, двох глав, висновку і списку літератури.
Глава 1.Особенності вивчення епічних творів у школі
1.1.Спеціфіка епосу
По предмету художнього дослідження епос як ніби наближається до драми. «гзниця між епосом і драмою, - пише В. В. Кожинов, - не є фундаментальним, що доходить до самих основ. Однак В«живописна повнота і багатобарвність епосу, звичайно, істотно відрізняється від як би одноцветного ... малюнка драми. У драмі схоплюється центральне, основне устремління людського характеру В»[6,90]. Навряд чи ска-занное Пушкіним про роман В«Євгеній ОнєгінВ» - В«далечінь вільного романуВ» - могло бути сказано про В«Борисі ГодуновіВ» або В«Маленьких трагедіяхВ».
Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий (від В«ІліадиВ» до сучасної прози) і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. Однак у даній роботі нас цікавить передусім те стійке, що складає якісну визначеність епічного роду. Оп-ределения ця (для літератури всіх часів і творчості всіх письменників) - в розповідному характері епічних творів. В епічному творі - завжди розповідається про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.
Епос дає можливість розкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових зв'язках, взаімоотраженнях, сцеплениях одиничного із загальним.
В результаті докладно розгортається оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру) кожне конкретне подія постає В«як окремий прояв багатобічного, цілого буття В»[8,142].
Оскільки специфіка епосу пов'язана з його розповідним характером, виникає необхідність уточнити і осмислити роль оповідача в структурі епічного твору. Ка-залось б, в епосі оповідач поглинається самим потоком життя, що заповнює твір; тим Проте саме він веде розповідь, залучаючи читача у складний світ людських відносин, В«примушуючиВ» його слідувати за собою в його, оповідача, роздумах, переживаннях, сумнівах. При цьому його, часом, буває важко виділити в якості окремого компонента розповідного тексту (якщо тільки він не виступає у вигляді персоніфікованого оповідача). З усіх форм оповіді, мабуть, найпоширенішою є розповідь у третій особі, так зване авторське розповідь.
Мабуть, будь-який уривок епічного тексту у формі розповіді від третьої особи здатний виявити закономірні саме для епосу способи художнього освоєння життя, що відрізняють його від драми. В епічних жанрах має значення насамперед протиставлення жанрів за їх обсягом. Сформована літературознавча традиція виділяє тут жанри великого (роман, епопея}, середнього (повість} і малого (розповідь) обсягу, проте реально в типології розрізнення ли...
