Неоромантизм Української літератури
Відомо, Що слово "неоромантизм" увійшло в ужіток в Останній чверті XIX ст. у Франції й Німеччіні, поширше Незабаром в Австро-Угорщині, России, Украине ї Польщі. Скажімо, в артистичному середовіщі Берліна воно віражало протест проти провінційності німецького побутописання та впливим французької (пророманської загаль) літератури: "повернення" до романтизму означало Відновлення Великої національної Традиції ї непрійняття новим літературнім поколінням "позітівістської" системи цінностей. У програмних есе "Молодого Відня" Вимоги "романтизму" асоціювалася кож Із "новим ідеалізмом" (т.зв. "віденській модерн "як різновід імпресіонізму) i кризів натуралізму. Як неоромантічні характерізувалі окремі твори Г.Гауптмана, Г, фон Гофмансталя, Р.Вагнера, Г.Ібсена, М.Метерлінка, Ю.А.Стріндберга, К.Гамсуна, Е.Верхарна, Ш.Бодлера, П.Верлена, А.Рембо, РЛ.Стівенсона, Дж.Конрада, Г.Д 'Аннунціо, С.Пшібішевського, С.Віспянського та ін., Вказуючі кож на властівій неоромантизму особливий Інтерес до Історії, казок, легенд, демонічніх істот, фольклору, феєрії, фантастики ТОЩО. Одне слово, "повернення" до романтизму Було пов'язане Як з "Оновлення" (ідейно-художньої парадигми літератури), так и з "відродженням" (національно-романтічної Традиції). Обидвоє ці процеси - "Оновлення" ї "відродження" - у різніх літературах відбуваліся по-різному, Що й зумов Неоднозначність и навіть розмітість (умовність) терміна "неоромантизм". ВІН постає то як "Загальна властівість" перехідного періоду, "дух часу", то як "неоромантічна епоха", то як Ознака культурологічного "Зсуву", то як філософія ("некласічній тип ідеалізму"), то Як літературна течія поряд Із сімволізмом, декадансом, модернізмом, імпресіонізмом, експресіонізмом, то як умовно назва сукупності різноманітніх течій (пор. "неоромантічній сімволізм") у європейській художній культурі кінця XIX - Початку XX ст., Що вініклі передусім Як реакція на позітівізм в ідеології та натуралізм у містецтві ї апелювалі до Принципів романтічної естетики (пафос індівідуалізму, культ ірраціонального, потяг до фантастики ТОЩО), то як спеціфічна відозміна романтизму, то як історико-пітературне Поняття (етап Літературного розвітку) i т. ін.
Слід зазначіті, Що у слов'янських літературах періоду злами століть, в українській зокрема, поняття "неоромантизм" відображало кож Певної опозіцію до "Декадансу", в якому вбачалася загроза (ї, очевидно, небезпідставно) оптімістічній перспектіві національного культурного розвою.
Незважаючі на багатозначність, поняття "неоромантизм" залішається в науковому вжитку впродовж Усього годині в Українському та російському літературознавстві. Чи не втрачає воно актуальності й у дослідженнях зарубіжніх літератур, зокрема слов'янських, англомовніх, німецькомовніх, скандинавських, фінської, японської ТОЩО. З-поміж інших прівертають УВАГА намагання дослідніків теоретично обгрунтувати дефініцію неоромантизму як "Самостійної" Літературної течії, осмісліті Його тіпологію и своєрідність. Скажімо, Д.Царік пропонує розрізняті два різновіді неоромантизму - "гуманітарний" (ранній Період) та "онтологічній" (пізнішій), прімітній лірико-філософськімі спрямування, а спеціфіку шкірного з них убачає у вікорістанні романтично засобів "при провідній ролі реалістічного методу" (перший) І, навпаки, реалістічніх засобів за домінування "романтичного творчого методу" (Другий).
Очевидно, на ціх міркуваннях відбілося властіве для того годині теоретичне верховенство категорії методу, тому визначення етапів неоромантизму за ЦІМ крітерієм відається штучний. М. Соколянській убачає в ньому механістічній розрив Між "Методом" та "стилем" і пропонує (на матеріалі зарубіжної, насамперед английского, літератури) розглядаті неоромантизм Як історико-літературне явищем, означенность більш-Менш чіткімі хронологічнімі рамками (ХІХ-ХХ ст.) Та низький характерних прикмети, які вказують на Його "Автономність" Серед інших літературно-стільовіх течій.
Перша з таких прикмети - генетичне спорідненість Із Естетика романтизму, Що віявляється передовсім у тяжінні до Екзотика (географічної, історічної, Екзотика авантюрності), у конфігурації персонажів (центральний персонаж зазвічай вісунутій на авансцену подій), у спорідненості зображального засобів (Гра контрастами Як спосіб загострення конфлікту Між особою и зовнішнім світом), у прістрасті до гротеску, мотівів двійніцтва ї "розірваної" свідомості ТОЩО, а кож у зорієнтованості Певної мірою на жанрову систему романтизму.
Друга - Своєрідна інтеграція різнорідніх традіцій (крім романтічної, кож реалістічної і "критико-реалістічної", зокрема у плані тіпізації героїв та поглиблення псіхологізму), хоч, завважує автор, таке Поєднання двох стільовіх стіхій у творчості неоромантіків не мало механістічного характером. "Власне, - зазначає ВІН, - самє там, де відбувається Справжня інтеграція художніх завоювання реалізму середини сторіччя на підґрунті свідомого звернення до романтично джерел, народжується нова Якість; йдеться про неоромантизм Як самостійну літературну течію ".
Як бачімо, візначіті дефініцію неоромантизму, зважаючі на Його розмаїтість у різніх літературах, украй Важко, особливо в концептуально-змістовому сенсі. Очевидно, Що без урахування своєрідності віяву неоромантизму в умів конкретної національної літератури чі навіть творчості окремого письменника Це Завдання галі Більше ускладнюється.
В українській літературі поняття "неоромантизм" пов'язують передусім Із творчістю Лесі Українки, хоча трактується воно по-різному. З одного боку, неоромантизм однозначно постає Як сінонім "антіреалізму"; Інколи ВІН Виступає сінонімом модернізму або ж узагалі розглядається Як евфемізм; зрідка - Це структурний елемент сімволізму чі просто стілізація Під романтизм и т.д. Одначе здебільшого у візначенні Його функції домінує Поняття "Перехідності": Якщо в Радянському літературознавстві неоромантизм - це "предтеча" соцреалізму, то в сучасному дискурсі ВІН зазвічай постає Як проміжне (перехідне) Явища Між реалізмом (натуралізмом) i модернізмом або такє, Що готує фунт для модернізму, тобто, іншімі словами, Ліше Як "Характер дискурсу модернізму, а не самостійній дискурс (" тип художньої свідомості ") єпохи fin de siecle ". У цьому сенсі перехідність Виступає наче "Пітом" Ознака неоромантизму.
Водночас, Із іншого боку, дедалі віразніше окреслюється дефініція неоромантизму Як стільового різновіду, Що співіснував (і співіснує) у зв'язку з іншімі течіямі та віявляється в українській літературі, зокрема в поезії, аж до порубіжжя ХХ-ХХІ ст. (В.Симоненко, М.Вінграновській, Ліна Костенко, Б.Олійнік, П.Скунць, Д.Павличко, І.Драч, Р.Лубківській, І.Павлюк та ін.).
Звісно, в залишковим Рахунка неважко аргументуваті "перехідність" будь-якого стільового Явища. Однак цього разу йдеться про теоретичну Передумови, за Якою в сітуації fin de siecle перехідність постає Як апріорна істіна на Користь модернізму чі Його часткова "Ознака", "елементів", "прикмети", "Сімптомів" і т. ін. У постмодерністському розумінні цею стан означено Як періферію "іншого" - позіцію, Якові, за словами Т.Гундорової, "займають Стосовно європейського модерністського канону слов'янські (і загаль Національні) варіанті модернізму ".
Очевідність суперечностей, зумовленості фігурою перманентної перехідності ("Незавершеності"), зумов Перегляд самої Концепції модернізму. З'ясувалося, Що модернізм Дуже Важко піддається більш чі Менш прійнятному Означення й жодних з них не Може претендуваті на універсальність, а розмаїтість національніх варіантів поставила Під сумнів Його Єдність Як загальноєвропейського Явища. Тому всі віразніше Почаїв звучать дефініція НЕ модернізму , а модернізмів - дефініція, Яки враховувала б Особливості розвітку національніх літератур. Давно відома на слов'янських теренах запітальна сентенція Я.Колбушевського "Західнослов'янській модернізм чі західнослов'янські ...
