Введення
Мета даної роботи - спроба намітити можливі шляхи інтертекстуальності аналізу [1] поеми А. Ахматової В«РеквіємВ». Над цим твором Ахматова працювала в 1934-1940 рр.., На початку 60-х вносила деякі зміни. Довгі роки поема ходила в В«самвидавнихВ» списках. Без відома автора в 1963 році за одному з з'явилися на Заході списків В«РеквіємВ» був виданий у Мюнхені окремою книгою. У цей екземпляр Ахматова ввела правку. Перша публікація в нашій країні в журналі В«ЖовтеньВ» (1987 - № 3).
Основне завдання даного дослідження - виявлення зв'язків між текстом поеми та християнською культурою, розглянутої як текст, причому за одиниці аналізу беруться як слова і пропозиції, так і мотівние одиниці, які розглядаються, за висловом М.М. Бахтіна, як В«знаки чужій смисловий позиції В». [2]
Текст ахматовської поеми досліджується тут як В«між-текст по відношенню до якогось іншого тексту В», текст, якийВ« утворюється з анонімних, невловимих і разом з тим вже читаних цитат - з цитат без лапок В». [3] Мені здається, тут дуже важливо вловити зв'язок між текстом і християнської культурою, адже без знання цих речей і вміння бачити В«невловиміВ» цитати неможливо зрозуміти і сприйняти текст поеми.
Такий підхід до вивчення тексту не новий. Його основи були закладені в поліфонічному літературознавстві М.М. Бахтіна, в роботах Ю.Н. Тинянова про пародії і в теорії анаграм Фердінанда де Соссюра, засновника структурної лінгвістики. [4]
Інтертекстуальні аналіз - це новий спосіб читання, В«який підриває линеарность тексту. Кожна інтертекстуальна відсилання - це місце альтернативи: або продовжувати читання, вбачаючи в ній лише фрагмент, не відрізняється від інших, [...] або ж повернутися до тексту-джерела, вдаючись до свого роду інтелектуальному анамнезу В». [5] При такому дослідному підході, з одного боку, слід врахувати, що під взаємовідношенні дослідника і тексту, дослідник не може бути внеположен тексту, вони обидва знаходяться в діалогічному взаємодії, виступають як єдина система. З іншого боку, процедура такого аналізу не може бути піддана верифікації та контролю, так як структура художнього тексту невичерпна і нескінченна: пропонований тут аналіз - один з безлічі можливих аналізів і трактувань.
Аналіз інтертекстуальних відсилань поеми А. Ахматової, на мою думку, глибоко ніколи не проводився, а порушувалося здебільшого поверхнево і тому представляється актуальним хоча б намітити загальні контури цієї проблеми.
1. Поняття В«РеквіємуВ». Мотив молитви
Першу Інтертекстуальність відсилання можна виділити вже в самій назві поеми. В«RequiemВ» - заупокійна меса - отримала свою назву по першому слову тексту В«Requiem aeternam dona eis, DomineВ» - «³чний спокій даруй їм, Господи В». В основі В«РеквіємуВ» - латинське вірш В«SequentiaВ», написане францисканським ченцем Томасом де Челано в XIII столітті. У поєднанні з іншими частинами - Introitus, Kyrie, Offertorium, Sanctus - цей текст утворює композиційну структуру католицької заупокійної меси.
За свідченням літературознавця В. Виленкина, в 30-40-і роки Ахматова серйозно займалася вивченням особистості Моцарта і його творчості, в особливості В«РеквіємуВ». [6] Ахматова часто слухала і знала В«реквіємиВ» Берліоза, Верді, Керубіні, Шарпантьє, Палестрини та інших композиторів. Абсолютно невипадковим видається той факт, що В«РеквіємВ» Ахматової і В«РеквіємВ» Моцарта написані на замовлення. Але ця схожість історичної ситуації не єдиний зв'язок між цими семантичними полями, а скоріше навіть самий верхній рівень між ними.
Перша частина католицької меси (Introitus) відкривається молитвою, зверненою до Бога:
Exaudi orationem meam: [Почуй мою молитву:
Requiem aeternam dona eis, Domine, Вічний спокій даруй їм, Господи,
Et lux perpetua luceat eis. І вічне світло нехай їм світить]
Мотив молитви багато разів виникає і в тексті Ахматової, наприклад, мотив поминальної молитви:
Знову поминальний наближався годину,
...........................................
Хотілося б всіх поіменно назвати,
Так відняли список і ніде дізнатися ...,
викликає прямі асоціації з поминальним листом в церкві. Але в даний момент нас цікавлять інші рядки з поеми:
І я молюся не про себе одного,
А про всіх хто там стояв зі мною.
Вони відразу відсилають нас до образу Богородиці, Найбільшоюзаслугою Заступниці, утешітельніци скорботних і плачуть, предстательніци каються, ходатайніци за них перед Богом.
В вищенаведених рядках також з'являється і мотив В«стоянняВ», що співпадає з таким же мотивом у IV главку поеми:
Як трьохсот, з передачею,
Під Хрестами будеш стояти.
2. Мотив стояння
Цей мотив можна проаналізувати як контамінацію [7] декількох смислів християнської культури:
1. Мотив В«ДеісусВ»,
2. Іконографічний тип Богоматері-Оранти,
3. Мотив стояння на Голгофі.
2.1 Мотив Деисуса
Перші два схожі між собою темою моління, В«ДеісусВ» - композиційна структура, що зображає моління Богородиці і святих перед Ісусом Христом за людський рід. В«Центром композиції може бутиВ« Спас Вседержитель В», і тоді моляться теж зображуються по пояс, а якщо в центрі В«Спас на престоліВ» або В«Спас у СилахВ», то моляться постають у повний зріст В»[8] Моління, представлене в Деісус, розумілося як моління вічне, і першою праворуч від Владики Сина зображувалася молящаяся Йому Заступниця Мати.
Іконографічні типи Спаса в Деісус сходять до есхатологічного образу Судії, розроблювального в тексті Sequentia католицького Реквієму:
Judex ergo cum sedebit [Отже, коли судія воссядет, -
Quidquid latet aparebit: хто не зник, той з'явиться:
Nil inultum remanebit. ніхто не залишиться без покарання.
............................. ...........................................
Juste Judex ultionis О, справедливий суддя помсти,
Donum fac remissionis Створи дар прощення
Ante diem rationis. Перед особою судного дня].
Пізніше ми повернемося до цих образів. Зараз варто відзначити вже наведений вище образ Богородиці-Заступниці, до якої звертаються: В«До кого заволали, Владичице? До кого вдамся у смутку, аще не до Тебе, Царице Небесна? Хто плач мій і зітхання моє прийме, аще не ти, Пренепорочна, надія християн і прибіжище нам грішним? В»[9]
Мені здається, що Ганна Ахматової, що пережила весь жах, пов'язаний з арештом сина, дала сили і допомогла вижити саме молитва, тема якої часто виникає у віршах Ахматової, в тому числі і в поемі В«РеквіємВ». Я вважаю, що багато хто зараз забули одне з головних вказівок Письма: В«безперестанно моліться В»[10] Молитва - найпотужніше знаряддя на землі.
2.2 Іконографічний тип Богоматері-Оранти
Іконографічний тип Богоматері-Оранти ланцюжком асоціацій пов'язується з біографією Ганни Ахматової, з її періодом життя в Києві. Там вона проходила останній курс в Фундукеевской гімназії, яку закінчила у 1907 році. Там же вона поступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів. [11] У Києві, вона, безумовно, зустрічалася з найвідомішим зображенням Богоматері-Оранти, мозаїкою собору Святої Софії.
Традиційний жест Оранти, висхідний до ранньохристиянському мистецтву, - підняті до рівня голови руки - є жест молитви. Щоб зрозуміти справжній зміст жесту Оранти потрібно розглянути контамінацію, що виникає в цьому образі. Згідно оповіданню Книги Виходу, під час тяжкої битви ізраїльтян з амаликитянами Мойсей підняв руки в молитві за свій народ - і до тих пір, поки він наполегливою зусиллям утримував руки піднятими, перемагали ізраїльтяни, а коли руки Мойсея мимоволі опускалися, долали вороги. [12]
У світлі цього епізоду, популярного в сер...
