МІНІСТЕРСТВО освіти України
Миколаївський політехнічній технікум
Реферат з української літератури на тему
"Життя та творчість Олеся Гончара "
Миколаїв
Олександр (Олесь) Гончар народився 3 квітня 1918 р. у слободі Суха тепер Кобелецького району Полтавської області у сім `ї робітніків Терентія Сидоровича и Тетяни Гаврілівні Гончарів. Маті письменника померла зовсім молодою, ВІН її Майже НЕ пам `ятав, а з розповідей бабусі знав, Що мати дівчіною прийшла "з Полтавського села до міста", наймітувала у панів, Згідно перейшла на завод, Що випускаємої Різні металеві вироби, "лопатою одгрібала Цвях". Тільки на Фотографії галі в дітінстві довго розглядав її: поряд з батьком, бравим георгіївськім кавалером з хрестом на грудях, Стоїть вона - скроню, вродлива, сумно задумліва, з тонкими рісамі обличчя - и боляче Було подуматі, Як ця тендітна жінка мусіла віконуваті грубу чоловічу роботу. Здається, вон ї надірвалася на тій роботі. Як твердить сестра, - говорити Гончар, - старша за мене на кілька РОКІВ, я народився тут, у цьому передмісті (Лощівка), хоч офіційно місцем мого народження вважається слобода Суха на Полтавщині - маленьке село, материна Батьківщина, Куди мене одразу ж після її Смерті (1921 р.) забрали на віхогання дідусь та бабуся. Сестра віростала при мачусі, а я там у бабусі, чия Безмежнеє ласка, доброта и любов замінілі мені любов Материнський.
Отож дитинство майбутнього письменника минуло в Степове краї, на півдні Полтавщини.
Завдякі своїй бабусі Єфросінії Євтіхіївні О. Гончар вініс найтепліші спогади про дитинство: "Бабуся Була неписьмові, альо без неї, певно, я не ставши бі письменником. В її лагідній, людінолюбній натурі, в її образі нібі втілювалося для мене все кращє, Що є в народі: працьовітість, чесність, правдівість, Безмежнеє доброта, Обдарованість. Її Вплив на мій Розвиток БУВ велічезній, і потім, у найважчі хвилини життя, я згадував її ". Від 1925 р. Олесь вчився у школі, в рідному селі. "Коли я вчився у школі - згадує письменник, - мову й літературу вікладав старий учитель, Що БУВ Особисто знайомий з О.С. Серафімовічем. Людина всебічно освічена, ВІН зумів пріщепіті нам палку любов до рідного слова, красного письменництва ". Раніше в хаті Гончара БУВ Ліше "Кобзар". Тепер йому відкріліся ї Інші книги, Що захоплювалися, чарувалі. Ровері враження справляли кож книги сучасного письменництва, захоплювався оповіданнямі Григорія Косинки. Уже з 13-ти РОКІВ почав заробляті гроші, допісуючі до газети "Розгорнутім фронтом", а згодом рік після Закінчення семірічкі (1933 р.), працював у штаті газети, аж Поки не вступивши за Комсомольську скеруванням до Харківського технікуму журналістики ім. Островського. Худий, ослаблень голодом 1932 - 19ЗЗ рр., Альо з великим Бажанов вчитува. Гончар відрізнявся від своїх ровесніків стріманістю, скромністю, мовчазністю, серйозністю, працьовітістю. Раннє сірітство наклалася Свій відбіток на Його характер. За закінченні технікуму не довго працює вчителем у с. Мануйлівка, потім в обласній молодіжній газета "Ленінська зміна".
З 1937р. активно публікується у пресі. З'явилися ДРУК Його Перші новели - "Майстер щита", "Цілюща вода", "Черешні цвітуть", а кож повість "Стокозове поле".
У тій годину, Як однокурсники Гончара, колішні сількорі, практікувалі у напісанні заміток, кореспонденцій, репортажів, ВІН на шпальтах технікумівської газети "За кадри" Виступає з підвальнімі статтей. Вже у Студентські роки йому ладили ровері майбутнє.
1938 р. Гончар ставши студентом філологічного факультету Харківського універсітету. "Коли я переступивши поріг універсітету, у всьому місті, гадаю, не Було людини, щаслівішої за мене. Здійснілась завітна мрія ". Юнака захопіла робота: Він досліджував мову творів М. Коцюбинського, готує наукову роботу по поемі "Моісей" І. Франка, збірає матеріали про І.. Сковороду.
Саме в універсітеті О. Гончар потоваришував з Грігорієм Тютюнником, Ш. Пилипенко, Д.Білоусом.
1941 р. Добровольцем Пішов на фронт, хоча ї МАВ відстрочку від призову в армію до Закінчення універсітету. У складі Студентський батальйону Поблизу Білої Церкви зустрівся з ворогом у кровопролитних боях на річці Рось. Була гіркота відступу, трудні оточенські ночі, Лікування після поранених в госпіталі далекого сібірського Міста, БУВ незабутній визвольний похід по країнах Європи Гірськолижний - дорогами Румунії, Угорщини, Чехо-Словаччини. Грудей фронтовика прикрас орденом Червоної Зірки, Слава і три медалі "За відвагу".
Драматічні Події Війни ВІН Згідно опишіть у своїх романах "Людина і зброя" та "Циклон". Пише поезії, відані в 1985 р. Окрема книгою "Фронтові поезії". Після Закінчення Війни і демобілізації з армії у грудні 1945 р. оселівся у Дніпропетровську, у старшої сестри, там же у 1946 р. Закінчив навчання в універсітеті, залішівся асистентом на кафедрі української літератури. Надійшло до аспірантурі Інституту літератури АН УРСР, Гончар переїжджає до Киева. Так почінається Професійна діяльність письменника.
До Гончара Прийшли Справжня слава и визнання. Трілогію "Прапороносці" було нагороджено двома державности преміямі 1948 р., 1949 р.
Поруч Із "Молодою гвардією" О. Фадєєва, роман "Прапороносці" ставши Справжня книгою доби. Вона, ця Незвичайна книга, булав, Як кажуть досліднікі, співмірна з настроями й думами радянського народу. Вона допомагала йому глибше усвідоміті історичне Значення Нашої перемоги, Своє призначення в захісті жіття ї світу на земли.
1946 - 1948 рр. - Романи "Альпі", "Голубий Дунай" (Державна Сталінська премія СРСР 1948 р.), "Злата Прага" (Державна Сталінська премія 1949 р.).
працюючих над ЕПОС про народ на війні, письменник у 50-х роках закономірно прийшов до історико-революційного жанру. Його ділогія "Таврія" і "Перекоп" відтворює шлях українського народу до соціалізму. Новелістічні збіркі "Південь", "Дорога за Хмари "," Маша з Верховини ", а кож повісті" Микита Братусь "і" Щоб світівся вогник ", створені в 50-х роках, з` явилися Як Перші олениці ліро-епічного циклу про красу людей праці, творців доби розвинення соціалізму.
У 1959 р. очолів правління Спілки пісьменніків України, 12 РОКІВ БУВ незміннім головою, Його Звертаючись секретарем Спілки пісьменніків СРСР, працював головний редактор журналу "Вітчизна". Справжнім творч злетом для О. Гончара стали 60-ті роки - роман "Людина і зброя" (1960 р. - Державна премія УРСР ім. Шевченка), книга нарісів "Японські етюди" (1961 р.), Роман у Новел "Тронка" (1963 р.), Стояв Біля Колиски Хвилі українського національного відродження.
Серед новелістічніх Романів Ліше "Тронка" відзначена Ленінською премією. Своєю філософією и характерами цею твір найбільше суголосній життєвим проблемам Другої половини XX сторіччя.
У 1966 р. Виступивши на V з `їзді пісьменніків України з доповіддю "Думаймо про велике". У 1968 р. роман "Собор" вилучення з Літературного обігу на 20 РОКІВ. У 70-х роках віходять у світ романи "Циклон", "Берег любові", повість "Бригантина", збірник статей "Про наше письменництво ".
Повість "Бригантина" і роман "Берег любові" внутрішньо пов'язані з "Циклон": і філософськімі Роздуми над долею поколінь, и незнання раніше заглібленням в Усі "Поверхи" людської псіхікі, в Усі структурні взаємозв'язкі людських характерів. Свідоме и підсвідоме, вродженості и Набутів, трівке и нетрівке в емоціях - все тепер цікавіть письменника, фокусуючісь у непохітній для нього істіні, Що ядром особістості є її Світогляд, соціальна Якість, Як люди стають особіст або Як гублять Цю Особистість.
У 1973 р. очолів Українській Республіканський комітет Захист Миру, член Всесвітньої Ради Миру.
У творах Олеся Гончара, написання Протяг 60 - 70-х РОКІВ, помітно еволюцію в Його поетичній Світі, безперервній рух Його роман и новелістічніх структур. З шкірних оповіданням, романом чи Повістю Його світ ...
