МІНІСТЕРСТВО АГЕНТСТВО ПО ОСВІТІ
Елабужском ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА РОСІЙСЬКОЇ І ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Курсова робота
жанрово-стилістичні СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ
Т. ТОЛСТОЙ В«КисьВ»
Єлабуга 2007
Зміст
Введення
1. Про стиль Тетяни Толстої
2. Визначення жанру роману
3. Стилістичні особливості роману
Висновок
Примітки
Бібліографія
Введення
Дебют Тетяни Толстой (р. 1951) в 1983 році відразу ж звернув на себе увагу критики. Її перший збірник оповідань, опублікований в 1987 році, викликав шквал рецензій в Росії і за кордоном. Вона фактично одностайно була визнана одним з найбільш яскравих авторів нового літературного покоління. На сьогоднішній день обсяг написаного про Толстой (десятки статей, монографія X. Гощіло) у декілька разів перевищує обсяг її прози. Роман В«КисьВ» - це одне з найбільш яскравих її творів, спори про який тривають досі.
Роман В«КисьВ» намагається відповісти на найактуальніші проблеми сучасного російського суспільства і культури, які ще не знайшли свого вирішення.
Про цей роман писали А. Немзер, Н. Іванова, Б. Парамонов та інші критики, були дані самі неоднозначні оцінки, починаючи від хвалебних і закінчуючи несприйняттям роману.
Метою даної роботи стало визначити, в чому полягає жанро-стилістична своєрідність роману В«КисьВ».
Для виконання цієї мети, в ході виконання роботи були поставлені та вирішені наступні завдання :
1) визначити жанр твору і виділити жанрові ознаки, на основі яких було зроблено висновок;
2) досліджувати, які стилістичні особливості роману, які риси традиційні для авторського стилю і що привнесено нового.
Об'єктом дослідження в даній роботі буде роман В«КисьВ», а предметом - власне його жанрові і стилістичні особливості.
Можна висунути гіпотезу про те, що роман В«КисьВ» являє собою роман-антіупопію, сплав різних культурних шарів і традицій, широка інтертекстуальність, характерна для постмодерністської прози.
Дана робота має наступну структуру: вступ, де розкрито актуальність, мета і завдання роботи; глава 1. В«Про стиль Татьни ТолстойВ». Тут висвітлюються головні відмітні особливості авторського стилю. Глава 2. В«Визначення жанру романуВ» присвячена розгляду жанру твору. У глава 3. В«Стилістичні особливості роман В»а розглядається, як трансформувався стиль письменника в романі, які риси стилю малої прози Толстой проявилися в романі і що є новим. Робота так само містить висновок, примітки та бібліографію.
При виконанні роботи основними методами дослідження стали аналіз, узагальнення, порівняння, співставлення, порівняльно-історичний метод, історико-функціональний.
1. Про стиль Тетяни Толстої
Як зазначають критики, Товста вразила читачів не змістом своїх оповідань, а вишуканою складністю і красою їх поетики. Звертає на себе увагу демонстративна казковість її поетики. Ця риса особливо помітна в оповіданнях про дитинство, таких, В«Любиш - не любишВ», В«На золотому крильці сиділи В»,В« Побачення з птахом В». Для дітей в її оповіданнях особа казки і є особа, ніякого зазору між фантазією та реальністю не виникає. У Толстой казковість, перш за все, безперервно естетично-дитячі враження, підпорядковуючи всі, навіть страшне і непідвладне естетичної домінанти. Важливо відзначити, що саме казковість додає стилю Толстой особливого роду святковість, що кається, перш за все, в несподіваних порівняннях і метафорах. Метафори Толстой театралізовано одушевляют все навколо.
У всій прозі Толстой абстрактні поняття, надокучили речі, деталі небагатого міського пейзажу, так вольно одухотворені автором, неодмінно потрапляють в унісон з внутрішнім станом персонажа. Ці ожилі картини, що нагадують барокові алегорії, говорять про героя навіть більше, ніж всезнаючий автор, вони стають інобуттям людської душі, вони як би кричать: ми - це теж ти!
Як бачимо, казковість у Толстой набагато ширше власне фольклорної традиції. Вона парадоксально підкреслює вигаданого, святкову фантастичність в якості спочатку відкриваються дитині, а отже, самих справжніх рис реальності. За логікою прози Толстой, казки дитинства під чому адекватні казкам культури - на зразок тих, якими живе Марьіванна, або Симеонов з оповідання «гчка ОккервільВ», або Соня, або Мила Шура, або Петер з однойменних оповідань. Казкове міроотношеніе постає в цих оповіданнях як універсальна модель творення індивідуальної поетичної утопії, в до торою єдино і можна жити, рятуючись від самотності, жітейс Тейское невлаштованості, кошмару комуналок і т.д., і т.п.
Як правило, у Толстой саме в кінцівці новели виявляється розбіжність між Автором і улюбленим героєм. Крім В«ФакіраВ», такі фінали можна знайти в В«ПетерсВ», «гчці ОккервільВ», В«КоліВ», В«Мілою ШуруВ», В«Полум'я небесномуВ», В«Сонамбуле в туманіВ». Кінцівка завжди дуже показова для форми художньої цілісності, обраної автором. Прихильність Толстой саме цим прийомам у фіналах розповідей можна пояснити прагненням автора скасувати безвихідну ситуацію житті чисто літературними засобами (цю думку найбільш послідовно розвиває М. Золотоносов) [1, c. 34] Проте ж є і інша логіка. Оскільки кожен із героїв Толстой живе в створеної ним реальності (все одно, міфологічної або казкової за своєю семантикою), то свідомість aвтор виявляється спорідненим свідомості героїв. Кінцівки, в яких голос Автора виходить на перший план, не протистоять свідомості героїв, а як би вбирають їх у себе, як якась загальна філософія творчості вбирає в себе його окремі випадки, збагачуючись і ускладнюючись завдяки цим частковостей. Світ у прозі Толстой постає як нескінченне безліч суперечливих казок про світ, умовних, які знають про свою умовності, завжди фантастичних і тому поетичних. Відносну цілісність цієї калейдоскопічно строкатою картині надають мови культури - теж різні і суперечливі, але тим не менш засновані на якійсь єдиній логіці творчості, за допомогою яких ці казки безперервно створюються і відтворюються кожною людиною, в кожну мить його життя. Краса взаємних перетворень і переливів цих казок і дозволяє вдячно посміхнутися життя - біжить повз, байдужою, невдячною, облудній, глузливою, безглуздою, чужий - але прекрасної.
Така філософія знімає модерністське протиставлення самотнього творця живих індивідуальних реальностей - натовпі, що рветься безособовими, а тому мертвими, стереотипами. Зрозуміло, витоки цієї трансформації в пізніх версіях модернізму і, в особливості, модерністської метапрози. Що відбувається в прозі Толстой метаморфоза культурних міфів у казки культури не тільки долає ієрархічність модерністського свідомості, але і знімає його трагізм. Трагізм нерозуміння, що розділяє творця гармонійних порядків і світ, що перебуває в стані хаосу і прагне підпорядкувати творця своєму безглуздому закону, змінюється самоїронічно свідомістю, з одного боку, казкової умовності всяких спроб гармонізації, а з іншого - того, що і сам хаос утворений броунівським рухом не розуміють один одного і накладаються один на одного примарних порядків.
2. Визначення жанру роману
Абсолютно новий поворот ця ж колізія набуває в романі В«КисьВ», розпочатому ще в 1986-му, але закінченому і опублікованому через 14 років - у 2000 році. Багатьом, який писав про В«кисіВ», згадалася формула В«енциклопедія російського життя В»і не тільки тому, що глави роману позначені буквами староруської абетки, але й тому, що, як сформулював Б. Парамонов, В«Тетяна Толстая написала - створила - справжнісіньку модель російської історії і культури. Працюючу модель. Мікрокосм В»[2, c. 14].
Втім, дале...
