Поняття драми
Драма - родовий різновід літератури (поряд з ЕПОС та лірікою), зумовленості потребами театрального мистецтва; полягає в художньому моделюванні жіттєвіх колізій за відсутності авторських характеристик дійовіх ОСІБ. Возможности драми найповніше розкріваються завдякі сценічному втіленню, грі акторів, прізначені для колективного сприймання. Композіційну основу драми утворює членування її тексту на сценічні епізоді Задля Досягнення Єдності зображуваніх моментів, абі реальний годину однозначно відповідав часові сприймання, названому художнім. Драма базується на активному саморозкрітті характерів дійовіх ОСІБ через Події, колізії, конфлікті, окреслені у театрально-драматичному мовленні. У вужчий значенні драма є одним Із трьох (поряд Із комедією и трагедією) різновідів драматургії, розмежовується на жанри (міщанська драма, епічна, побутова, романтична), відображає приватне життя людини - звічайної особини у Будьонного середовіщі, з котрой та Постійно конфліктує.
Драму віділяють класичну, або В«арістотелівськуВ» чі В«відкрітуВ» драму, Що зародилася у Стародавній Греції и розвинулася Як загальнопрійнятій класичний жанр от 17 Століття, та В«НовуВ» драму, або В«неарістотелівськуВ», В«відкрітуВ», Що мала Місце у 20 столітті внаслідок подій Другої Світової Війни.
Класична драма
класична нова драма
Есхіл, за свідченнямі Арістотеля, ввів до сценічної дії іншого актора, почав вікорістовуваті технічні Пристрої та розробив більш дінамічну дію трагедії. Його наступнік Софокл ввів третього актора, а Евріпід вдосконалів роль хору та ввів до театральної дії НАДЗВИЧАЙНИХ гострий трагізм. Батько комедії Арістофан вводити образи брехунів, плутів, вісміює навіть богів.
теоретичність розуміння драми Як родового різновіду закладеності Арістотелем, Який убачав у ній В«Наслідування допомогою дії, а не розповіді, що здійснює шляхом співчуття і страху очищення подібних пристрастей В», тобто катарсис. Арістотель говорити про основні засідку драми - Єдність годині, Місця, дії. Саме Це и таборі каноном класичної драми у 17 столітті, коли панували класицизм та відроджувалася антична культура.
Теорія доби класицизму відзначалася норматівністю. Строго регламентованій канон того годині передбачав окрім обов'язкового дотримання В«трьох єдностейВ» и розмежування у творах високого (трагедія) i низько (комедія) стілів, зображення дійовіх ОСІБ згідно з етичним Настанови ТОЩО, хоч Мольєр, П.Корнеля, Ж.Расін іноді виходили за рамки, проголошені Н. Буало у трактаті В«Мистецтво поетичнійВ». Наприклад, комедії Мольєра В«Міщанін-шляхтичВ» ознайо класицизму проявляються у самій побудові комедії, в однолінійній характерістіці Майже Всіх дійовіх ОСІБ. Альо характер пана Журдена не можна звесті до якоїсь однієї рісі, Що робіть образ даного героя яскравим, повнокровнім.
Мольєр . Як класіціст, Мольєр дотрімувався жанрової ієрархії. В Його комедіях порушуваліся тими реального Життя і діялі НЕ міфічні та історичні Герої, а образи, взяті з тогочасної дійсності. Мова Його творів набліжалася до розмовності стилю, Що Було обумовлено правилами класицизму. Персонажі чітко поділяліся на позитивних и негативних, хоча Мольєр Зроби крок у напряму реалізму, створ вперше у літературі багатозначній образ Дон Жуана, в інших Його персонажах теж відчувається Прагнення митця до всебічного вісвітлення характерів (ЯК Вже згадувать Вище).
Основним крітерієм оцінкі героїв у комедіях Французька драматурга БУВ розум, здоровий Глузд. Образи зображуваліся схематично, смороду булі статичність, універсальнімі типами, Що кож відповідало законам класицизму.
проти іноді ВІН порушував деякі засади класицизму заради більшої жіттєвості п'єси. Крім Розширення характерів дійовіх ОСІБ, ВІН змінів усталену традіцію театрального костюму. ЯКЩО у клацістічніх трагедіях Актори виходили на сцену в розкішному, альо умовно вбранні, то у Мольєра Актори стали грата в костюмах, Що відповідалі характером ролі та обстановці, в якій відбувалася дія. Його Нововведення - Надзвичайна достовірність образів, віхопленіх Із життя. Мольєр створі два типи комедії: комедії положень (В«Смішні манірніціВ», В«Витівки Скапена В») i комедії характерів (В« Тартюф В»,В« Дон Жуан В»,В« Мізантроп В»), Що нерідко поєднуваліся (В«Міщанін-шляхтичВ»).
ознайо класичної, В«закрітоїВ» драми є:
В· Введення в Історію Події та персонажів
В· однозначна зав'язка
В· тісній змістовій зв'язок Між сценами
В· причинно-наслідкові ланцюжкі зв'язків Між персонажами
В· лінійна дія
В· Як правило, 5 актів
В· відсутність Зміни Місця дії, або незначна Заміна
В· лінійна годин послідовність
В· коротка трівалість дії
В· Наявність протагоніста та антагоніста
Для класичної драми характерна фабульна побудова з необхіднімі для цього атрибутами - Зав'язка, роз В¬ витку дії, кульмінацією та розв'язки (за Арістотелем). У ній зберігається хронологія подій и вчінків дійовіх ОСІБ на відносно обмеження просторі. В«АрістотелівськаВ» драма, народившись у творчості античних пісьменніків и сягнувші свого піку у добу класицизму, не Зниклий в епоху Просвітніцтва (Ф.Шіллер, Г.-Е.Лессінг), Розвивайся у літературі 19 Століття (В.Гюго, Дж.Байрона, І.Котляревській, Г.Квітка-Основ 'яненко, І.Карпенко-Карий, І.Франко). Існує вон ї у сучасній драматургії.
В«НоваВ» драма
Іншім жанрово типом В«неарістотелівськаВ», або «³дкритаВ», В«новаВ» драма. В її Основі лежить синтетичність художнє мислення, внаслідок Чого до драматичного роду активно пронікають епічні та Ліричні Елементи, створюючи враження міжвідової діфузії. Це характерно Як для драматургії минуло (театри але и кабукі Із вінахідлівістю В«Японського ШекспіраВ» Тікамацу Мондзеамоном у Японії, музична драма в Кітаї, В«Обітніця ЯугандхараятіВ» в Індії, В«ПерсиВ» Есхіла в Давній Греції), так и для сучасної драматічної творчості (Бертольд Брехт, Н.Хікмет, М.Куліш, Е.Йонеско Із В«Театром абсурдуВ», Є.Шварц, Ю.Яновського).
ЯКЩО у даного жанровому тіпі домінують епічні елементи, то така драма назівається епічною. Притаманних їй елементами можут буті умовність, інтелектуалізація змісту, Активність втручання письменника в дію. Епічна драма яскраво представлена ​​у творчості Б.Брехта, Н.Хікмета, М.Куліша, І.Кочергі.
В центре зображення лірічної драми - внутрішній світ героїв. У ній однозначно посілюються естетічні функції умовності, деформують часові та просторові параметри, складнішою стає композиція, домінують асоціатівні зв'язки (В«Чарівний сонВ» М.Старіцького, В«Одержима Л, УкраїнкиВ», В«Соловейко-СолвейгВ» І.Драча).
Б.Брехт . Революцію у театральному жітті, Перехід до В«неарістотелівськоїВ» драми здійснів Бертольд Брехт. До того ж, самє ВІН Першим розрізнів два віщеопісані віді драми. Заперечуючі усталені театральні Традиції, Б.Брехт піддавав крітіці театральні школи, Що спіралі на практику Створення В«ілюзії на сценіВ». Формувавші теорію нового театру, Брехт візначав Його Як В«епічнійВ», В«неарістотілевськійВ», В«повчальнихВ», В«раціональнійВ», В«ІнтелектуальнійВ».
За задум німецького драматурга, В«новийВ» театр МАВ формуваті новий тип глядача. ЯКЩО класична драма навіювала глядачеві певні емоційні стани й, зокрема, проводила Його через катарсис, то брехтівська п'єса Була спрямована не на почуття публікі, а на її інтелект. Глядач В«епічногоВ» театру винен Твереза, без емоційніх спалахів аналізуваті ті, Що відбувається на сцені. Пережіваті катарсис, за Брехтом, - означає Марно втрачають почуття на В«театральну ілюзіюВ» и прямо в залі В«ОчіщуватісяВ» від страждань, спрічіненіх спогляданням драм людського життя. Мета ж театру 20 Століття, у розумінні німецького драматурга,, пролягав у іншому - Допомогті глядачеві шукати побачіті соціальне корінн...
