Зміст
Введення
I. Культура епохи європейського Відродження
1.1 Особливості епохи Відродження
1.2 Класичне (італійське) Відродження
1.3 Північне (західноєвропейська) Відродження
II. Білорусь в епоху Відродження
2.1 Відмінні риси білоруського Відродження
2.2 Прояв особливостей епохи Відродження в культурі Білорусі
Висновок
Література
Додатка
Введення
Для сучасних людей Відродження є історичний період, перш за все довший найвищі зразки людської думки, художнього таланту, який відкрив неповторність і унікальність особистості. Однак, Відродження-це не тільки епоха виникнення нового, але й епоха найглибшої кризи середньовічного світобачення і соціального устрою. В цей час здійснюються численні спроби відновити традиційні способи життя і буття людей за допомогою витончених каральних заходів.
Проблема епохи Відродження полягає в тому, що установка на індивідуальність, реалізована настільки потужно і чудово в сфері мистецтва, згодом виявилася руйнівною для соціального і політичного життя суспільства. Стихійне самоствердження індивідуальності часто виявлялося дуже далеким від благородного ренесансного гуманізму. Тут індивідуальність перетворюється в явно виражений індивідуалізм, зоологічне твердження тільки своїх потреб і бажань, поступову деградацію гуманістичної моралі в різні форми ситуативної етики.
Людина володіє дзеркалом рефлексії тільки в тому випадку, якщо проводиться зовнішня межа, межа, завдяки якому і починається зусилля самопізнання. Возрожденческий ж індивід є, перш за все, природне, стихійно самовиражатися істота.
Неважко провести аналогічну паралель з нашим сучасним суспільством. Піднесений ідеал людини, що володіє не тільки почуттям патріотизму, але і обов'язку, совісті, моральності, так довго виховується радянською ідеологією, поступився місцем людині, що прагне до матеріальних благ, спраглому легкої і швидкої наживи, плотських задоволень. Розбещеність і свавілля, пересиченість і індивідуалізм (коли кожен сам за себе) - ось далеко неповний список рис, властивих і сучасній людині і людині епохи Відродження.
Ця схожість в проблемах, необхідність їх вирішення-і становить актуальність даній теми.
Мета роботи - вивчити особливості епохи Відродження в системі культурних, естетичних і духовних цінностей.
Також необхідно визначити і основні завдання :
1. Виявити вплив Середньовіччя на культуру епохи Відродження.
2. Проаналізувати основні етапи художньої культури епохи Відродження.
3. Визначити відмінні риси епохи Відродження в різних країнах Західної Європи.
4. Розглянути особливості культури білоруського Відродження.
5. Охарактеризувати культурологічну значимість епохи Відродження.
Об'єкт дослідження - культура епохи Відродження.
Предмет дослідження - Моральні та духовні цінності епохи Відродження.
В ході дослідження були використані наступні методи :
1. Аналіз літератури.
2. Порівняльно- історичний метод.
3. Структурно- функціональний метод.
I . Культура епохи європейського Відродження
1.1 Особливості епохи Відродження
Вся нова історія веде своє літочислення з тієї великої епохи, яку німці називають Реформацією, французи-Ренесансом, а італійці-Рінассіменто, в нашій літературі її прийнято називати Відродженням.
Термін «³дродженняВ» з'явився в XVI столітті, його ввів Джорджо Вазарі-живописець, архітектор і перший історіограф італійського мистецтва. Це поняття виникло на основі широко розповсюдженої в той час історичної концепції, згідно якої епоха середньовіччя являла собою період безпросвітного варварства і неуцтва, що послідував за загибеллю блискучої цивілізації класичної старовині. Історики того часу вважали, що мистецтво, колись процвітало в античному світі, вперше відродилося в їх час до нового життя [7,10].
Тим Проте, мистецтво Відродження багатьом зобов'язана художньої традиції Середніх століть. Старе і нове, переплітаючись в нерозривному зв'язку, утворили якісно новий сплав [2, 4].
Становлення епохи Відродження, знаменувало собою початок численних економічних, політичних і соціальних перетворень:
Гј поява нових, буржуазних виробничих відносин, прийшли на зміну вичерпали себе феодальним відносинам;
Гј розвиток товарно-грошових відносин;
Гј перехід від ремесла до мануфактури;
Гј зростання міст і поява багатих городян (буржуа), які вміли заробляти гроші власною ініціативою, а не грабіжницькими війнами, і які були зацікавлені в розвитку науки і техніки;
Гј зародження світового ринку, первісне нагромадження капіталу, зростання матеріального багатства;
Гј великі географічні відкриття (Колумб відкрив Америку, Васко да Гама-морський шлях з Європи до Індії, Магеллан здійснив перше кругосвітню подорож) призвели до початку епохи колонізації [4, 69].
Рамки старого були розсунуті, в містах виникла інтелігенція-особлива група людей, займаються розумовою працею. Наука, колишня в середні віки тільки В«служницею богослов'я В», звільнилася від безплідного теоретизування, основою її стає досвід. Вчені стали спостерігати за рухами планет вже не для того, щоб складати гороскопи і передбачати долю, а щоб пізнати будову Всесвіту, вивченням хімічних речовин стали займатися заради пізнання їх реальних властивостей, а не в пошуках таємничого В«філософського каменяВ», здатного звертати будь-які метали в золото.
Це був найбільший прогресивний переворот. Епоха потребувала титанів по силі думки, пристрасті, характеру, по багатосторонності і вченості, яких вона і породила. Тоді не було жодного великого людини, який не вчинив би далеких подорожей, не говорив би на 4 - 5 мовах, не відзначався б у кількох областях творчості.
В нових умовах почала відроджуватися віра в людину (В«Воля божаВ» йде на другий план), звідси оптимізм, притаманний культурі Відродження, її життєрадісний, життєстверджуючий характер. Духовна диктатура церкви була зломлена, германські народи в своїй більшості прямо скинули її і взяли протестантизм.
Але разом з великими майстрами епоха дала своїх мучеників для багать та темниць інквізицій (під час Відродження спостерігався справжній розгул інквізиції). І характерно, що протестанти перевершили католиків в переслідуванні вільного вивчення природи [7,11].
Увага діячів нової культури привернув насамперед людина і його справи. Тому їх називали гуманістами (від лат. humanus - В«людянийВ»). Гуманізм-протягом громадської думки, яке зародилося в XIV столітті в Італії, а потім на Протягом другої половини XV-XVI століть поширилося в інших європейських країнах. У Флоренції. А трохи пізніше-в Сієні, Феррарі, Пізі складаються гуртки освічених людей, яких називали гуманістами. Сам термін В«гуманізмВ» стався від назви того кола наук, яким займалися поетично і художньо обдаровані флорентійці: studia humanitatis. Це ті науки, які мали своїм об'єктом людину і все людське в протилежність studia divina-всьому, що вивчає божественне, тобто теології. Але це не означає, що гуманісти цуралися теології-навпаки, вони були знавцями Письма, патристики. Серед гуманістів найчастіше були політичні діячі, адвокати, правознавці, оратори, публіцисти, чия діяльність лежала в руслі громадянського гуманізму.
Саме гуманісти почали відшукувати, переписувати, вивчати спочатку літературні, а потім художні пам'ятники античності. Вперше за тисячу років християнства до античним статуям поставилися не як до язичницьких кумирів. І саме з гуманістів починається включення античної спадщини в систему освіти, знайомство з античною літературою, скульптурою, філос...
