Введення
Культурне спадщина - духовний, культурний, економічний і соціальний капітал непоправної цінності. Нарівні з природними багатствами це головна підстава для національної самоповаги і визнання світовою спільнотою.
Постіндустріальна цивілізація усвідомила найвищий потенціал культурної спадщини, необхідність його заощадження і ефективного використання як одного з найважливіших ресурсів світової економіки. Втрати культурних цінностей непоправні і необоротні. Будь втрати спадщини неминуче відіб'ються на всіх сферах життя нинішнього і майбутніх поколінь, приведуть до духовного зубожіння, розривів історичної пам'яті, збіднення суспільства в цілому. Вони не можуть бути компенсовані ні розвитком сучасної культури, ні створенням нових значних творів. Накопичення і збереження культурних цінностей - основа розвитку цивілізації.
Мета справжньої роботи - розглянути сутність охорони культурної спадщини та музейної справи.
Для досягнення поставленої мети роботи необхідно виконання наступних завдань:
1. Розглянути організаційні основи охорони національної культурної спадщини
2. Проаналізувати правові основи охорони культурної спадщини.
В структурному відношенні справжня робота складається з вступу, трьох основних частин, висновку і списку використаної літератури.
1. Організаційні основи охорони національної культурної спадщини
Суспільне стан сучасної Росії можна охарактеризувати як перехідний. На наших очах формується громадянське суспільство, для якого характерний плюралізм у духовному житті, створення політичної та правової систем, що відповідають світовим демократичним стандартам. Це суспільство вимагає більш високого рівня освіти, економічної і політичної культури людей, здатності самостійно орієнтуватися в різних ідейних і духовних традиціях і течіях. А для цього необхідна не тільки високий ступінь масового освоєння культури, але й здатність співгромадян широко використовувати досягнення людства у сфері культури.
Процес освоєння художнього спадщини має свої особливості. Сучасна тенденція переосмислення ролі та значення культурної спадщини полягає в прагненні не лише зберегти його в первозданному вигляді, але і активно включити в канву сучасного життя. Тобто сам процес історії художньої культури виступає тут не тільки як процес збереження минулого та накопичення культурних цінностей, але і як процес відкриття нового в старому.
Іншими словами, культурне спадщина несе в самому собі і функцію справді сучасного явища культури. Кращі твори вітчизняного мистецтва не лише продовжують брати участь в життя людства, але в них художня культура не знає старіння.
До цього слід додати і дві особливості російського менталітету, аналога яким практично немає в історії західноєвропейської художньої культури.
Перша особливість полягає в тому, що вітчизняне історико-культурну свідомість піддалося у XX столітті колосальної деформації, яка захопила не тільки матеріальну і духовну культуру, але і змінило відносини між поколіннями, структуру побуту, елементарні норми моралі.
Друга особливість полягає в те, що відбувається активне вторгнення історико-культурних реалій минулих століть в сучасну духовну ситуацію. Старовинний побут, художні смак, політичні інститути старої Росії стають моделлю соціальної активності в сучасної.
Тому настільки важливо розуміти спадкоємність художніх цінностей не як механічне використання культурної спадщини минулих поколінь. Зберігати спадок ще не означає обмежуватися цією спадщиною. Необхідно вивчати цю спадщину й активно включати його в сучасну соціокультурну ситуацію. Як справедливо писав Ю.М. Лотман у одній зі своїх книг: В«Культура є пам'ять. Тому вона завжди пов'язана з історією, завжди передбачає безперервність моральної, інтелектуальної, духовного життя людини, суспільства і людства. І тому, коли ми говоримо про культурі нашої, сучасної, ми, може бути, самі того не підозрюючи, говоримо і про величезний шлях, який ця культура пройшла. Шлях цей налічує тисячоліття, переступає межі історичних епох, національних культур і занурює нас в одну культуру - культуру людства В». [1]
Охорона національної культурної спадщини Росії здійснюється в рамках програм міжнародного співробітництва в області охорони пам'яток культури.
У 1972 році з ініціативи Комітету всесвітньої культурної і природної спадщини при ЮНЕСКО була прийнята Конвенція з охорони культурної та природної спадщини людства (1972 р.) і Рекомендація щодо збереження історичних ансамблів (1976 р.). Результатом прийняття Конвенції стало створення системи міжнародного культурного співробітництва, яку очолив вищеназваний комітет. У його обов'язки входить складання Списку видатних пам'яток світової культури та надання державам-учасницям допомоги в забезпеченні збереження відповідних об'єктів.
За роки існування комітету в Список всесвітньої спадщини були внесені деякі пам'ятники вітчизняної культури: Московський і Новгородський кремлі; Троїце-Сергієва лавра; В«Золоті ворота В», Успенський і Дмитровський собори у Володимирі; церква Покрови на Нерлі і Сходова вежа палат Андрія Боголюбського в селищі Боголюбово; Спасо-Євфимія і Покровський монастирі, Різдвяний собор, архієрейські палати в Суздалі; церква Бориса і Гліба в селі Кідекша; а також історико-архітектурний ансамбль на о. Кижи і центр Санкт-Петербурга.
Внесення пам'ятника культури в Список всесвітньої спадщини означає, що він стає об'єктом особливого захисту і у разі необхідності можуть бути організовані міжнародні акції по його збереженню, надана першочергова допомога в його вивченні, надані експерти, складне устаткування і т.д.
Рекомендація щодо збереження історичних ансамблів доповнює і розширює Конвенцію та низку інших міжнародних актів. Суть документа зводиться до забезпечення комплексності у справі охорони культурної спадщини, особливо архітектурного.
У тісній співпраці з ЮНЕСКО працює Міжнародна рада з питань збереження історичних місць і історичних пам'яток - ІКОМОС. Ця організація, заснована в 1965 році і об'єднуюча фахівців з 88 країн, будує свою діяльність на охороні культурно-історичних цінностей, їх реставрації та консервації. Також ІКОМОС займається підготовкою фахівців і питаннями законодавства. Величезне значення у справі збереження культурної спадщини отримала Венеціанська Хартія (Венеція, травень 1964 р.). Згідно Хартії історичними пам'ятниками вважаються окремі архітектурні споруди, комплекси міської та сільської споруди, які склалися історично і пов'язані з культурними процесами або історичними подіями.
За ініціативою ІКОМОС прийнято низку документів по вдосконаленню охоронного справи в світі. Серед них - Флорентійська міжнародна Хартія з охорони історичних садів (1981 р.), Міжнародна Хартія з охорони історичних місць (1987 р.), Міжнародна Хартія з охорони та використання археологічної спадщини (1990 р.).
Серед недержавних організацій, займаються питаннями всесвітнього історико-культурної спадщини, особливо виділяється Міжнародний центр досліджень в області консервації та реставрації культурних цінностей, що отримав назву Римського центру - ІККРОМ. Членами ІККРОМ є представники 80 країн, у тому числі і Росія. Центр вивчає та поширює документацію, координує наукові дослідження, надає допомогу і дає рекомендації з питань охорони та реставрації пам'яток, організації підготовки фахівців.
У нашій країні функції охорони історико-культурної спадщини виконують: Всеросійське товариство охорони пам'яток історії та культури (ВООПІіК), яка здійснює програми В«Російська садиба В»,В« Російський некрополь, В«Храми і монастиріВ», В«Російське зарубіжжіВ»; Російський фонд культури, який фінансує ряд програм, в тому числі і програму В«Малі міста РосіїВ». Постановою уряду Росії від 13 квітня 1992 року в Москві створено Російський науково-дослідни...
