МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
Уральського державного УНІВЕРСИТЕТ
Філософський факультет
Дипломна робота
Театральне мистецтво ХХ століття: пошуки шляхів до діалогу
Єкатеринбург
2009
Зміст
Введення
1. Театр як сфера діалогу
1.1 Основні риси театру як виду мистецтва. Особливості театральної дії
1.2 Театральне подія як діалог
1.3 Механізми художнього діалогу в театрі
2. Театральне мистецтво ХХ століття: пошуки шляхів до діалогу
2.1 Психологізм в системі К.С. Станіславського
2.2 В«Умовний театрВ» НД Е. Мейєрхольда
2.3 Епічний театр для глядача Б. Брехта
2.4 А. Арто: В«Театр жорстокостіВ» як спосіб впливу на глядача
3. Значення театру як соціально-психологічного феномена
3.1 Театральне мистецтво: виховання в діалозі
3.2 Театральне дійство як соціальна і духовна В«ТерапіяВ»
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Робота присвячується розгляду та аналізу сучасного театрального мистецтва з позицій філософії та психології.
Причиною такого вибору стала особиста зацікавленість автора в розробці цієї теми. Мене давно і глибоко цікавив театр В«зсерединиВ» як спосіб існування і самореалізації людини. Тому головна мета роботи - дослідити феномен театрального мистецтва саме з цих позиці
й. Що відбувається з людьми - акторами, глядачами - у процесі їх спільного буття (спів-буття) в театрі, в ході спектаклю? Як можна навчитися бути В«хорошим акторомВ»? Як актор може донести якісь сенси до свого глядача, створити якесь загальне простір або поле для взаємодії? Адже всі ми знаємо, що після вистави глядачі і актори, а також режисер-постановник п'єси йдуть з театру іншими, не такими, якими всі вони були до події п'єси. Ми спробуємо відповісти на ці питання, аналізуючи феномен театрального мистецтва, залучаючи естетичний, а також психологічний і мистецтвознавчий підходи до вивчення театру.
Крім того, багаторічна робота в аматорському театрі завжди спонукала і спонукає нас досліджувати поставлені питання на досить глибокому філософському рівні. В ході роботи над ролями, постановки п'єс подібні питання так чи інакше постійно виходять на В«порядку денногоВ», привертаючи до себе неослабний інтерес і автора роботи, і її побратимів по акторському цеху. Докладна теоретична розробка поставлених проблем, сподіваємося, допоможе застосувати отримані знання в театрального життя, знайти нові сенси в цій сфері.
За основу розуміння специфіки театру, на нашу думку, можна взяти активну розроблювану сучасною філософією теорію діалогу. Ми переконані, що будь- мистецтво (тим більше театральне) спочатку є специфічним діалогом з сприймаючої його публікою. Твори художньої творчості, в Зокрема - театральні п'єси, покликані створити ситуацію діалогу автора і сприймаючого - глядача, слухача. Ситуація ця створюється щоразу, коли відбувається зустріч сприймаючого з твором мистецтва. Тут нам близькі позиції філософів - представників герменевтики: Г.-Г. Гадамера, П. Рікера, а також представників діалогічної філософії (М. Бахтіна, М. Бубера). Безпосереднє відношення до театрального творчості має теорія соціальних ролей, активно знаходить застосування в філософії і соціології.
Наступна завдання роботи - розглянути психологічні закономірності та механізми театральної творчості і його сприйняття. При цьому завжди потрібно пам'ятати, що будь психологічне вчення (а тим більше - що стосується творчості і сприйняття мистецтва) завжди В«вкоріненеВ» в певних глибинних філософських підставах. Естетичні підстави точки зору автора несуть в собі філософський зміст - наші уявлення про те, що прекрасно, пов'язані з нашим світоглядом. В Зокрема, віра в те, що психологія мистецтва може запропонувати нам цікаві, ефективні, плідні історії про людину, про життя його душі, про динаміку людських переживань - віра філософського порядку.
Нарешті, безсумнівна висока соціальна значимість теми, обраної нами для дипломної роботи. У свій час з появою кіно багато пророкували швидку смерть театру, який, у порівнянні з кінематографом, видовищем мобільним, легко відтворюваним і вимагає для відтворення обмеженого і нескладного обладнання, здавався в той момент громіздким, неповоротким, дуже примхливим і вимагає для свого відтворення занадто багато умов. Більше того, все ХХ століття з цієї точки зору став великим випробуванням для театру, так як слідом за створенням кіно прийшло телебачення, відеозапису, а тепер і всесвітня електронна мережа. В«Бурхливий розквіт сучасного телебачення з показом життя у всіх куточках земної кулі, індустрія касетних відеозаписів, нова звукозаписувальна та звуковідтворювальна радіоапаратура, широкоформатний кінематограф, популярність нових музичних ансамблів і рок-груп, знайомство з новинками зарубіжної естради, міжнародний туризм - все це, як і багато інше, разючим чином змінило смаки і психологію масового глядача В»[1]. Так, психологія глядача змінилася, індустрія розваг в сучасному суспільстві - Одна з найрозвиненіших, розгалужених і, якщо можна так висловитися, витончених.
Але, незважаючи на всі нововведення у сфері розваг, які підніс нам ХХ століття, театр живий. Більш того, інтерес до нього не слабшає, а зростає. Театр не був витіснений ні кінематографом, ні телебаченням, ні Інтернетом. І навряд чи коли-небудь з'явиться альтернатива цьому виду мистецтва, яка скасує його специфіку, унікальність і замінить його. Таке навряд чи взагалі можливо по відношенню до будь-якого з видів мистецтв (чому б у цьому сенсі голографії не витіснити, не замінити живопис?). Будь-який з видів мистецтва, чи йде мова про театрі, живопису, кінематографі, телебаченні, - продукт духовної та інтелектуальної діяльності людини; це особливий пласт культури, який не може бути ні витіснений, ні замінений ніяким іншим. Вони не взаємозамінні і в цьому сенсі існують автономно один від одного.
Повертаючись ж власне до театру, необхідно сказати, що останнім часом, навпаки, інтерес до нього зростає. Сам по собі цей факт не лише тішить, але і вкрай цікавий. У сьогоднішньому пострадянському суспільстві, на зламі, в умовах зміни основоположних принципів перехідне покоління наших співвітчизників тягнеться до театру. Зростає кількість театральних колективів, які реалізують свої творчі можливості в самих різних напрямках художніх пошуків. Про це свідчить і оновлення академічних театрів, і поява нових, недержавних, і регулярні гастролі, і організація театрального фестивалю В«Золота маскаВ». Зрозуміло, це різноманітність носить не випадковий характер. Всі ці театри звертаються до різних груп глядачів, збирають різні аудиторії, мають різні творчі кредо, використовують найрізноманітніші кошти творчого та художнього вираження, звернення до глядачів. На тлі цих фактів важко говорити про занепад театру. Звичайно, на театрі існують проблеми пов'язані з новими формами, з репертуаром, з вихованням нових артистів, з критикою, нарешті, але всі вони ілюструють скоріше те, що театр перебуває в розвитку, в постійному становленні й оновленні, але не в занепаді, не в регрес. Дане дослідження, зокрема, покликане розглянути витоки цього інтересу, спробувати пояснити тягу окремої людини і нашого перехідного суспільства до театральному мистецтву.
В«Чудовий японський режисер Тадасі Судзукі ... поділився своїм тривожним постулатом: нинішня заповнила світ віртуальна реальність, достаток і зростання електронної інформації залишають можливість зіткнення з живою, відчутною енергією людини тільки в двох видах його діяльності - у спорті та театрі В»[2].
Останнє, що необхідно уточнити, перш ніж приступити до викладу основної частини роботи, це те, що мова піде про драматичному театрі. З одн...
