Зміст
Вступ
1. Підстава Києво-Печерської Лаври
2. Києво-Печерська Лавра як центр культури Київської Русі
3. Києво - Печерська Лавра - найбільший пам'ятник древнього зодчества
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Києво-Печерська Лавра - православний монастир, заснований у 1051 році. Центральної пам'яткою є печери, в яких ось уже понад 900 років спочивають нетлінні тіла засновників монастиря - преподобних Антонія і Феодосія, цілителя Агапіта, Нестора-літописця, Іллі Муромця, і мощі інших 118 угодників Печерських. Створена ними громада ченців незабаром привернула увагу князя Ізяслава, і він дозволив їм побудувати на горі монастир. Громада поступово розросталася, і після смерті Антонія в 1073 році в неї входило 100 ченців. Феодосій з благословення Антонія ввів в монастирі (названому Печерським - від слова печера) суворий статут, за зразком грецького студійського, перенісши головні обителі монастиря на довколишню гору.
Сьогодні архітектурний ансамбль Лаври складається з трьох груп, різних за обсягом: на відносно рівному плато знаходиться Верхня лавра, на схилі гори розташувалися споруди Ближніх печер, а далі, на узвишші, - група будівель Дальніх печер.
1. Заснування Києво-Печерської Лаври
Києво-Печерський монастир (з кінця XVI в. - лавра) розташований в південній частині Києва на правому, високому березі Дніпра. Монастир був заснований у другій половині XI століття преподобними Антонієм і Феодосієм. Обитель підтримували київські князі. Так, син Ярослава Мудрого Святослав пожертвував монастирю сто гривень, а інший син, Ізяслав, - велику ділянку землі, який згодом отримав іменування Верхньої лаври. На протязі всього Середньовіччя Києво-Печерський монастир був духовним центром Русі.
Він став центром давньоруської освіти і поширення слов'янської писемності. Монастир відіграв величезну роль у розвитку російської культури, іконопису, храмового зодчества і літописання. За словами одного з укладачів В«Києво-Печерського патерикаВ», з монастирської братії вийшло близько п'ятдесяти єпископів російської метрополії. Монастир також прославився подвижницькими подвигами своїх ченців. У Ближніх печерах спочивають мощі вісімдесяти угодників Божих, а в Дальніх - сорок п'ять.
Тут ще в домонгольський період було побудовано вісімнадцять кам'яних храмів, які дійшли до нас у сильно перебудованому вигляді.
Найбільш ранні будівлі: Успенський собор і Троїцька надбрамна церква. У староруської літопису "Повість временних літ" є датована 1051 згадка про його заснування монахами поблизу Києва. Першим насельником обителі був Антоній (в миру Антипа) з міста Любеча, що поблизу Чернігова. Він прийняв постриг у Есфігменском монастирі на Афоні (Греція).
Прийшовши в Київ, Антоній поселився в печері, викопаній раніше Іларіоном (священиком Спаської церкви, що стояла в прилеглому князівському селі Берестове), який в 1051 був призначений київським митрополитом. Про подвижницького життя Антонія довідалися люди і приходили до нього за благословенням, приносили необхідне для життя, а деякі просилися в його печеру на поселення. Незабаром навколо Антонія згуртувалися 12 однодумців, які розширили печери, облаштували келії та побудували в однієї з них храм.
При преподобному Феодосії підземна обитель уже не стала вміщувати братію, і тоді з'явилися перші надземні споруди - церква Божої Матері Різдва й келії.
Пізніше, коли монастирське життя була перенесена з печер на поверхню, у підземних лабіринтах почали ховати покійних насельників монастиря. Поховання в печерах проводилися більше семи століть. Саме від печер походить назва монастиря - Печерський. Як великий і найвпливовіший православний чоловічий монастир, він з до монгольських часів отримав статус Лаври.
Лаврою зазвичай називають великі загальножительні монастирі, які нагадують своїми розмірами і будівлями невеликі містечка, що мають свої вулиці (В«лавраВ» з грецької мови буквально означає В«вулицяВ»).
І життя в цих чернечих містечках підпорядковане чітким законам і порядкам, без яких неможлива повноцінна монастирське життя. 1073 став знаменним для Печерського монастиря: по благословенню преподобних Антонія і Феодосія було розпочато будівництво чудового храму Успіння Богородиці, а в 1089 році в свято Успіння "Небеси подібна церква" була освячена з багатьма супутніми ознаками та чудами. З 70-х рр.. XI в. в Печерському монастирі почалося інтенсивне будівництво, були зведені Успенський собор, Троїцька надбрамна церква, трапезна. Основний архітектурний ансамбль Києво-Печерського монастиря склався вже наприкінці XII столітті. Поруч з монастирем, в заміській резиденції князя Володимира - хрестителя Русі в селі Берестовому, у початку XII столітті була побудована церква Спаса.
2. Києво-Печерська Лавра як центр культури Київської Русі
Будівництво храмів мало велике значення для розвитку української культури оскільки разом з ним розроблялися нові типи культових споруд, вдосконалювалась майстерність архітекторів та художників, складалися місцеві художні школи. Вже в XI в. монастир став значним центром іконописання і залишався їм протягом наступних століть. У 1230 р. монастирські споруди постраждали від землетрусу а в 1240 р. - від ординців хана Батия. У наступні кілька століть монастир також зазнавав руйнування від стихійних бід і війн. Монастир відігравав помітну роль у розвитку літератури, живопису, графіки, архітектури, прикладного мистецтва, друкарства. У Лаврі жили і працювали відомі літописці, письменники, вчені, художники, лікарі, книговидавці. Саме тут близько 1113 р. літописець Нестор склав "Повість временних літ" - основне джерело наших знань про Київську Русь. У 16-17 ст. Києво - Печерський монастир утвердився як один із центрів християнської культури. У 1615 р. в Лаврі було засновано друкарню, навколо якої об'єднувалися відомі письменники, вчені-богослови, художники, зокрема Єлисей Беринда, Захарія Копистенський, Петро Могила, Інокентій Гізель, Олександр та Антоній Тарасевичі. В лаврської друкарні вийшли в світ розкішно оправлені й прикрашені гравюрами житія святих, Євангелія, акафісти, Псалтирі, букварі, календарі, твори з історії церкви, в тому числі "Патерик Печерський", "Тератургіма" Афанасія Кальнофойського, "Требник" Петра Могили, "Синопсис" Інокентія Гізеля. Друкарню заснував відомий вчений і просвітитель архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький в 1615 р., і з цього часу вона почала регулярно друкувати книжки. Першим її виданням був "Часослов" (1616 - 1617) - підручник для навчання грамоти. Серед інших видань - "Лексікон' славеноросскій" Памви Беринди (1627) - перший в слов'янському світі словник церковно-слов'янської мови на 7000 слів та імен з перекладом і поясненням на староруської мовою. Дуже популярним був "Синопсис" (1674) Інокентія Гізеля, в якому подано короткий огляд вітчизняної історії з стародавніх часів до XVII ст. З початку XIX в. "Сінопіс" перевидавався близько 30 разів і використовувався як шкільний підручник. Всього в друкарні протягом її більш ніж 300-літнього існування побачили світ близько 100 тисяч екземплярів різноманітних видань. Лаврські книги виділялися високохудожнім оформленням, гарним шрифтом, оригінальними гравюрами. У 1631 митрополит Петро Могила відкрив тут школу, що сприяло поширенню освіти на Україні. Києво - Печерська Лавра була центром освіти на Південно - руських землях, жаданим метом паломництва не тільки православних християн, і уніати благоговійно схиляли коліна у лаврських святинь. Завдяки Печерській Лаврі - Київ найменовано Російським Єрусалимом.
3. Києво-Печерська Лавра - найбільший пам'ятник древнього зодчества
