ЗМІСТ
ВСТУП
ГЛАВА 1. Характерні риси мистецтва пізнього Відродження
1.1 Живопис на завершальному етапі епохи Ренесансу
1.2 Міф про золотий вік на полотні німецького художника
РОЗДІЛ 2. Мистецтвознавчий аналіз КАРТИНИ КАМБЬЯЗО ЛУКИ В«ЗОЛОТИЙ ВІКВ»
2.1 Опис картини
2.2 Аналіз твору
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ІЛЮСТРАЦІЇ
ВСТУП
Тема даної курсової роботи - В«Епоха Відродження в Італії на прикладі картини Камбьязо ЛукиВ« Золотий век В»з фондів Державного музею мистецтв ім. А. Кастеева. Картина написана в міфологічному жанрі за сюжетом античного міфу, відомого багатьом народам, який оповідає про безтурботної, повної мирських благ, життя перших людей на Землі.
Дана картина була обрана для опису і аналізу, так як:
1. антична міфологія найчастіше викликає інтерес, дивує той факт, що художнику вдається повно розкрити весь сюжет на одному полотні;
2. картина сповнена символів, було цікаво зрозуміти їх значення;
3. Камбьязо Лука - художник маловідомий, але, тим не менш, гідний уваги любителів живопису.
Мета роботи - ознайомитися з італійським мистецтвом пізнього Ренесансу, навчитися описувати та проводити докладний аналіз творів мистецтва, визначити приблизний час, коли була написана дана картина.
Камбьязо Лука (інакше - Камбьязі або Канджаджо) - італійський художник періоду маньєризму. Народився в 1527 в містечку Монтель поблизу Генуї. Вчився у батька, художника Джованні Камбьязо. Як художник сформувався дуже рано і вже в 15 років займався разом з батьком стенописью в Генуї. Вивчав і копіював роботи таких майстрів, як Періно дель Ваги, Беккафумі і Порденоне. Відомий також як блискучий малювальник. У творчості художника помітно сильний вплив Рафаеля, Параміджаніно і Корреджо. Майстер писав, в основному, картини на міфологічну та релігійну тематику. З 1544 Камбьязо працював, розписуючи собори і капели церков Генуї та інших міст Лігурії, а також у Римі. У 1583 р. Прийняв запрошення іспанського короля Філіпа II і працював у Ескоріалі, палаці і резиденції іспанського правителя. Робота Камбьязо щедро оплачувалася, але залишилася незавершеною. Художник помер у Іспанії в 1585 р. [1]
Камбьязо був маньєристів. Маньєризм виник наприкінці XVI в. зважаючи на кризу гуманізму, він вважається перехідним стилем від Ренесансу до бароко. Цьому стилю характерні напруженість, зламана ліній, перевантаженість композиції. Видовжені або навіть деформовані фігури завмирають в химерних позах. Однак, картина, обрана для аналізу в даній курсовій роботі, написана в класичному ренесансному стилі. Тобто, художник звертався до античних образів: ідеальне статура, правильні риси обличчя, в картині торжествує спокій і умиротворення.
Відродження - епоха гуманізму, антропоцентризму. Культурні діячі епохи прославляли радості земного життя, приділяли все більше уваги внутрішньому світу людини, його індивідуальності. Гуманістичний пафос епохи найкращим чином втілився в мистецтві, яке, як і в попередні століття, ставило своєю метою дати картину світобудови. Новим було те, що матеріальне і духовне намагалися об'єднати в одне ціле. Важко було знайти людину, байдужого до мистецтву, але перевагу віддавали живопису та архітектурі. [2] Хронологічні рамки епохи Відродження визначити досить складно, так як в різних країнах Європи вона наступила в різний час. Епоха охоплює XIV-XVI вв. в Італії і XV-XVI вв. в інших країнах Європи. В Італії вона пройшла кілька етапів: Проторенесанс (Треченто) - XIV в., раннє Відродження (кватроченто) - XV в., високе Відродження (Чинквеченто) - кінець XV-перша третина XVI в., пізніше Відродження - XVI ст. [3] У даній роботі розглянута картина, що відноситься до останнього періоду, тобто пізнього Ренесансу.
Тема епохи Відродження досить обширна і вивчена досить добре. Існує безліч книг, енциклопедій праць, присвячених цьому періоду. Так, Б. Р. Віппер в книзі В«Введення в історичне вивчення мистецтваВ» [4] дає поняття не тільки виразним засобам живопису, але й пояснює немаловажне значення формату картини, розвитку перспективи і іншим досягненням епохи Ренесансу. У книзі І. Є. Данилової В«Доля картини в європейському живописіВ» [5] висвітлюються питання розвитку картини, починаючи від античних часів до наших днів. Там пояснюються проблеми простору картини, пейзажу, а також співвідношення між світлом і тінню. Н. А. Істоміна в своїй праці В«Пейзаж в західноєвропейського живопису В»[6] приділяє величезну увагу розвитку пейзажу. В Італії краєвид будувався за строгими законами лінійної перспективи, винайденої на початку XV сторіччя Філіпа Брунеллески. Потім в XVI в. з'явився панорамний краєвид з потопаючими в повітряній імлі або в сонячних променях далями.
Твори мистецтва італійського Відродження являють собою чудовий чудовий світ. Людина, милуючись творіннями великих майстрів, занурюється в ту епоху, його душа наповнюється гармонією та умиротворенням. Крім того, полотна епохи Ренесансу часто присвячувалися релігійної або міфологічної тематики. Отже, на полотнах того часу присутня безліч символів і знаків, які привертають інтерес не тільки вчених-мистецтвознавців, але й аматорів мистецтва.
ГЛАВА 1. ХАРАКТЕРНІ РИСИ мистецтва пізнього Відродження
1.1 Живопис на завершальному етапі епохи Ренесансу
У першій половині XVI в. настає останній період епохи Ренесансу. Пізніше Відродження характеризується кризою ідеї гуманізму і усвідомленням прозаичности складається буржуазного суспільства. Полотнам відомих художників ще притаманний ренесансний фундамент, але вже з деякими змінами. Зберігши основу того світосприйняття - Віру в людину, її значущість і красу, живописці сміливо вторглися в його духовний світ, розкривши його у всій складності і часом суперечливості. Від образу окремої особистості вони перейшли до образу людського колективу, більш широко і розгорнуто показуючи активну взаємозв'язок між героями і реальної середовищем, в якій герої діють. Сама реальна дійсність отримала в їх творах більш конкретне втілення, ніж в ідеально узагальнених образах майстрів Високого Відродження. Відповідно даним завданням вони виробили нові художні засоби. [7] Мистецтву Пізнього Ренесансу не властива та загальна спрямованість, якою відрізнялося мистецтво Раннього і Високого Відродження при всій численності і розгалуженості живописних шкіл. Творчість даного етапу дуже складно, в ньому переважає протиборство різних напрямків. Розвіялися уявлення про гармонії світу і силі розуму, доля людини вже не зображувалася настільки беззавітної. Сприйняття світу стає більш складним, сильніше усвідомлюється залежність людини від навколишнього середовища, розвиваються уявлення про мінливості життя, втрачаються ідеали гармонії і цілісності світобудови.
У мистецтві період кризи гуманізму проявився через виникнення нових напрямків - академізму і маньєризму. Італія XVI в. налічує величезну кількість академій. Найбільш знаменитими вважаються Вітрувіанська академія в Римі (утворена в 1542 р.), академія малюнка під Флоренції (заснована Вазарі в 1560 р.) і Болонська академія братів Карраччі (1580 р.). [8]
Маньєризм ж є перехідним стилем від Ренесансу до бароко. Мистецтво маньєризму відходить від ренесансних ідеалів гармонійного сприйняття людини і природи. Світ постає хистким, нестабільним. Образи сповнені тривоги, руху напружені. В творах мистецтва панують холодність, бездушність, в картинах з'являється щось відразливе. Цьому стилю характерні драматична гострота образів, подовженість пропорцій фігур, перевантаженість композицій, холодні пронизливі фарби. У гонитві за оригінальністю маньєристи прийнялися спотворювати зображення. Так з'явилися В«Мадонна з довгою шиєюВ» Пармиджанино, В«Небіжчик в труні В»Понтормо і т. д.
Але не всі худ...
