Хореографія як вид мистецтва
План
1. Поняття хореографії як мистецтва. 3
2. Становлення мистецтва балету. 4
3. Розвиток хореографії в Україні. 8
Література. 14
1. Поняття хореографії як мистецтва
Хореографічне мистецтво - це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.
Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.
Специфічною особливістю мистецтва хореографії є ​​її безпосередній зв'язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.
При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв'язку композитор - виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей В«потрійний союз В»і робить хореографію видом мистецтва.
Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давності, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження і розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище.
Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу - заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація в Певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго В«Собор Паризької Богоматері В»).
Процес відновлення мистецтва хореографії пов'язаний з добою Відродження, але справжній його розвій починається у XVII ст., коли у Франції була створена Королівська академія танцю (1661).
Новерр Жан Жорж (1727-1810) - французький хореограф, реформатор західноєвропейського балету. Його теоретичні та художні пошуки були пов'язані з розробкою двох важливих складових балетного мистецтва: феномену ритму і концепції природних даних танцівника. Згідно з позицією Ж. Ж. Новерра, професійне майстерність виконавця повинна органічно поєднуватися з емоційним началом, що сприятиме процесу створення повноцінного художнього образу. Теоретичні міркування щодо природи і специфіки балетного мистецтва були викладені хореографом на сторінках роботи В«Листи про танецьВ». Розвідки Ж. Ж. Новерра у розробці жанрової структури балету мали значний вплив на подальший розвиток хореографічного мистецтва.
Академією була розроблена основна система класичної хореографії і закладено фундамент балету (від фр. та лат. - танцюю), який має свою жанрову структуру.
Хореографія - Це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно характерним танцем використовує елементи пантоміми і тому подібне.
2. Становлення мистецтва балету
Становлення і розвиток мистецтва балету пов'язані з культурами Італії, Англії, Австрії і особливо Франції. Саме в цій країні розпочався процес відокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.
Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстер Ж. Ж. Новерр, який відстоював ідею синтезу між танцем і музикою. На думку Новерра, саме синтез зумовлював створення повноцінного хореографічного образу.
Ведучими школами класичного балету на початку XIX ст. стають італійська і французька, які удосконалюють, розвивають на новому рівні основні принципи балету XVII-XVIII ст., ведуть пошуки нових засобів і прийомів, значно ускладнюють техніку стрибка, обертання, і тому подібне.
Процес розвитку балетного мистецтва XIX ст. мав взаємовпліво-вий характер. Так, пошуки, які відбувалися в європейській хореографії, стимулювали становлення цього виду мистецтва в Росії, яка згодом призведе до зворотного процесу - впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський (В«Російські сезониВ» в Парижі). 216
Плідно працювали в Росії західні балетмейстери Ш. Дідлі (1767-1837), який поставив багато різножанрових вистав і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А. Істоміна (1799-1848) і Е. Телешова (1804-1857), і А. Сен-леон (1821-1870).
Подальший розквіт балету відбувається у другій половині
XIX - у початку XX ст. і пов'язаний передусім з іменем М. Петіпа (1818-1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Всесвітнє визнання Петіпа принесли балети В«Спляча красуняВ» і В«Лебедине озероВ» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена О. Преображенської, М. Кшесинська, П. Гердта увійшли в історію балетного мистецтва.
Новий етап у розвитку російського балету пов'язаний з іменем О. Горського (1871-1924) - постановника балетів В«Дон КіхотВ» і В«СаламбоВ». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і більш динамічним, почав активно залучати до художнє оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна.
Справжнім авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880-1942). Його творчість формувалась під безпосереднім впливом художнього доробку М. Петіпа та О. Горського. У той же час він шукав нові засоби виразності, удосконалював, а багато в чому видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми.
В постановках М. Фокіна В« Єгипетські ночіВ», В« Дафніс і ХлояВ», В«ПетрушкаВ» засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спесивцева.
Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії і пов'язаний тріумф всесвітньо відомих В«Російських сезонівВ» у Парижі, які були організовані видатним театральним діячем С. Дягілєва.
Внесок дягілєвськіх сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж.. Кок-то, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-сані були в захваті від цієї культурної акції.
дягілєвської сезони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв - музики, хореографії та живопису, яка була зроблена можливою завдяки творчим пошукам художників О. Бенуа, Л. Бакста, В. Сєрова, М. Реріха; композитора І. Стравінського; хореографів М. Фокіна і Д. Баланчина.
Аналізуючи феномен В«Російських сезонівВ», необхідно чітко пам'ятати про важливе місце, яке займав в контексті цього явища наш великий співвітчизник, провідний соліст трупи Дягілєва, видатний хореограф Серж (справжнє ім'я - Сергій Михайлович) Лифар (1905-1986).
Серж Лифар танцював головні ролі практично у всіх балетах В«Російських сезонівВ» - у В«Бачення трояндиВ», В«Аполлон МусагетВ», В«блудного синаВ», В«Післяполуденному відпочинку фавна В»тощо. Протягом багатьох років ім'я Сержа Лифаря було несправедливо забутим, але в червні 1994 р. в Києві відбувся І Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря. З того часу він проводиться кожні два роки. Великий художник нарешті повернувся на батьківщину, від якої, до речі, ніколи не відмовлявся. Саме тому на могилі видатного майстра написано: В«Серж Лифар із КиєваВ». Отже, творчість цього блискучого художника слід інтерпретувати як загальноцивілізаційний фенюмен.
Розцвів мистецтва балету другої половини XX ст. пов'язаний з іменами Г. Уланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плісецької, Н. Безсмертновой, М. Лієпа, В. Васильєва, Є. Макснмовой, В. Чабукіані, Г. Нурієва, М. Барішнікова але ін
Сьогодні розвиток балетного мистецтва України безпосередньо асоціюється з творчістю А. Шекери, В. Калиновської, В. Ковтуна, Т. Таякіной, А. Рубіної, В. Писарева та ін
Аналізуючи мис...
