ЗМІСТ
Введення
Глава 1. Мистецтво реалізму в період Великої Французької Революції
Глава 2. Творчість Жака Луї Давида до початку Великої Французької Революції
Глава 3. Творчість майстра в період революції. Термідоріанський переворот
Висновок
Список літератури
ВСТУП
Коли над горизонтом мистецтва холодним світилом піднявся Давид, у живопису стався Великий перелом. Шарль Бодлер, 1825
Французьке мистецтво XIX століття являє собою епоху реалізму, нерозривно пов'язану протягом практично всього сторіччя з подіями Великої Революції. Основоположником даного напряму, який здійснював свою художню діяльність ще в кінці XVIII століття, і звідти ж бере свої витоки, прийнято вважати Жака Луї Давида.
Про даному майстра написано достатня кількість літератури, але, об'єктивно кажучи, дослідники його творчості розходяться в думці, наскільки дійсно унікальний його внесок у світове мистецтво. Одні дослідники вважають, що творчість Давида чудово, його роботи пластичні і прекрасні за кольором і композиції, по праву займаючи своє місце в одному ряду з Великими майстрами. Інші ж, у свою чергу, приходять до думки, що мистецтво Давида є лише суто політичним і соціальним, і, загалом-то, на ділі художник практично не створив нічого видатного, треті ж займають нейтральну позицію, зазначаючи, що його творчості притаманне і перше і друге.
Таким чином, нижче ми спробуємо розібратися, хто з авторів якої з точок зору дотримується.
Книга відомого італійського історика мистецтва Л. Вентурі В«Художники нового часу В»[1] охоплює творчість найбільших майстрів західноєвропейського живопису першої половини і середини XIX століття, характеризуючи їх творчість і оцінюючи їх художню діяльність, в тому числі і творчість Давида. </p>
Автор не описує розгорнуту біографію художника, а дає лише загальну характеристику, попутно кажучи і про основні напрямки мистецтва XIX століття. Особливу увагу автор приділяє сучасній майстру історіографії та художньої критики. Таким чином, в роботі охарактеризовані не тільки творчий вигляд самого майстра, але і те середовище, в якій він творив.
Особливе гідність роботи Л. Вентурі полягає в тому, що крім розкриття історико-художнього процесу, еволюції мистецтва майстра, він ставить питання і про художню цінність тих чи інших творів. Крім того, в своїй роботі автор дає прекрасний аналіз картин, обов'язково беручи до уваги лежать в їх основі філософські і етичні ідеї. Разом з тим, багато уваги приділяє він і характером мальовничого вираження цих уявлень, самому виконанню картини.
Однак необхідно відзначити, що через всю роботу Л. Вентурі проходить в якості провідної думки переконання автора, що конкретноісторіческіе явища та ідеї тієї чи іншої епохи не грали скільки визначальної ролі в розвитку художньої творчості великих майстрів, в чому ми, звичайно, не можемо з ним погодитися.
Говорячи ж безпосередньо про творчість Давида, автор зазначає, що В«особистий внесок Давида в розвиток художнього смаку полягає в строгості рішення, впевненості, точності графічної техніки, в запереченні незалежності мистецтва, у свідомому перетворенні мистецтва в політичне і соціальне знаряддя В». Таким чином, на його думку, В«він підготовляє шлях для Курбе, але не робить ніякого впливу на двох найбільших художників першої половини століття - Коро і Дом'є В». Крім того, автор переконаний в тому, що В«Гойя - гідний жалю придворний, Констебл - сільський житель консервативних поглядів, Давид - царевбивця. Однак саме Давид не бере участь в тієї справжньої революції в мистецтві, в тому завоюванні свободи в живописі, якими пишається XIX століття і яке Гойя і Констебл мали мужність почати. Тому Давид представляється настільки ж революційним в політиці, наскільки реакційним в живописі. Це означає, що сама життя цікавила його більше, ніж мистецтво. Ось чому йому не вдавалося або вдавалося тільки в рідкісних випадках створювати справжні витвори мистецтва В»[2]. Таким чином, ми бачимо, що автор досить критично ставиться до творчості майстра.
Інший точки зору дотримується В. Князєва у своїй монографії В«Жак Луї ДавидВ» [3]. Розкриваючи біографічні подробиці життя і творчості митця, автор із захопленням відгукується про Давида не тільки як про прекрасне художника в політичному аспекті, але більшою мірою як про майстра, що залишила нам також і образи малої В«людської комедіїВ» в портретах своїх близьких, в портретах розбагатілих чиновників, імпозантних військових, дипломатів, політичних вигнанців, багато з яких не закінчені. Вони, на її думку, В«оголюють перед нами секрети Давидовського майстерності. У своїй безпосередності, по крайней мірі, що здається, вони ще краще, ніж твори закінчені, відобразили своє час В»[4].
Тим не Проте, автор, звичайно ж, віддає данину і громадським творам, але говорить про те, що, не дивлячись на те, що Давид більш, ніж будь-хто з сучасних йому художників, був пов'язаний з політичним життям своєї епохи, і з революцією пов'язані його творчі тріумфи та невдачі, одночасно він здійснював революцію і в галузі художнього стилю. І вже близько 1780 року впевнено очолив В«Великий стильВ», об'єднавши політику і мистецтво: В«Свідок своєї епохи, Давид відобразив її у своїх творах, несучи до її відображення впорядкованість, певний стиль. І навпаки, дещо штучно строгий неокласичний стиль у Давида пом'якшується і оновленим відроджується в силу вимог реалістичного відображення життя. У цьому безперервному взаємодії натури і стилю і виявляється геній Давида В».
І якщо говорити про ставлення автора до мистецтва Давида в цілому, необхідним буде привести наступні слова: В«Речі і листи Давида говорять про те, яким він був пристрасним борцем за нове мистецтво. Його обширне літературний спадок свідчить про високі вимоги, які він пред'являв до мистецтва. Щирою, гарячою вірою у велике загальнонародне значення мистецтва пройняті його роботи В»[5].
Подібної позиції дотримується і А.Н. Замятіна в однойменній роботі В«ДавидВ» [6]. Автор так само досить докладно відображає творчий і політичний шлях художника, однак, величезним плюсом даної роботи, на наш погляд є величезна кількість посилань на першоджерело - мови та письма самого Давида. Саме тому даному праці в нашій роботі відведено дуже значне місце.
Сама ж автор, говорячи про революційному мистецтві Давида, дуже тепло відзначає, що вже то, чому Давид пішов назустріч цим вимогам революції, говорить про політичної його прозорливості і глибокому розумінні соціальних завдань свого мистецтва. На її думку, Давид зумів визначити не тільки напрямок роботи, але й вибір того виду мистецтва, який для даного історичного моменту набував значення провідного [7]. Інакше кажучи, не дивлячись на постійні метання майстри в пошуках ідеалу - спочатку в античності, в подіях революції, а згодом і в Наполеоні, автор твердо переконана, що саме завдяки постійному впливу своїх кумирів майстерність Давида досягло небувалих вершин.
Але найбільш повним працею, отразившем всі самі наімельчайшіе подробиці життя і творчості майстра стала монографія А. Шнаппера В«Давид свідок своєї епохиВ» [8]. Саме в ній нами були знайдені не тільки всі найвизначніші події, визначили тенденції розвитку творчості Давида в ту чи іншу сторону, але і ряд, здавалося б, незначних, але так чи інакше відіграли свою роль деталей в мистецтві майстра. Дана праця так само заснований на першоджерелах та свідоцтвах сучасників, у ньому представлено найглибше вивчення тематики, а так само дан прекрасний аналіз безлічі творів.
Дуже цікавою в плані філософського розуміння творів Давида виявилася книга Ж.Ф. Гійу В«Великі полотнаВ» [9]. Автор характеризує творчість майстра як В«три частини створеної Давидом грандіозної серії творів, що оповідає про героя, який жертвує собою заради щастя свого народу: цикл міфу, цикл ре...
