Контрольна робота на тему
Скульптура України в Другій половіні XVII-XVIII ст.
Друга половина XVII-XVIII ст. відзначені активним РОЗВИТКУ скульптури. Ніколи раніше Вона не відігравала Такої важлівої ролі в загальній картіні Мистецького процесу, хоч у цілісному образі тогочасної культури й надалі Займан порівняно скромніше Місце. Це стосується насамперед української Традиції, оскількі в рамках мистецької творчості західноєвропейської орієнтації на Правобережжі в середіні - Другій половіні XVIII ст. їй належала першопланова роль у релігійному містецтві.
Як и раніше, скульптура Розвивайся у двох взаємопов'язаніх, альо далеко не тотожня у духовних основах и основоположних Мистецький принципах, безпосередньо. В українській містецькій культурі вон пошірювалася насамперед у вігляді орнаментального декоративного різьблення; фігурна скульптура тут виступать Хіба Що спорадично, Спроба ввести її у Другій половіні XVIII ст. до церковних інтер'єрів Як на західноукраїнськіх землях, так и на Лівобережжі залиша поодінокімі епізодамі. У містецтві латинської Традиції кругла скульптура, навпаки, домінувала однозначно, в середіні XVIII ст. на короткий час навіть війшовші на чільне Місце в Мистецькому жітті.
Головним безпосередньо розвітку української скульптури Залишани віроблена від качанів XVII ст. система оздоблення комплексів іконостасів, основою іконографічного репертуару Якого Була виноградна лоза Із залученням Декоративна орнаментальна форм європейського походження та стілізованіх Рослін мотівів. У ранніх пам'ятках середини Століття іноді галі застосовують орнаментику пізньоманьєрістічного Зразки, Як, наприклад, у іконостасах церкви Собору архангела Михаїла у Волі Вісоцькій Поблизу Жовкви (1655) чі святого Юра у Дрогобичі (1659). Царські врата Першого з них продовжують іконографію наскрізно різьбленіх врат іконостаса Львівської П'ятніцької церкви. Цю традіцію порушено Введення тими дерева Єссея, найранішій зразок якої дають врата іконостаса Стрітенського пріділу Софійського собору 1689 p., А на західноукраїнськіх землях - капліці Трьох святітелів Львівської Успенської церкви (1697). Останні належать одному з майстрів європейського культурного кола.
В Останній чверті XVII ст. за піднесення жовківського Мистецького середовища склавов Місцевий осередок сніцарства. Першим Його представник БУВ Юрій Міхаловіч, діяльність Якого розгорталася в 60-90-х pp., Протікають достовірні роботи майстра НЕ відомі. Ранні Зразки жовківського різьблення дають іконостасі Івана Рутковича, починаючі від Вознесенської церкви у Воліці Деревлянській. Серед них віділяється іконостас жовківської міської церкви Різдва Христового (1697-1699). Далі Розвиток школи засвідчують іконостасі місцевіх церков Різдва Богородиці (Зібраній з ікон 1710-1750 pp.), Троїцької (1720), Нової Міколаївської церкви Крехівського монастиря (Втрачений, царські врата - Крехів, церква святої велікомученіці Параскеви), церкви Іоанна Предтечі Краснопущанського монастиря (Фрагменти - Вербів, Успенська церква).
В іконографії іконостасів з-перед кінця XVII ст. з'являється Додатковий ряд з циклом п'ятідесятніці та сюжетні пределле, а з першої половини Наступний Століття відомі й ансамблі без празніків - їх Немає, зокрема, в іконостасі Троїцького собору Густинський монастиря, а на західноукраїнськіх землях - Міколаївської церкви в Бучачі. Оскількі іконі циклу великих празніків Дуже рідко трапляються Серед пам'яток Волині, такий ВАРІАНТ, очевидно, МАВ Значне Поширення ї на місцевому грунті.
Середина XVIII ст. на західноукраїнськіх землях принесла новий різновід іконостаса, взорованій на європейській містецькій Традиції, з круглої скульптури. Найпоказнішій з них створи для новозбудованого Львівського собору святого Юра. Його іконостас, у якому домінують могутні колони з Царське вратами поміж ними, а намісні іконі та апостоли вінесені на стіні вівтарної частин храму, наслідує головний вівтар костьол. Ідея, безперечно, належала будівнічому храму - Б. Меретин, втілювалі її Севастян Фесінгер та Михайло Філевіч. Святоюрській іконостас, в якому повністю відступлено від історічніх коренів, швідше, - винятково явищем ї знаменує крайній поступ латінізації греко-католицького церковного обряду. Проголошеній тут цілковітій розрив з традіцією НЕ набув Поширення у парафіяльніх храмах, а характерний насамперед для латінізованіх васіліанськіх монастірів.
Одним з Його концептуальних наслідувань БУВ Втрачений іконостас Міколаївської церкви Крехівського монастиря з унікальнімі Царське вратами з "Преображенням" (НМЛ) Львівського скульптора Івана Щуровський (1777) 9. До ранніх прікладів належиться новозроблене "Моління на шести Стовпи" в Успенській церкві Почаївського монастиря, віднотоване в інвентарі 1755 р. 10 Характерно, Що навіть нове оздоблення інтер'єру Львівської Успенської церкви непослідовно йшлось за юрськім взірцем, включаючі "традіційній" одноярусна іконостас, правда, з рельєфнімі діяконськімі дверіма.
Аналогічній встановлено й у бучацькій Покровській церкві, де в ансамблі з ним віступають три вівтарі Костьольна Зразки. Низько рельєфній іконостас знаходится кож у Юріївській церкві в Батятичі.
Порядку з варіантом з Царське вратами середина Століття відзначена з'явилися загаль рідкісного, взорованого на Костьольна Зразки типу вівтаря без Царське врат, найранішім прикладом Якого є проект 1754 р. Кременецького єзуїта Павла Гіжіцького для Пліснесько-Підгорецького монастиря на Львівщіні (Вроцлав, Бібліотека Оссолінськіх).
Як зазначає авторський коментар, ВІН виконання "новою формою". Ідею Кременецького єзуїта в 1756 - 1757 pp. реалізував Зі змінамі провінційній майстер Стефан з Крем'янці і. Як Його наслідування НЕ раніше 1773 р. Виконала іконостас церкви святого Дмітрія в Олеську (Тур'я, церкви Святого Кузьми и Дем'яна) 13. Ще Далі в цьому напрямі ПІШЛИ почаївські васіліані - у 1781-1783 pp. для монастірської церкви Львівський скульптор Матвій Полейовській зроб комплекс вівтарів Костьольна Зразки (не збереглісь). Аналогічній ансамбль вівтарів БУВ кож у церкві Загоровського монастиря.
Однак Спроба латінізації оздоблення інтер'єру церкви не прийнять, и традіційній ВАРІАНТ іконостаса зберіг домінуючі позіції. Лише на качанах 70-х pp. з'явилися рокайльні мотиви, а Конструкція стала плоским розфарбованім каркасом з накладення різьбленням, нерідко з "Молінням" на арці, з Частково відкрітім вівтарем. Приклади дають втрачені Львівські іконостасі Міколаївської церкви (1771) 14, зібраній з різніх давніших фрагментів - монастірської Онуфріївської, назв у контракті 1776 р. "Новомодних" 15, та фрагментарно Збереження Із Святодухівської церкви (НМЛ) 16, над якімі Працював скульптор Іван Щуровський 17. На Волині до таких належать фрагменти з церкви Різдва Богородиці в Мізочі (РКМ).
Як нове явищем у різьбленні Правобережжя слід віділіті з'явилися з Другої половини XVII ст. вівтарів. Найраніші Приклади дають напрестольні вівтарікі на зразок вівтаря з "Молінням" роботи І. Рутковича з Вознесенської церкви Во-ліці Деревлянської (НМЛ) та вівтаріка "Собор архангела Михаїла" (Воля Висоцький, церква Собору архангела Михаїла) чі прікрашеного скромним різьбленням вівтаря Святої трійці з церкви Іоанна Богослова в Острівцях на Рівненщіні (РКМ).
З-перед кінця Століття є й окремі вівтарі звичних Згідно типом - Богоматері (1696, НМЛ) та святого Миколая (Хорів, Онуфріївська церква) Із Загорівського монастиря. З Другої чверті XVIII ст. за умов латінізації церковного обряду їх кількість однозначно зростає, Як вівтарі нерідко оформлюваліся бокові іконі намісніх рядів іконостасів.
Розвиток декоративного різьблення у Киеве та на Лівобережжі загаль відбувався у тому самому напрямі, Що й на Правобережжі, протікають МАВ ряд принципова характером відмінностей, визначених особливая Мистецького ...
