ОСОБЛИВОСТІ НАРОДНОЇ МУЗИКИ КИТАЮ
ЗМІСТ
Введення. 3
Глава 1. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю. 5
Глава 2. Відмінні особливості народної музики Стародавнього Китаю. 11
2.1. Основні види і ідейно-емоційне змісту музично-поетичного мистецтва Стародавнього Китаю. -
2.2. Характерні риси старокитайської народної музики. 14
Глава 3. Китайський театр як втілення народної музичної культури середньовіччя. 19
3.1. Історія виникнення, національні особливості та естетичні принципи китайського театру. -
3.2. Особливості музичної боку китайської опери .. 23
Висновок. 25
Джерела та література. 28
ВСТУП
Китай - це багатонаціональна країна з найдавнішою культурою. Вона має свою багатовікову історію і блискучі традиції в культурі, в тому числі і музичної. Роль китайської культури для народів Азії можна порівняти з роллю античної Греції для народів Європи. Китайська техніка, мистецтво, література, філософія служили зразком для Японії, Кореї, В'єтнаму, Монголії. Китайська писемність служила аж до наших днів науці, дипломатії, літературі всій Східній Азії. Справила вплив на сусідні народи і китайська традиційна музика.
Більш, ніж будь-яка стародавня культура, китайська характеризується культурним єдністю, своєрідністю і замкнутістю. Сформувавшись в Стародавньому Китаї вона майже без змін проіснувала аж до XVII ст. н.е.
Панував протягом трьох тисячоліть феодальний лад уповільнив економічне, політичне і культурне розвиток китайського народу, тому традиційні риси культури і мистецтва Китаю аж до середини XIX століття зберігали своєрідність і особливості, властиві найдавнішого періоду китайської культури. Це важливе обставина дозволяє нам встановити особливості музики Стародавнього Китаю і на підставі народних пісень, записаних в порівняно недалекому минулому.
Про китайській народній музиці можна сказати, що вона зберегла свою самобутність з глибокої давнини аж до наших днів, збагатившись в період середньовіччя народними традиціями китайського музичного театру.
У процесі тривалого розвитку поступово сформувалося п'ять основних видів традиційної китайської музики: пісні; танцювальна музика; музика пісенних оповідей; музика місцевих опер; інструментальна музика. Всі вони продовжують жити в сучасній китайській музичній культурі, поступово завойовуючи світову популярність і популярність.
Сучасний Китай сьогодні переживає період бурхливого розквіту в економіці, суспільному і духовній сферах життя. Сучасний Китай зайняв лідируючі позиції на міжнародній арені. Йде потужний процес експансії китайської культури в світову культуру. Росія, як найближчий сусід Китаю, особливо чутливо реагує на цей процес. У нас в країні китайська культура та її багатовікові традиції сьогодні дуже популярні. Народне мистецтво Китаю, в тому числі і музичне, в сучасній Росії завойовують уми і серця їх шанувальників. Цим обумовлений мій інтерес до теми особливостей народної музики Китаю і актуальність обраної теми.
Об'єкт дослідження - народна музика Китаю.
Предмет дослідження - відмінні риси китайської народної музики.
Метою дослідження є розгляд національних особливостей китайської народної музики.
Поставлена ​​мета зумовила наступні завдання :
Г? розглянути особливості культури Стародавнього Китаю;
Г? охарактеризувати основні види народної музики Китаю;
Г? розкрити ідейно-емоційне змісту старокитайського музично-поетичного мистецтва;
Г? розглянути історію виникнення, національні особливості та естетичні принципи китайського театру;
Г? охарактеризувати особливості музичної сторони китайської опери.
Глава 1. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю
Хоча культурна історія Китаю сходить до рубежу III-II тис. до н.е., міжетнічна культурно-політична єдність складалося поступово. В епоху Західного Чжоу ван (цар) був проголошений сином Неба і його єдиним земним втіленням, тим самим зберігалася наступність в сакралізації влади правителя, як це спостерігалося в Шанський період, і створювалися основи для етнічної самосвідомості. В«До середини I тисячоліття до н.е. утвориться стійкий етнокультурно-політичний комплекс середніх царств (Чжунго) і виникає уявлення про їх перевазі над решті периферією В«варварів чотирьох сторін світуВ» [1].
Період формування культурного типу (культурних підстав) Стародавнього Китаю охоплює так звану епоху В«Воюючих царствВ» V-II ст. до н.е., коли в конгломераті борються між собою держав виділяються В«сім наймогутнішихВ», епоху Цинь (коли була створена величезна імперія, на чолі якої в 221 р. до н.е. став Цинь Ши Хуанді - перший імператор Цінь), епоху Хань (коли імператори старшої і молодшої династій Хань змогли зберігати єдність, могутність і цілісність Китаю аж до 220 р. н.е.). Епоха Хань повною мірою реалізувала культурні установки, що проявилися вже в першу з цих епох - Чжаньго. Культурна наступність цих трьох епох дозволила створити унікальний, неповторний культурний тип стародавньої цивілізації, який можна розглядати як різновид іригаційної культури, з єдиною системою адміністративно-господарського управління, тобто централізованою владою і бюрократичною системою управління, сакралізації влади імператора - Сина неба. [2]
Створення єдиної системи іригаційних споруд припускало наявність деспотичної влади, яка забезпечувала б необхідну для цього централізацію державного і адміністративного управління. Але складалася ця влада в істотно інший період, ніж це було в гідравлічних цивілізаціях Малої Азії. Істотні зміни в політичного і культурного життя Китаю сталися до середини I тисячоліття до н.е., коли настало століття заліза і намітилися значні зрушення в розвитку землеробства, ремесел, торгівлі. Це був прорив в осьовий час і, хоча його знаменує вік яселеза (що і пояснює прогрес у створенні гідротехнічних споруд), це був час народження особистісного, рефлексивного свідомості, його переходу від магічного до раціонального, створення системи раціонального управління, організації будівельних робіт, обгрунтування соціально-політичних систем і індивідуального способу життя.
Культ Неба і сакралізація влади правителя йшли від культурної архаїки, але вже створення адміністративної системи припускало раціональний принцип її формування, а не опору на існуючі палацеві і храмові господарства, як це було в близькосхідних культурах. В«Оскільки в Стародавньому Китаї культ верховного божества - Неба - прийняв в основному форму шанування В«Сина НебаВ», тобто священної особи чжоуского правителя, а найважливіші культи предків були зосереджені всередині патріархальної родини, тут не створилося скільки-небудь значних храмових господарств, які стали б основою для створення цивільно-храм-вих громад. Не виробилося тут і міський автономії в тих масштабах, як в Середземномор'ї і навіть на Близькому Сході В»[3].
Китай не заклав основи замкнутої касти жерців і сановників, хоча і створив тип міської раціональної культури, але він раціоналізував адміністративне управління, сформував раціональний тип чиновника-керівника. Раціоналізм як культура управління був невикорінний в історії Китаю, певною мірою з ним була пов'язана ритуализация суспільної поведінки (В«китайські церемоніїВ»).
Синтез колишньої архаїчної культури, первісних магічних обрядів і нової раціональності відбувся. Він втілився в системі управління і в ритуальних суспільних нормах, але в той же час став частиною загального раціонального світорозуміння, в основі якого лежало визнання природного порядку як єдності соціального і природного порядків, як повноти і самодостатності буття, як органічного, самовоспрои...
