Зміст
Введення
1. Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру
2. Перші еволюціоністські теорії культур
3. Еволюціоністська концепція культури Е. Тайлора
4. Критика теорії анімізму
5. Еволюціонізм Г.Спенсера
6. Поняття культури в соціології
Висновок
Список літератури
Введення
Слово cultura (лат.) означає "Обробка", "землеробство", інакше кажучи - це обробіток, олюднення, зміна природи як довкілля. У самому понятті закладено протиставлення природного ходу розвитку природних процесів і явищ та штучно створеної людиною "другої природи" - культури. Культура, таким чином, є особлива форма життєдіяльності людини, якісно нова по відношенню до попередніх форм організації живого на землі.
В історії і в сучасну епоху в світі існувало і існує величезна різноманітність видів культур як локально-історичних форм спільностей людей. Кожна культура зі своїми просторовими і тимчасовими параметрами тісно пов'язана зі своїм творцем - народом (етносом, етноконфесійної спільністю). Будь-яка культура ділиться на складові частини (елементи) і виконує певні функції. Розвиток і функціонування культур забезпечує особливий спосіб діяльності людини - соціальний (або культурний), головна відмінність якого - дії не тільки з предметно-речовими утвореннями, але і з ідеально-образними сутностями, символічними формами. Культура виражає специфіку укладу життя, поведінку окремих народів, їх особливий спосіб світосприйняття в міфах, легендах, системі релігійних вірувань і ціннісні орієнтації, що додають сенс існуванню людини. Серйозну роль у функціонуванні культур грає комплекс релігійних вірувань самого різного рівня розвитку (анімізм, тотемізм, магія, політеїзм і світові релігії). Нерідко релігія (а вона виступає в якості найважливішого елемента духовної культури) є провідним чинником у визначенні своєрідності культур і основний регулятивної силою в спільнотах людини. Культура, таким чином, - це особлива форма життєдіяльності людей, що дає проявитися різноманіттю стилів життя, матеріальних способів перетворення природи і творення духовних цінностей.
Культурологія (буквально-наука про культурі) - галузь антропології, яка розглядає культуру (інститути, технології, ідеології) як самостійну впорядкованість феноменів, організованих у відповідності з власними принципами та існуючих за своїми законам. Культурний процес визначається як самостійний і незалежний. Варіативність в культурі пояснюється в культурних термінах, переважних по порівнянні з термінологією біології чи психології. Науці про культуру довелося, зрозуміло, пройти довгий шлях, що веде до створення адекватного концепту культури. Нецивілізовані народи усвідомлювали існуючі між ними відмінності традицій, мови і уявлень. Але навіть такий освічений народ, як сучасні Аристотелю греки, не знав слова, еквівалентного нашого терміну "культура". Термін цей був запозичений великим основоположником англійської антропології Е. Б. Тайлор у німецьких істориків культури. Тайлор визначав культуру як складне ціле, яке складається "з знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких інших здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства ". Він прийшов до висновку, що культура є виключно приналежністю людського виду.
1. Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру
Поява науки, систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини й регулярно існувала в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-мі роками XIX в. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і що особливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків, філософів, географів і т.д. Мова йде про формуванні самостійної дисципліни, що досліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналіз їхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурної організації, взаємодія з природними умовами. Дещо пізніше, в кінці XIX ст., Були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути, головним завданням яких було вивчення культур в історичному й структурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметної області досліджень всі вони спиралися на описи всіляких сторін життя й побуту численних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині (Конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальнення конкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми, створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що упорядковують різноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивчення культур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.
Серед них необхідно виділити, по Принаймні, три моменти. Перший - це відкриття європейцями в XVIII-XIX ст. все нових і нових земель і продовження колоніальної експансії Англією (Проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захоплення Індонезії й т. д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів у Полінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширення економічних і господарських контактів вело до швидкого зростання етнографічних відомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідність дослідження культур народів для забезпечення керування ними.
Другий момент - це розробка проблем історії та теорії культури в працях філософів епохи Просвітництва. Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина, народи, звичаї - продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорія "благородного дикуна", що живе по природним законам природи (Руссо, Дідро та ін.) Тоді ж була розроблена схема загальноісторичних стадій культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спроби сполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідності кожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури (Гердер).
І нарешті, остання обставина - це твердження еволюційного світогляду завдяки появі космогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лаплас (1796) в астрономії, еволюційного підходу в геології Ч.Лайелля (1830-1833) та ін Особливе значення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К.Бером (1829-1837) і побудова общеорганіческой теорії еволюції Ч. Дарвіном і А.Уоллеса (50-е роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, здобувають перемогу в різних галузях знання і витісняється з них полубогословскіе погляди, проникла в область вивчення людини і культури.
У середині XIX в. і навіть кілька раніше в європейських країнах організовувалися географічні, антропологічні, етнологічні товариства, в яких акумулювалися відомості про особливості розвитку й функціонування різних культур. Першим було створено "Паризьке товариство етнології" (1839), згодом реорганізоване в В«Суспільство антропології" (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалося "Американське етнологічної суспільство". В Англії в 1843 було відкрито "етнологічних суспільство", а в 1863 р. воно було доповнено ще й "Антропологічним суспільством", які при об'єднанні в 1871 р. утворили "Королівський антропологічний інститут Великобританії та Ірландії ". У Німеччині В«Суспільство антропології, етнології та доісторії В»сформувалося в 1869 р.
Поряд з цими організаціями центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічні музеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижі (1877), Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т. д. З великою увагою до вивчення різноманітних культур ставилися в США, де був відкритий цілий ряд антропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії (1893), музей Карнегі в Піттсбурзі (1895, Пенсільванія), музей антропології ...
