МИСТЕЦТВО Стародавнього Риму, Візантії, ІТАЛІЇ
Курсова робота
Зміст
Введення
1. Мистецтво Стародавнього Риму.
2. Мистецтво Візантії.
3. Італійське мистецтво епохи Відродження.
4. Італійське мистецтво періоду XVII-XVIII вв.
5. Італійське мистецтво періоду нової і новітньої історії.
Висновок
Список використаної літератури
Введення
Перші зачатки мистецтва на території сучасної Італії сходять до кінця палеоліту. За тисячоліття до нашої ери люди, що жили полюванням і збиранням диких плодів, були вже знайомі з виразною силою наскального малюнка. Але все ж, говорити про мистецтво як про соціальний феномен у його широкому розумінні та сучасному розумінні, можна лише стосовно до суспільства, організованого в державну форму. Таким державою на Середземномор'ї був Стародавній Рим.
Будучи законодавцем традицій у багатьох сферах життя (починаючи з давньоримського права першої в історії республіки), Рим став центром та джерелом традицій в архітектурі, живописі, скульптурі.
Подальша еволюція державності та суспільних відносин обумовили відповідний розвиток галузей мистецтва: спочатку візантійського, потім - італійського. Ціла епоха, названа епохою Відродження, пов'язана з досягненнями середньовічних майстрів, які творили на території нинішньої Італії.
Сучасна Італія - ​​частина економічно розвиненою Європи. І її культура - частина європейської культури. Сьогодні лідерство італійського мистецтва в основному втрачено. Але його традиції зберігаються в творчості багатьох архітекторів, скульпторів і живописців не тільки Заходу, але і Сходу. Російська культура (починаючи з православної культури) веде свою В«РодовідВ» від культури Візантії. Звідси важливість дослідження витоків і характеру еволюції італійського мистецтва для росіян.
Метою даного реферату є проведення ретроспективного (історичного) аналізу процесу розвитку італійського мистецтва від моменту його зародження до наших днів.
1. Мистецтво Стародавнього Риму.
Хронологічні рамки мистецтва Стародавнього Риму охоплюють майже тисячоліття - від його зародження в кінці 6 ст. до н.е. до кінця 5 в. н.е. Початок давньоримського мистецтва належить до періоду республіки (кінець 5 - кінець 1 ст. до н.е.). Воно досягло розквіту в період утворення світової рабовласницької держави (кінець 1 в. до н.е. - 5 в. н.е.), різнорідної за етнічним і соціальним складом, складної по господарській і громадській організації [1].
Мистецтво часів Римської імперії являє собою останню ступінь грецького мистецтва, на якій його занепад і искаженность відкрили, проте, шлях до нового художній творчості [2].
Історичні особливості розвитку визначили найважливіша відмінність мистецтва римського від грецького. У римському мистецтві періоду розквіту ведучу роль грає архітектура , в якій основне місце належить спорудженням суспільним, що втілює ідеї могутності держави і розрахованим на величезні кількості людей.
Стародавні будівлі Риму і тепер навіть у руїнах скоряють впевненою міццю. Римляни поклали початок новій епосі світового зодчества. В усьому древньому світі римська архітектура не має собі рівної по висоті інженерного мистецтва, різноманіттю типів споруджень, багатству композиційних форм, масштабу будівельник-ства.
Потреби римського суспільства породили багато нових типів споруд: амфітеатри, терми, тріумфальні арки, колони, акведуки. Палаци, особняки, вілли, театри, храми, мости, надгробні пам'ятники отримали на римському грунті нове архітектурне рішення. Серед збережених пам'яток монументального зодчества періоду республіки найбільш відомі три круглих храму богині Вести, побудовані у 2-1 ст. до н.е. [3]
Архітектурне мистецтво Стародавнього Риму досягає вершини в перші два століття нашої ери. Породженням всього складу імператорського держави були тріумфальні спорудження, що прославляють військові перемоги Римської держави. Самое гігантське видовищна споруда - амфітеатр Флавіїв-Колізей (75-82 рр.. н. е..).
У 4 в. після визнання в 313 р. християнства пануючою релігією починається будівництво християнських храмів, форми яких в основному запозичувалися з античних базилік.
Головне місце в скульптурі займає портрет, який має глибоко пізнавальний сенс. У ньому проявляється інтерес до проблеми особистості і її долі, уявлення про конкретно-історичному характері людини.
В області монументальної скульптури римляни не створили пам'яток, настільки значних, як греки. Але вони збагатили пластику розкриттям нових сторін життя, розробили побутової та історичний рельєф з характерним для нього конкретно-розповідним початком. Рельєф був невід'ємною частиною архітектурного декору.
Найдавніше твір скульптури перших десятиліть республіки - бронзова Капітолійська вовчиця - символ Рима (6 в. до н. е.., Рим, Палаццо Консерватори), знана гостротою реалізму і експресивністю. Однак, найкраще з художньої спадщини римської скульптури - портрет. У портретному жанрі найбільш яскраво проявлявся самобутній реалізм, гостра спостережливість, історичне чуття римлян, їх вміння узагальнити спостереження в ясній і стислій формі. Громадянські ідеали республіканської пори втілені в монументальному портреті в зростання суворого В«Римлянина, коїть литуВ» (1 в. до н. е.., Рим, Ватикан), виконаного почуття обов'язку.
У римському мистецтві портрет набуває широкого поширення і в живопису. Але еволюцію римського живописного портрета не можна простежити подібно скульптурному. Мальовничих портретів збереглося небагато. Серед них - В«Портрет молодої жінки В»,В« Портрет молодої людини з борідкою у золотому вінку В», В«Портрет літнього римлянинаВ».
Але головним родом живопису в часи римських імператорів була живопис стінна [4].
Таким чином, мистецтво часу республіки відомо нам по деяким пам'яткам архітектури, значному числу скульптурних творів, портретів, фрагментів настінного живопису Помпей і Геркуланума [5]. Мистецтво Римської імперії завершує великий період античної культури. Рим В«РозколовсяВ» на Західну і Східну частини. Зруйнований, розграбований варварами, в 4-7 вв. Рим обезлюднів, його руїни заросли травою, але традиція римського мистецтва продовжувала жити в середні віки. Слава Стародавнього Риму, втілена в художніх образах, надихала майстрів Відродження. До герої-зації і суворому мистецтву Риму зверталися найбільші майстри 17-19 ст.
2. Мистецтво Візантії.
Епоха середньовіччя для історика культури і мистецтва охоплює період від падіння Римської імперії до початку епохи Відродження [6]. Одним з найважливіших центрів середньовічного мистецтва була Візантія - держава, що утворилася в 395 р. на основі Східної Римської імперії та проіснувало до 1453 р.
У центрі уваги візантійського художника, як і в античності, стояв людина, втілений в образі християнського бога і святих; в його зображенні зберігалися правильні пропорції фігури, тонка пластика форм, точний малюнок. Але візантійський художник піддавав їх докорінної переробки відповідно до новими уявленнями про світ і людину.
Головною задачею візантійського мистецтва було втілення божественного початку [7]. А його зміст відображало релігійно-філософські погляди доданків середньовічного суспільства. Перший підйом візантійського мистецтва припадає на 6 вік. Воно досягає блискучого розквіту при Юстиніані I (527-565), коли закладаються основи візантійської державності.
У різних областях імперії розвивалося велике монументальне будівництво. Провідну роль придбала архітектура монастирських ансамблів та храмів, що відрізнялися різноманітністю будівельних типів. Тринефна базиліка Сант Аполлінарія Нуово в Равенні (початок...
