РЕФЕРАТ
з дисципліни: Культурологія
по темі:
Діалог культур
Зміст
Введення
1. Міжкультурна взаємодія і його види
2. Типологія культур, проблеми та перспективи діалогу між культурами
Висновок
Література
Введення
Як відомо, історія заповнена постійною боротьбою різних культур і конфесій. Вся світова історія - це процес взаємодії народів, кожен з яких володів або володіє специфічною системою цінностей і способом діяльності. Основними модусами взаємодії народів є суперництво та співробітництво, тональність яких, у свою чергу, може варіюватися в дуже широких межах. Суперництво може здійснюватися у формі конкуренції, що розвивається в рамках міжнародного права, а може приймати характер відкритої конфронтації з усіма витікаючими звідси наслідками. Зрозуміло, що і співпраця народів може набувати різну якість. Характер взаємин між народами, безумовно, визначається поточними економічними і політичними інтересами. Однак дуже часто за ними ховаються фактори більш глибокого порядку - духовні цінності, без урахування і розуміння яких неможливо встановити нормальні добросусідські відносини між народами і прогнозувати їх майбутнє.
Взаємодія культур - надзвичайно актуальна тема в умовах сучасної Росії і світу в цілому. Цілком можливо, що вона важливіша, ніж проблеми економічних і політичних взаємин між народами. Культура складає в країні відому цілісність, і чим більше у культури внутрішніх і зовнішніх зв'язків з іншими культурами або окремими її галузями між собою, тим вище вона піднімається.
Проблемам міжкультурної взаємодії та діалогу культур і присвячена моя робота. У роботі поставлені наступні завдання:
В· проаналізувати різні види міжкультурної взаємодії та виділити серед них місце діалогу;
В· описати міжкультурну взаємодію між Заходом, Сходом і Росією.
1. Міжкультурна взаємодія і його види
Дослідники міжкультурних взаємодій різним чином підходять до їх типологізації і класифікації. Так, одна з найбільш простих типологій грунтується на прямій аналогії з взаємодією біологічних популяцій. В якості основного критерію, визначального характер міжкультурної взаємодії, тут виступає результат впливу однієї культури на іншу. У відповідності з цим показником, взаємодія між двома культурами здійснюється по одному з чотирьох сценаріїв:
1) В«плюс на плюсВ» - взаємне сприяння розвитку;
2) В«плюс на мінусВ» - асиміляція (поглинання) однієї культури інший;
3) В«мінус на плюсВ» - модель взаємодії аналогічно другому варіанту, тільки контрагенти міняються місцями;
4) В«мінус на мінусВ» - обидві взаємодіючі культури пригнічують один одного. [1]
Дана типологія, при всій її привабливою простоті і порівняльної легкості емпіричної інтерпретації, характеризується рядом істотних недоліків. По-перше, весь спектр міжкультурних взаємодій тут зводиться тільки до трьох варіантів (оскільки другий і третій сценарії практично ідентичні), тоді як в реальності він представляється більш різноманітним. По-друге, в даній типології відсутні які-небудь вказівки на фактори, що зумовлюють В«вибірВ» того чи іншого варіанту взаємодії. По-третє, в ній зовсім не розкривається зміст взаємодії культур: в чому саме виражається придушення однією культурою іншої, які критерії того, що культура сприяє розвитку свого контрагента, як відбувається асиміляція і т.п., через що дана типологія виявляється занадто абстрактною і фактично В«повисає в повітріВ».
Більш глибока в теоретичному відношенні типологія міжкультурного взаємодії запропонована В.П. Бранський. У рамках своїй теорії соціального ідеалу В.П. Бранський виділяє чотири основні принципи взаємодії між носіями конкуруючих ідеалів:
1) принцип фундаменталізму (непримиренності);
2) принцип компромісу;
3) принцип арбітражу (нейтралізації);
4) принцип конвергенції (синтезу). [2]
Ще одна, досить широко відома типологія міжкультурних взаємодій належить американському антропологові Ф.К. Боці. Цей дослідник виділяє п'ять основних моделей оптимізації міжкультурного взаємодії, відповідних різним способам подолання культурного шоку:
1) геттоїзації (відгородження від всякого зіткнення з чужою культурою через створення і підтримку власної замкнутої культурного середовища);
2) асиміляція (відмова від своєї культури і прагнення цілком засвоїти необхідний для життя культурний багаж чужої культури);
3) культурний обмін і взаємодія (проміжний спосіб, передбачає доброзичливість і відкритість обох сторін один одному);
4) часткова асиміляція (поступка на користь інокультурной середовища в якійсь одній зі сфер життя при збереженні вірності своїй традиційній культурі в інших сферах);
5) колонізація (активне нав'язування чужої культури власних цінностей, норм і моделей поведінки). [3]
Типологія Ф.К. Бока характеризується більшою детализированностью і, в силу антропологічної орієнтації його роботи, дещо меншою умозрительності, ніж дві попередні. У ній також присутній змістовна розшифровка типів взаємодії. Однак акцент в даної типології робиться, на наш погляд, саме на соціальний зміст взаємодії. До того ж, наскільки можна судити, моделі взаємодії культур тут виведені на основі не стільки аналітичного, скільки описового критерію, що дає відоме зміщення акцентів. Так, стосовно до нашої дослідницької ситуації, відмінність між В«асиміляцієюВ» і В«колонізацієюВ» однієї культури іншою малоістотні, а деякі інші з можливих варіантів взаємодії (наприклад, конвергенція як рівноправний синтез вихідних культур) не враховуються взагалі.
У сучасній соціології та антропології робляться й інші спроби типологізації міжкультурних взаємодій. Так, Н.К. Іконникова, грунтуючись на розробках західних дослідників, пропонує ускладнений варіант типології, заснований на лінійній схемі прогресивного розвитку взаємного сприйняття культур-контрагентів:
1) Ігнорування відмінностей між культурами;
2) Захист власного культурної переваги;
3) Мінімізація відмінностей;
4) Прийняття існування міжкультурних відмінностей;
5) Адаптація до іншій культурі;
6) Інтеграція і в рідну, і в іншу культури. [4]
Сильна сторона даної типології полягає в розкритті соціально-психологічного змісту взаємодії культур і в дворівневої ступінчастою диференціації установок взаємного сприйняття (перші три установки відносяться до В«культуроцентріческімВ», другі три - до В«культуррелятівнимВ»). Слабкою її стороною є спрощений підхід до соціальної та культурної ситуації взаємодії, аналогічний тому, який має місце в типології Ф. Бока: індивід або невелика група в інокультурном оточенні, і В«механічнийВ» підхід до самої культурі, якої відмовляється в статус визначального фактора взаємодії.
З урахуванням зазначених переваг і недоліків розглянутих типологій міжкультурних взаємодій ми спробували застосувати до даної проблеми синергетичний підхід, відповідно до якого культура (соціальне знання) розглядається як відкрита нелінійна дисипативна самоорганізована система, а соціальні носії цих культур умовно розглядаються як єдиний соціальний суб'єкт. З позицій цього підходу і грунтуючись на наведених вище та деяких інших концептуальних розробок в області міжкультурних комунікацій, наявних у сучасній антропології та соціології культури, можна виділити наступні В«ідеальні типиВ» взаємодії культур:
1) Інтеграція (синтез). Передбачає три основні варіанти:
а) конвергенція - поступове злиття культурних систем в якісно нове ціле. У когнітивному плані означає діалог на рівні ядерних когнітивних структур і їх уподібнен...
