Курсова робота
Виконала Студентка гр. 1231 М. М. А.
Забайкальський державний гуманітарно-педагогічний університет ім. Н. Г. Чернишевського
Чита 2010
Введення
Актуальність: У сучасному урбаністичному світі парки набувають все більшої значимості. Знаходять своє застосування як у повсякденному, так і в дозвільній життя людей. Специфіка садово-паркового мистецтва полягає у використанні для організації простору живого рослинного матеріалу, безперервно змінює свій вигляд, в об'єднанні елементів природи і художньої творчості в єдине ціле. Практика зеленого будівництва включає: створення садів і парків, підбір рослин для різних кліматичних і грунтових умов, розміщення та угруповання рослин у поєднанні з архітектурними спорудами, водоймами, дорогами, майданчиками, скульптурою, посадку рослин і догляд за ними і так далі. Садово-паркове мистецтво виробило різноманітні композиційні прийоми, які умовно можна звести до двох основних принципів: регулярному і пейзажному. Для першого характерна геометрична композиція, для другого - мальовниче розміщення композиційних елементів, що імітує природний ландшафт.
Ступінь исследованности матеріалу:
- теоретичні матеріали роботи досліджені в достатній мірі, разом з тим залишається достатня кількість аспектів для розгляду.
Об'єкт: Садово-паркове мистецтво
Предмет: Образне наповнення паркових композицій
Мета: Розглянути образний зміст паркових композицій
Завдання:
Вивчити історію паркового мистецтва
Розглянути види парків
Вивчити структуру паркових композицій
Проаналізувати створення образу структури паркових композицій
Проблема:
- незважаючи на те, що парк досить складний і трудомісткий у створенні об'єкт міського середовища, все ж при роботі над ним часто не в повній мірі враховується образність і композиційне зміст, тому в роботі і розглядаються ці складові.
Практична значимість роботи:
- матеріали можуть бути використані для дипломної роботи і викладання в середніх навчальних закладах та технікумах.
Обсяг роботи:
- робота складається з вступу, двох розділів, висновку і додатку. Додаток містить наочний матеріал підтримуючий теоретичну частину.
ГЛАВА I. Історія і теорія паркової композиції
1.1. Історія садово-паркового мистецтва
Садово-паркове мистецтво виникло в епоху рабовласницького ладу, коли особливого значення надавалося паркам при культових спорудах, палацах, садибах знаті і так далі. Планування садів Давнього Єгипту (найбільш добре вивчено Садово-паркове мистецтво Нової династії) відрізнялася строгою регулярністю: центром композиції служило головна будівля, а пряма алея, яка з'єднувала його з входом на ділянку, була основною композиційною віссю, яка ділила територію саду на дві рівні частини, в кожній з яких розміщувалися прямокутні водойми. У державах Древньої Месопотамії існували великі мисливські заповідники, а також сади, розбиті на терасах, з'єднаних сходами (так звані висячі сади Семіраміди у Вавилоні, 7 в до н. е..). У Стародавній Греції симетрично посаджені дерева нерідко оточували храми (наприклад, Гефестейон - в Афінах, другий половина 5 ст до н. е..), а іноді і центри міського життя (наприклад, афінську агору). Вже в 5 ст до н. е.. булипоширені регулярні сади-героони, прикрашені колонадами і скульптурою і призначені для спортивних змагань в пам'ять загиблих героїв. З 4-3 ст до н. е.. при житлових будинках розбивалися невеликі садки, єдиним декоративним акцентом в яких було дерево, фонтан або окрема скульптура. Громадські регулярні парки були важливим елементом багатьох давньоримських містобудівних структур. Давньоримські сади, зазвичай оточені колонадами, виділялися детальною взаємозалежністю природних і архітектурних форм; велику роль в давньоримському Садово-парковому мистецтві грали штучні водойми, фонтани, а також підстрижені дерева і чагарники; крім скульптур і фонтанів, улюбленими малими формами були легкі трельяжні огорожі, альтанки і перголи, покриті кучерявими рослинами. Особливо типовими для давньоримського Садово-паркового мистецтва були садочки перистиль (добре відомі по розкопках Помпей і Геркуланума), виникнення яких було тісно пов'язано зі зростаючою урбанізацією античного суспільства, що обумовило зрослу тягу до природного середовища. [15, c. 148]
Винятковою вишуканістю відрізнялися середньовічні сади арабських країн, Ірану, Середньої Азії, зазвичай замкнуті з усіх боків високими стінами. Геометричність їх побудови підкреслювалася мережею вузьких каналів, що розділяли територію на ділянки, в оформленні яких значне місце відводилося прямокутним або квадратним газонам і тонким колірним контрастам різних по фактурі і кольору рослин (Наприклад, темного кипариса і яскраво квітучого мигдалю). На завойованому арабами Іберійському півострові в 8-12 вв. склався тип іспано-мавританського саду, розташованого в невеликому дворику; провідними декоративними мотивами тут були невеликі басейни і канали, викладені кольоровими кахлями, а також стрижені живі огорожі з вічнозелених чагарників. Садово-паркове мистецтво мусульманських країн зробило значний вплив на планування та оформлення садів середньовічної Індії. У садах і парках середньовічних країн Далекого Сходу панували принципи вільної (або пейзажної) композиції. Лежала в основі цих принципів ідея вічного оновлення природи у японських садах підкреслювалася не тільки примхливими обрисами водойм і доріжок, але й самим характером малих архітектурних форм, вигляд яких навівав відчуття нерозривної злитості їх з природним середовищем.
Сади європейського середньовіччя носили переважно утилітарний характер: у них вирощували овочі, цілющі рослини, плодові дерева і ягідні чагарники, проте існували й окремі декоративні вкраплення у вигляді газонів з квітковими грядками. Новий підйом Садово-паркове мистецтво в європейських країнах починається в епоху Відродження. Італійські архітектори 16 в. (Віньола, П. Лігоріо та ін) розробили прийоми розбивки регулярного саду, використовуючи рельєф місцевості і як би розвиваючи композиційні співвідношення, закладені в архітектурі головної будівлі. Ці сади являли собою систему змінювали один друга ефектних видів (або перспектив) і розташовувалися на терасах з підпірними стінками, монументальними сходами, рясним скульптурним оздобленням та каскадами. Ренесансні прийоми садово-паркового мистецтва отримали подальший розвиток в садовій архітектурі італійських вілл бароко. Раціоналістичні принципи, що панували в мистецтві абсолютистської Франції 17 в, втілилися в строго геометричної плануванні регулярних ("французьких") парків, створених А. Ленотром (парк у Версалі і ін). Такі сади і парки розбивалися переважно на плоскій місцевості або пологому схилі. Головне місце в ансамблі займав палац; перед ним розташовувалися партери, водойми та канали з нерухомою гладінню води (водяні дзеркала); чіткі просторові акценти вносили численні скульптури, у сукупності представляли собою перейняту єдиним задумом образну систему. В основі ряду парків "Французького" типу лежала так звана трьохпроменева система алей, радіально розходилися від палацу або замку і відкривали обширні видові перспективи. Ідеї вЂ‹вЂ‹А. Ленотра надали основоположне вплив на розвиток європейського садово-паркового мистецтва 17 - 1-ї половини 18 ст.
В середині 18 в в Європі виникли вільно розплановані пейзажні парки, в розвитку яких важливу роль відіграли філософські ідеї Просвітництва, а також вивчення мистецтва Китаю. Спочатку такі парки були створені в Великобританії (архітектори Ч. Бріджмен, В. Кент, Л. Браун, В. Чеймберс), потім у Франції (архітектор Р. Л. Жирарден) та інших країнах Європи. В основі композиції пейзажних, або "англійських", парків лежав принцип творчої переробки мотивів природної природи; партери тут змінялися галявинами, гео...
