Вступ.
Порівняно недавно світова культурологія звернула увагу на феномен субкультури, на його роль в історичній динаміці. У його трактуванні виникли нові позиції, більш того сама тема перестала сприйматися як периферійна, приватна, зачіпає бічні сюжети загальнокультурного потоку. До обговорення проблеми підключилися не тільки і культурологи, але й культурофілософи. Багато дослідники прийшли до переконання, що рішення даної проблеми дозволяє, нарешті, наблизитися до розуміння самої культури як специфічного явища, до розпізнанню механізмів її оновлення і перетворення. Звідси своєрідний дослідний бум, перші ознаки якого виявляються вже в кінці 60-х років.
Дана тема є особливо актуальною в наш час, так як в сучасному світі багато субкультури розвинулися в найбільші освіти, відмінно видні обивательському погляду і помітно впливають на людський соціум.
Субкультура - Це звід накопичених певним світоглядом цінностей і порядків групи людей, об'єднаних специфічними інтересами, визначальними їх світогляд. Субкультура - суверенна цілісне утворення, частина суспільної культури.
Теорія субкультур - один із засобів опису явищ культурної диференціації сучасного суспільства. Втім, відомі й інші терміни для позначення тієї ж реальності, наприклад: контркультура, суспільні рухи, неформали, локальні мережі, соціальні страти, життєві стилі та інш. Кожне з таких визначень передбачає акцент на одній зі сторін досліджуваного явища: символіці, атрибутиці, ідеології (теорія життєвих стилів), внутрішній структурі співтовариств і типах міжособистісних зв'язків (теорія і метод соціальних мереж), місця в ієрархічній структурі соціуму (теорія соціальної стратифікації), соціальної активності та впливу на цю структуру (теорія суспільних рухів, контркультури і т.п.). При цьому очевидна прикладна орієнтація багатьох з цих теорій. Тому необхідно дати таке визначення, яке б охоплювало всі перераховані аспекти.
Отже, з точки зору культурології субкультура - це такі об'єднання людей, які не суперечать цінностям традиційної культури, а доповнюють її.
В своїй роботі я б хотів розглянути тему субкультури, докладніше зупинившись на можливо повному розкритті самого терміна В«субкультураВ» і основних методах типологізації, охарактеризувати складові та ознаки субкультури, а також навести приклади субкультур, найбільш широко поширених у сучасному суспільстві.
1. Поняття В«субкультураВ», типологізація субкультур.
Само поняття В«субкультураВ» сформувалося в результаті усвідомлення неоднорідності культурного простору, що стала особливо очевидною в урбанізованому суспільстві. Перш під В«культуроюВ» розумілася пануюча етична, естетична, світоглядна система - професійна, підтримувана елітами і витікаюча від еліт, отримувала сакральне підкріплення. Все, що за її межами, - область профанного, побутового, - позбавлялося статусу В«культуриВ» (СР: повсякденні уявлення про "культурному" і "некультурного" - поведінці, смаках, мовних стереотипах і т.д.).
Хоча поява терміну "субкультура" у науковій літературі зводять до 30-х рр.. ХХ ст., даний поширення він отримав в 1960-70-х рр.., у зв'язку з дослідженнями молодіжних рухів. Спочатку на перший план виступає префікс В«subВ» (тобто В«Під-В»), позначаючи сховані, неофіційні культурні шари, підстилають "Денну поверхню" панівної культури. Це поняття використовувалося в ряду таких, як subterranean culture (підземна культура) і underground (Підпілля). Проглядається і звичне сприйняття неінституційний культурних явищ як низових - на противагу В«високійВ» офіційній культурі. У тому ж контексті (у застосуванні до ідеології і практиці молодіжного протесту проти цінностей суспільства споживання, трудової етики і технократичної цивілізації) використовувалося і поняття В«контркультураВ», определявшее ідеологію молоді як руйнуючу всяку культуру взагалі, конфронтуючу культурі як такої. Звідси видно, що поняття В«субкультураВ» спочатку позначало явища, що сприймалися як не-чи поза-культурні. З часом, однак, воно отримало інший зміст.
Естетика, етика, ідеологія молодіжних співтовариств отримала визнання як особлива В«молодіжна культура В». Виявилося існування й інших культур (наприклад, дитячої), відрізняються від офіційної, але цілком реальних, зі своїми нормативними і символічними характеристиками. Це додало нове життя поняттю В«субкультуриВ», втім, у дещо зміненому значенні. Тепер воно прочитується як позначення В«підсистемиВ» культури, вказуючи на мультикультурний характер сучасного суспільства.
В такому прочитанні концепція В«субкультуриВ» виявилася надзвичайно плідною як в науково-евристичному (програма опису різних сегментів і варіацій культури), так і в практично-прикладному відношенні. З цим останнім пов'язаний ряд її модифікацій, серед яких в останнє десятиліття найбільш актуальна, мабуть, концепція В«життєвих стилівВ» (life styles), під якими розуміються особливості ідеології, соціальної психології, споживчої поведінки, мови і символіки, в цілому способу життя, - характерні для різних соціальних груп.
Єдиної усталеної системи поглядів на явище субкультури сьогодні немає. Визначення поняття В«субкультураВ» ускладнено саме через фундаментальності лежачого в його основі поняття В«культуриВ» і існування величезної безлічі його визначень. Кожна наука поняття В«субкультураВ» інтерпретує й описує з позицій своїх предмета та методології. Тому в науці сформувалася низка найбільш поширених підходів до вивчення та опису цього явища. Коротко охарактеризуємо їх.
Системно-динамічний підхід полягає в поданні субкультури як складної системи, претерпевающей фазові перетворення. Синергетичний підхід описує взаємодії субкультур як хаотично розгортається процес. У цьому процесі одні субкультури посилюються (кооперативний ефект), а інші згасають. Інформаційний підхід образ культури (субкультури) як поєднання соціальних феноменів з інформаційними, де колективна свідомість (що несе в собі духовні цінності) формується в процесі передавання інформації від індивіда до індивіда, а ЗМІ (телебачення, радіо, преса) активно впливають на цей процес. Генетичний підхід полягає в ототожненні системи духовних цінностей з набором генів. Ієрархічний підхід інтерпретує культуру як ієрархічно організовану систему, в якій культури вищого рівня розвиваються за власними законами, відмінними від законів нижнього рівня. Трофічний підхід заснований на принципі: верхній рівень розвивається за рахунок нижчого. Трофічні рівні вибудовуються в ланцюжок, початком якої є перетворення світу людських почуттів у розумові образи. Екологічний підхід розглядає субкультурні спільноти як цілісні утворення в широкому соціокультурному середовищі. Епідеміологічний підхід уподібнює процес формування субкультур поширенню інфекційної хвороби: збудник - соціальний міф, формуючись в масовій свідомості, передається від індивіда до індивіда, охоплюючи масу уражених. Когнітивний підхід полягає в уявленні про субкультуру як системі пізнавальних теоретичних конструктів, крізь призму яких сприймається навколишня дійсність.
Крім перерахованих вище підходів, в межах гуманістичної традиції відомі методологи Шварц і Якобс виділили два основного напрямку, котрі обирають різні дослідницькі стратегії (парадигми) вивчення та опису субкультури - реконструкцію життєвого світу та вивчення соціальних форм. Коротко охарактеризуємо їх.
реконструктивістський стратегія (парадигма) ставить своєю метою найбільш повне відтворення світогляд представників певної групи, її картини світу. Основним дослідним прийомом є феноменологія. У межах цієї стратегії виділяють ще два напрями (феноменологічні моделі): сцієнтизм і екзистенціалізм. З позицій сцієнтизму, всі люди мислять приблизно за одними принципам - відповідно до вимог наукової методології, висувають і перевіряють гіпотези, створюють теорії та фальсифікують їх. Весь житт...