Зміст:
Питання 1. Середньовічні міста Сходу: арабські, індійські, китайські.
Їх відмінності від європейських міст 3
Питання 2. Економічні передумови територіальної організації населення. 6
Використовувана література 20
Реферат з предмету В«Територіальна організація населення В».
1. Середньовічні міста сходу: арабські, індійські, китайські.
Їх відміну від європейських міст.
На відміну від більшої частини Європи, країни Сходу в Середні століття переживають кілька навал кочових народів, які з плином часу сприймають міську культуру, але відбувається це кожен раз практично заново. Тому в Зрештою розвиток міського розселення на Сході йде значно повільніше, а зв'язок з давніми містами виявляється більш тісною. Найбільшою мірою це проявляється при формуванні мережі та принципів організації арабських міст.
Арабські завоювання в VII-VIII ст. охопили величезну територію від Піренейського півострова до долини Інду. При цьому більшість древніх міст на цій території було зруйновано, а на їх місці виникли табору кочівників, згодом стали містами (Каїр в Єгипті, Рабат в Марокко та ін.) Столицею арабського держави спочатку була Медіна - невелике місто в пустельній частині Аравійського півострова. Потім столиця була перенесена ближче до головних торгових шляхах того часу - спочатку в Дамаск, а потім у спеціально побудований в 762 р. в якості столиці місто Багдад [1]. Багдад виник в місці сходження річок Тигру та Євфрату, тобто приблизно в тому ж місці, де існували Вавилон і інші, столиці давнину. Багдад в період свого розквіту налічував до 2 млн. жителів і був найбільшим містом у світі, але після монгольських завоювань XIII в. він втратив своє значення.
Принципи забудови Багдада повторювалися і в інших арабських містах. Височина в центрі міста займала фортеця (шахрістан або касба), в якій оселявся правитель даної місцевості {в Багдаді - халіф) зі своїми наближеними, військовою дружиною і слугами. Палац правителя включав в себе систему внутрішніх дворів, зайнятих садами, басейнами і фонтанами. Навколо фортеці розташовувалася торгово-реміснича частина міста (рабад), оточена зовнішньою оборонною стіною. У її центрі перебувала базарна площа, а ремісники жили в кварталах з професійного ознакою, кожен з яких бал оточений своєю стіною. У Шахрістані і кожному кварталі перебувала мечеть, яка була тим більше і багато прикрашеній, ніж багатшим був даний квартал. Мечеть, як правило, завершувалася куполом, а поряд з нею знаходився вежа - мінарет (або кілька мінаретів). Будинки простих жителів були з плоскими дахами, одноповерховими, спорудженими з глини, що виходять на вулиці глухою стіною, з внутрішнім двором. Важливими громадськими будівлями міста були караван-сараї (готелі), медресе (школи), лазні, що розташовувалися в центрі міста.
До Індії мусульманські завоювання докотилися в XIII в. У XVI в. пройшла нова хвиля завоювань, в результаті яких була створена імперія Великих Моголів, яка включила майже весь півострів Індостан. При цьому великі міста-столиці, налічували сотні тисяч жителів, розвинулися на півночі країни, звідки йшли завоювання. У різні періоди ними були міста Делі, і Агра. Принципи містобудування індійських міст того часу включили в себе і давньоіндійські, і арабські елементи. Так, в Делі був побудований Червоний форт (складний з червоного пісковика), що був фортецею і палацом імператорів [2]. Поблизу Агри зберігся мавзолей Тадж-Махал - одна з найвидатніших будівель середньовічної Індії, побудована за класичним планом мечеті і оточена спеціально створеними водоймами.
Китай піддався спочатку монгольському, а потім Манч-журскому навалі. При цьому столиця країни також була перенесена на північ - до Пекіна. Центром Пекіна став комплекс імператорських палаців, оточених садами - Пурпуровий (Заборонене) місто. Навколо нього знаходився Імператорський місто, в якому проживали наближені імператора, його гвардія і слуги. Оточував Імператорський місто Зовнішній Татарський (варварський) місто, в якому проживали монголи, а потім Маньчжурії. До нього примикав Поза-шний Китайське місто, в якому проживала основна маса населення. Кожна з частин була оточена своїми стінами. На ніч замикалися і окремі вулиці під Зовнішньому місті, забудовані дерев'яними будинками, створюючими правильні квадратні квартали. Мабуть, влада побоювалася, що величезні маси людей, зосереджені в місті, можуть вийти з покори. Пекін вже з XVIII в. налічував понад 1 млн. жителів, будучи в той час найбільшим містом світу. Найбільш видатними будівлями китайських міст були палаци правителів і храми (пагоди), які різко виділялися на тлі рядової забудови своїми розмірами і оформленням.
У загальному випадку можна сказати, що в містах Сходу головними функціями і в Середні століття залишилися адміністративна і військова, хоча більшість населення в них, як і в Європі, становили ремісники і торговці. Східні міста так і не отримали ніякої автономії, що гальмувало соціальний прогрес і зберегло пережитки феодальних відносин аж до початку XX в. Постійні зовнішні завоювання більш відсталими народами гальмували культурний і технічний прогрес. Зовні східні міста як і раніше виглядали як поєднання прекрасних палаців і храмів - з одного боку, і убогих халуп більшості жителів-з іншого, від чого в містах Європи почали йти ще в ранньому Середньовіччі. Не дивно, що в Новий час міста Сходу стали розвиватися під європейським впливом і в даний час зберігають свою своєрідність лише в старих частинах [3].
2. Економічні передумови територіальної організації населення.
Головне завдання господарства (економіки) - забезпечення матеріального базису функціонування суспільства. Еконо-вів відносини і процеси пронизують всю суспільне життя. Природно, що при цьому економіка впливає практично на всі сторони життя суспільства, в тому числі і на територіальну організацію населення. Найбільш загальні залежності можна виявити від типу господарства, обумовленого по його економічної структурі. Основні типи, що виділяються при цьому:
1) привласнює господарство;
2) аграрне господарство;
3) індустріальне господарство;
4) постіндустріальне господарство.
На самих ранніх етапах розвитку людства економіка як така була відсутня. Панувало так зване привласнює господарство-люди жили за рахунок того, що давала їм природа. При цьому вони займалися полюванням, рибальством, збиральництвом, не виділяючись в економічному відношенні від багатьох видів тварин (але вже виділившись в соціальному відношенні) [4]. Племена людей повільно переміщувалися уздовж берегів морів і річок, слідом за стадами крупних мисливських тварин, поступово заселивши практично всю поверхню суші, крім найбільш суворих у природному відношенні ділянок в районах полюсів і високогір'я. Постійні поселення були відсутні, а щільність населення була крайнє низькою - навіть в самих плотнозаселенних районах не більше 1 чол. на 1 км 2 . В даний час на Землі великих територій з переважанням привласнюючого господарства не збереглося.
У VIII-X тис. до н. е., приблизно в один час в декількох районах землі почалася аграрна (неолітична) революція - Перехід від привласнюючого господарства до виробничого (сільському). Сформувався в підсумку тип господарства - аграрний (доіндустріальний), який до II тис. н. е.. поширився майже на всі заселені людьми території (крім Австралії та значної частини Америки). Головна ознака панування аграрного типу господарства - переважання сільського господарства (первинного сектора економіки) в структурі зайнятості і/або структурі виробництва продукції (ВВП). В даний час аграрний тип господарства досі переважає в найменш розвинених державах Землі (Бурунді та ін в Африці, Бутан і ін в Азії).
Головними ...
