Реферат по темі:
НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ, етнографії та ОХОРОНА ПРИРОДИ КРИМУ
Як і в кожного народу світу, у нас є свої особливості, які можуть здатися гостю доволі незвичайними. Наприклад, місцева кухня. Гостя з Росії навряд чи здивуєш борщем, який міцно увійшов і в російську кухню. Але ось вареники, налисники, котлета по-київськи або крученики в місцевих ресторанах припадуть Вам до смаку. Якщо ж є бажання глибше познайомитися з нашими народними традиціями, краще побувати на святі. У найкоротшу червневу ніч року молодь стрибає через багаття, дівчата пускають вінки з квітів по воді. Це романтичне свято Івана Купала. Своєрідно у нас відзначають Різдвяні свята. На вулицях міст і сіл можна зустріти переодягнені в костюми цілі самодіяльні та професійні колективи, які співають різдвяні пісні: колядки і щедрівки, народні театри - В«вертепиВ» ставлять вистави.
А серед сувенірів зверніть увагу на писанку - розписане пасхальне яйце. Це своєрідна В«Торгова марка" української культури, і більше схоже на твір мистецтва. Орнаменти збереглися ще з язичницьких часів. У містечку Коломия, який знаходиться в Карпатах, навіть існує музей писанки.
В Україні переплели свої корені 130 національностей і народностей. Багатонаціональний склад країни формувався протягом тисячоліть. Кожен з народів приносив на її землю свою культуру і релігію. Протягом тисячоліть вони вчилися розуміти один одного і поважати традиції сусіда. Будували поруч свої домівки і храми, разом захищалися від завойовників і ростили дітей. Тому нині в Україні можна познайомитися не тільки з українськими традиціями, а й з традиціями багатьох інших народів.
Українські Карпати є батьківщиною кількох етнічних груп з самобутньою культурою: лемків, бойків та гуцулів. До цих пір можна зустріти особливі національні костюми, музичні інструменти, незвичайні свята, якщо відвідати цей гірський край. Півострів Крим познайомить із традиціями кримських татар. Цей народ, депортований у 1944 році з Криму, тепер повертається на свою Батьківщину. Обов'язково покуштуйте татарську кухню, познайомтеся з культурою цього народу.
Історико-етнографічна довідка
Український народ, володіє спільністю етнічного самосвідомості мови і культури, територіально входить в більш-менш великі історико-культурні підрозділи, сформувалися в результаті історичного розвитку. Етнографічне районування, обумовлене впливом природно-географічних, соціально-економічних та історико-культурних чинників, дозволяє виявити типологічні основи тих чи інших явищ культури та генетичні зв'язки між ними. З такої точки зору територія України поділяється на ряд основних зон: Середнє Подніпров'я, Поділля, Слобожанщина, Полтавщина, Полісся, Волинь, Прикарпатті, Закарпатті та південь України (Таврія). У названих історико-етнографічних зонах, в свою чергу є особливості, характеризують культуру і побут тих чи інших груп населення. Особливості формування Українського населення Південної України, куди в даний час входить і Республіка Крим, полягають:
В· по-перше, в порівняно невеликому проміжку історичного часу, протягом якого йшло формування (у порівнянні з Подніпров'ям, Поліссям);
В· по-друге, в значною змішаність етнічного складу населення регіону;
В· по-третє, неоднорідністю самого українського контингенту, що представляє собою сплав вихідців з різних етнографічних зон.
Процес формування українського населення Криму ускладнювався і доповнювався також соціальними і конфесійними факторами і, безсумнівно, економічними та політичними перетвореннями, що охоплювали ті територіальні утворення, звідки і куди йшло переміщення населення.
Історію заселення Криму українцями, формування кримської української матеріальної та духовної культури, ступінь збереження самобутності традицій на тлі багатовікової етнокультурної історії народів Криму, найбільш яскраво можна простежити з кінця XVIII століття, умовно намітивши кілька етапів або періодів.
Перший етап можна пов'язати з поселенням запорізьких козаків, що мали зв'язки з Кримом, починаючи з XVI в., але осіли на території Керченського півострова після укладення Кучук-Кайнарджійського миру, в 1774 році. За Указом Катерини II запорізьким козакам були даровані землі в Криму на пільгових умовах, і козаки, звиклі основну частину життя проводити у військових походах, стали землеробами. Певний час вони зберігали традиції у виконанні сімейних обрядів, вихованні дітей, матеріальній культурі, хоча стрижнем традиційності були суворість і універсальність, необхідні для життя в похідних умовах. Поступово специфічність та оригінальність в багатьох звичаях та обрядах була втрачена, а в матеріальній культурі стало простежуватися вплив багатонаціонального сусідства. Пізніше з'явилися поодинокі козачі поселення, в північному Криму, а також деякі родини козаків осіли в містах.
В даний час в Криму проживають нащадки запорізьких козаків, і не тільки ті, хто пам'ятають, що їх історичні корені ведуть до витоків формування Запорізької Січі, але й особливо виділяються продовжувачі пологів Нечаєвих, Вишневецьких, Дорошенко. Багато з них є членами Українського Таврійський-Запорізького козацтва, офіційно зареєстрованого в Києві з липня 1992 р., під контролем МО України. Одна з функцій УТЗК - национольного-патріотична, спрямована на збереження традицій, звичаїв, відродження культури козацтва, як самобутньої етнічної групи всередині українського етносу.
Другий етап заселення Криму українцями можна простежити з кінця XVIII ст. до другої половини XIX ст. Початковий період був пов'язаний з політикою російської імперії щодо заселення спорожнілих земель Таврійської губернії після масового виходу кримських татар до Туреччини. В кінці XVIII в. нові господарі кримських маєтків стали переводити на отримання землі кріпосних селян з різних губерній, у тому числі й українських. Багато власницькі землі заселялися одночасно селянами з числа російських і українських кріпаків і "знаходяться в бігах ".
В кінці XVIII - початку XIX вв. У Криму почали прибувати і державні селяни з Полтавської, Чернігівській, Воронезької губерній. Вони селилися або окремими слободами, або в кримсько-татарських селах, утворюючи змішані поселення.
Початок-середина XIX в. означаючи для Криму прибуттям релігійних сектантів, в тому числі і українських - Розкольників, молокан, духоборцев, скопців і пр. Наприклад, у Керч-Єнікальському градоначальства, в 30-ті р.р. XIX в. оселилися вихрести з суботників, в Євпаторійському і Сімферопольському повітах - штундисти. Частина селищ - хуторів було засновано в Криму селянами-однодворців.
Частина прибулих селян поверталася назад, не звикнувши до умов життя в Криму; сектанти замикалися окремими громадами, зберігаючи тільки звичаї віровчення, а не національні; хуторяни неминуче потрапляли в багатонаціональну оточення, так як XIX століття означаючи для Криму також прибуттям європейських колоністів, грецьких переселенців з Малої Азії, а також росіян зі всіх відомих губерній.
Цей етап характеризувався значним міжетнічним змішуванням населення (особливо російсько-українським), на побутовій культурі позначалося безпосереднє сусідство представників кримсько-татарського етносу. Традиційна українська одяг, характерна для місць прибуття, з плином часу зношувалися, або використовувалася тільки для виконання ритуалів. На зміну їй приходив спрощений, багато в чому позбавлений національних рис, костюм, характерний для всього місцевого населення. У статистичному звіті про народонаселення Таврійської губернії за 1851, зазначалося, що росіяни (великороси і малороси) і татари ходять у одязі і взутті, мало чим відрізняючись один від одного. Лише зрідка можна зустріти українську жінку з характерною вишивкою на рукавах та по подолу сорочки. Посуд використовується однаково глиняна, виконана в домашніх умовах, і мідна, що виго...
