Українські землі у складі Російської імперії на початку XX ст.
Зміст
1. Українські землі у складі Російської імперії на початкуXX в.
1.1 Економічний і соціальний розвиток на початку XX століття
1.2 Розвиток українського національногоруху
1.3 Україна напередодні та в роки російської революції1905-1907 рр..
1.4 Українські землі в 1907-1914 рр..
Список використаних джерел
1. Українські землі у складі Російської імперії на початкуXX в.1.1 Економічний і соціальний розвиток на початку XXстоліття
На початку XX в. Україна залишалася розділеною між двома імперіями- Російської, до якої входили землі Східної України, і Австро-Угорської, вмежах якої перебувала Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття(Західна Україна). У межах Російської імперії проживало близько 20 млн. українців.
Рубіж XIX і XX ст. характеризується завершенням промисловогоперевороту і переходом до індустріалізації, суть якої полягала в будівництвівеликої машинної індустрії, якісній зміні в структурі господарства (промисловістьповинна була переважати над сільським господарством, а важка промисловість над легкою).Ці кардинальні зміни відбувалися у складних умовах, так як Російська імперія,як і більшість країн світу, в 1900-1903 рр.. переживала економічну кризу, 1904-1908рр.. були відзначені депресією, і лише в 1909-1913 рр.. почався промисловий підйом.
Українська промисловість формувалася як частина загальноімперськогоекономічного комплексу. Але в силу ряду обставин (вигідне географічнеположення, природні багатства та ін) вона мала свої особливості. Україна на початкуXX в. за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тількидомінувала в Російській імперії, але і займала одне з перших місць у світі. П'ятьнайбільших південних металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрівський,Петровський, Донецько-Юр'ївський) виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. ЗаводиБродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виробляли 60% цукру-рафінадуРосійської імперії. На великих підприємствах в Україні працювало близько 44% усіх робітників,зайнятих у промисловості Російської імперії.
Концентрація промислового виробництва сприяла процесумонополізації в металургійній, кам'яновугільній, залізорудній галузях. На початкуXX в. з'явилися великі синдикати: "Продвагон" (1901), "Продамет","Трубопродажа" (1902), "Цвях" (1903). Створений в 1904 р. синдикат "Продвугілля", до складу якого входило 18 окремих акціонерних товариств, контролював75% видобутку кам'яного вугілля в Донбасі.
Монополістичні об'єднання України були тісно пов'язані не тількиз російським, але й іноземним капіталом. Західну буржуазію приваблювали величезніприродні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, широкий ринок.Показово, що близько 25% іноземних інвестицій в промисловості Російської імперіїприпадало саме на Україну. Так, у вугільній промисловості 63% основного капіталуперебувало у володінні іноземних компаній, у металургійній - 90%.
Накопичення капіталу, постійний приплив інвестицій, у тому числіта іноземних, сприяли будівництву залізниць в Україні. За 1890-1900рр.. було прокладено 20 тис. км шляхів, завдяки яким були з'єднані її головніпромислові центри. Промисловий підйом створював великий попит на вугілля, нафта,метал, ліс, обладнання, що сприяло розвитку відповідних галузей промисловості,забезпечувало компаніям великі прибутки. Капіталовкладення в розширення транспортноїмережі за цей період досягли 2,5 млрд. рублів. Майже стільки було вкладено у всігалузі промислового виробництва разом узяті.
Важливою особливістю промислового розвитку України було нерівномірнерозвиток її регіонів. Так, на Півдні швидкими темпами розвивалися капіталістичнепромислове виробництво і сільське господарство, а на Лівобережжі росту продуктивнихсил заважали залишки кріпацтва.
Поступово в українських землях склалася певна спеціалізаціяпромислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольськийбасейн - марганцевої, Кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і певноюмірою Лівобережжя - цукрової. Характерно, що ці регіони промислового виробництваз часом набули статусу загальноросійського значення. Українські землі на початкуXX в. стали одним з головних промислових районів Російської імперії. Саме тутв 1913 р. вироблялося 69% загальноросійської продукції чавуну, 57% - сталі, і 58%- Прокату. На Україну в цей час припадало 20,2% усієї продукції машинобудуванняі металлодобивающей промисловості Росії.
Характерною рисою розвитку української промисловості була їїпідпорядкованість імперському центру, який бачив в Україні насамперед потужну сировиннубазу. Тому цілком закономірно, що в 1913 р. на українську промисловість припадало майже 70% видобутку сировини і виробництва напівфабрикатів Російської імперії.Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України.Незважаючи на те, що на її території був зосереджений величезний промисловий потенціал,вона все ж залишалася сільськогосподарським районом імперії, і в сільській місцевостіпроживало 80% населення.
Швидкі темпи капіталістичного розвитку сприяли значнимзрушень в соціальній структурі населення. Так, чисельність найманих робітників у 1910 р. становила близько 475 тис., а в 1917 р. - 892 тис., з яких у важкій промисловості працювало649 тис., не рахуючи тих, хто працював на транспорті. Більш швидкими темпами робочийклас формувався в північно-східних районах України - більш розвинених в промисловомувідношенні. Основним джерелом зростання робітничого класу, як і в попередні роки, булирозорене селянство, а також кустарі і робітники з інших регіонів Росії. Згідноперепису 1897 р., з 316 тис. робітників промисловості і залізничного транспортуукраїнці становили 52,2%, серед шахтарів їх було 30%, металургів - 31%, залізничників- 41%, що свідчило про невисокої активності українців у процесі індустріалізаціїі урбанізації рідного краю, багатонаціональності пролетаріату. Серед населення містУкраїна українці не перевищували 32%.
Харктерним було те, що російські робітники зосереджувалися в провіднихгалузях промисловості, а також на великих підприємствах і мали значний політичнийвплив на формування українського робітничого класу. З одного боку, вихідці зРосії були носіями революційних настроїв, а з іншого - впливали на українськихробочих своїми ідеями і сприяли поширенню російської мови.
Певна частина найманих робітників проживала в містах, але більша- У промислових селищах. Становище українських робітників було дуже важким: робочийдень тривав близько 11 годин, широко застосовувалися понаднормові роботи, штрафи.Заробітна плата не забезпечувала прожиткового мінімуму сім'ям робітників. Низьким буврівень охорони праці, техніки безпеки, медичного обслуговування на виробництві.Більшість працювали в промисловості жили в антисанітарних умовах, у бараках,землянках, практично були позбавлені соціального захисту.
Розвиток сільського господарства відбувалося в жорсткій боротьбі з пережиткамикріпосницької системи виробництва, її основи - поміщицького землеволодіння. В аграрномусекторі України на початку XX ст. налічувалося близько 32 тис. поміщицьких господарств.Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшли на капіталістичнийшлях розвитку, створивши ефективні, багатогалузеві господарства. В економіях і на промисловихпідприємствах капіталістичного типу, що належали "новим українцям"Терещенко, Харитоненко, Симиренка, як і в господарствах єврейських власників, наприкладД. Бронштейна (батька Л.Д. Троцького), були задіяні сотні найманих робітників, які працювалина бурякових плантаціях, зернових токах, цукроварнях, млинах. Їх нещадноексплуатували, годували низькокалорійною їжею, утримували в тяжких умовах. Тих,хто не витримував цих умов праці, швидко звільняли, а на їх місце наймали новихпрацівників. <...
