Тема
Відкриття європейцями узбережжя Тропічної Африки.
Епоха работоргівлі
План
Введення
1.Перший етапработоргівлі (1441 - 1640)
2. Другий етап работоргівлі (1640 - 1807)
3. В«Работорговая АфрикаВ»
4. Опір невільників європейським работоргівцям і рабовласникам
5. Третій етап. Боротьба проти В«контрабандної работоргівліВ» (1807-1870)
6. Брюссельська конференція 1889-1890 рр.
Введення
Проникненняєвропейців в регіони узбережжя Африки південніше Сахари припадає на другучверть XV в. Між 1434 і 1482 рр.. португальціпершими освоїли для себе всю прибережну лінію від мису Бахадор до гирла річкиКонго. З виявленням в 1475 р. країни в зоні Гвінейської затоки, де вдостатку видобувало золото і велася торгівля з північними областями ЗахідногоСудану, Португалія стала тут грунтовно закріплюватися. Вона побудувала великийфорт-факторію Сан-Хорхе да Міна (Ел'-Міна - В«золотий рудникВ»). До цьогоПортугалія вже мала у своєму володінні кілька укріплених пунктів-факторій наузбережжі Західної Африки, через які вона вела торгівлю з населеннямприбережних районів і здійснювала вивіз слонової кістки, камеді, шкур,деревини, перцю, золотого піску.
ВПротягом цілого століття на прибережних землях Західної Африки португальцізаймали монопольне становище, право на яке неодноразово підтверджувалосяВатиканом. Грунтовно закріпившись на прибережній території від Сьєрра-Леоне доКамеруну, Португалія умовно поділила її на чотири зони: Перцевий (Перцевий)Берег, Берег Слонової Кості, Золотий Берег і невільничим Берег. Так вони булиназвані по тих товарах, які були головним предметом вивозу. Розміриторгівлі були значні. На початку XVI в. вивіз португальцями золота становив 1 /світового видобуткутого часу. Торговий обмін з африканцями був явно нерівноцінним: і золото, іінші товари вони отримували майже задарма. Незабаром в номенклатуру купуєтьсятовару були включені і люди-африканці.
Португаліябула не тільки першовідкривачем берегової лінії Тропічної і Південної Африки, алестала країною, що поклала початок перетворенню континенту в В«заповідне полеполювання на чорношкірих В». З відкриттям островів Вест-Індії та Америки тут сталивстановлювати своє панування Іспанія, Португалія (в унії з Іспанією в 1578-1640гг.), за ними слідували Голландія, Франція, Англія. На континенті були відкритізолоті, срібні рудники і алмазні копальні. Початок створюватися плантаційнегосподарство. Спочатку в їх експлуатації використовувалася робоча сила корінногонаселення. Але незабаром індіанці Америки і Вест-Індії або були перебиті, абоживцем поховані в рудниках. На Гаїті, наприклад, в 1508 р. налічувалося близько 60 тис. чол. місцевого населення, а в 1548 р. залишилося тільки 500 чоловік. У Перу в 1575 р. було 1,5 млн чол., А в 1793 р. - всього 600. На Кубі до 1548 індіанське населення зникло повністю. Виникла гострапотреба в привізній робочій силі, основну масу якої склалиафриканські невільники.
Європейськаработоргівля здійснювалася з середини XV в. і до 70-х років XIX ст. В ході її розвитку склалася система так званої В«трикутноїВ»торгівлі. Суть її полягала в тому, що товари з Європи, що направляються вАфрику: вогнепальна і холодна зброя, спиртні напої, тканини,металовироби, посуд і т. п. обмінювалися на рабів, яких доставляли вНовий Світ і в свою чергу обмінювали на колоніальні товари: цукор, тютюн,бавовна та ін, що доставлялися в Європу. Схема виглядала наступним чином:Європа - Африка - Америка - Європа.
Работоргівляприносила величезні доходи купцям і работоргівцям. За участю в ній пов'язаношвидкий розвиток і процвітання міст Європи та Америки - Брістоля, Ліверпуля,Манчестера, Лондона, Нанта, Руана, Амстердама, Нью-Йорка, Нового Орлеана,Ріо-де-Жанейро та ін
Зачотири століття європейські работорговці доставили в Америку до 15 - 16 млнчоловік. Число загиблих в результаті трансатлантичної работоргівлі склалоблизько 60 - 70 млн чоловік. Відбиралися найсильніші і молоді африканці впевному співвідношенні чоловіків і жінок, яке зазвичай складало 3:1 або4:1.
Вісторії розвитку європейської работоргівлі виділяються три основних періоди: зсередини XV до середини XVII ст.; з 2-ї половини XVII до початку XIX в., часу офіційної заборони работоргівлі низкою провіднихєвропейських держав, і, нарешті, період так званої контрабандноїработоргівлі, яка тривала до 70-х років XIX в.
работоргівля африка брюссельський конференція
1. Першийетап работоргівлі (1441 - 1640)
Вивезенняневільників з Африки на американське узбережжя став здійснюватися з початку XVI в. До цього часу європейці ще неприступили до повної експлуатації американській території. Тому работоргівляйшла спочатку з Африки в Європу, в окремі галузі самої Африки і на острови,прилеглі до західного узбережжя материка, на яких португальці вже створилиплантаційні господарства. Першою базою работоргівлі в районі Західної Африкистали Острови Зеленого Мису, колонізовані Португалією до 1469 р.
У 1441 р. в Португалію була доставлена ​​перша партія африканців в кількості 10 чоловік. З 40-х років XV ст. Лісабон став регулярно споряджатиспеціальні експедиції за живим товаром. На невільничих ринках країни почаласяпродаж рабів-африканців. Їх використовували як домашніх слуг в місті і дляроботи в сільському господарстві. У міру колонізації островів в Атлантичному океані- Сан-Томе, архіпелагу Зеленого Мису, Азорських островів і Фернандо-По -португальці стали створювати на них плантації по вирощуванню цукровогоочерету. Потрібна робоча сила. Головним джерелом її в той час став Бенін,який мав можливість продавати військовополонених, захоплюваних під часпостійних воєн з дрібними племенами дельти Нігера.
З початкуXVI в. починається ввезення рабів з Африки вНовий Світ. Першу партію невільників з Африки в кількості 250-ти осібдоставили на рудники Еспаньоли (Гаїті) іспанці у 1510 р. За період з 1551 по 1640 р. Іспанія використовувала для перевезення рабів 1222 судна, поставивши всвої колоніальні володіння в Америці до одного мільйона невільників. Не відставалавід Іспанії і Португалія. Отримавши своє володіння за Тордесільяський договір (1494 р.) Бразилію, вона, з 1530 по 1600 р., ввезла в колонію 900 тис. африканських рабів.
Головнимирайонами вивезення рабів з Африки були Золотий Берег, Конго й Ангола. Торговіфорти на західноафриканських узбережжі перетворювалися на пункти купівлі-продажу невільників.Основним споживачем живого товару в XVI-XVII ст. була Іспанія. Постачання рабамиіспанських колоніальних володінь в Америці здійснювалося на основі спеціальнихдоговорів - ас'енто. За формою це був поспіль по забезпеченню колоній робочоїсилою - невільниками. Між так званим посередником і іспанської королівськоївладою укладався контракт, за яким перший брав на себе зобов'язанняпоставки робочої сили в королівські колонії. В«КоронаВ» від цієї системи отримуваладоходи і водночас зберігала В«чисті рукиВ», оскільки сама не приймалабезпосередньої участі у придбанні рабів на Гвінейській узбережжі. ЗаІспанію це робили інші і перш за все Португалія, яка уклала з нею подібнийконтракт.
Монополіяна панівне становище в світі, надана Іспанії та Португаліїримським папою, з часом стала викликати різке незадоволення у інших європейськихдержав. У міру набуття Голландією, Францією, Англією і іншими країнамиколоній у Новому Світі і створення в них плантаційного рабства почалася боротьбаза володіння невільничих ринках. Першим з колишніх В«аутсайдерівВ», хтозвернув свої погляди в стороні західного узбережжя Африки, була Англія. У 1554 р. торгова експедиція Джона Лока досягла португальського володіння Ель-Міна, а в 1557 р. інша експедиція досягла берегів Беніну. Три перші круп-. ві англійські експедиції заафриканськими невільниками в 1559-1567 рр.. під початком Дж. Хоукінса частковофінансувалися самої англійською королевою, а сам він згодом був звед...
