КраїниПівнічної Європи (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія) у другійполовині ХХ ст.
1. КраїниПівнічної Європи після війни Другої світової
Друга світова війназавдала порівняно невеликий збиток країнам Північної Європи. Найбільше жертві руйнувань довелося на заполярному частина Норвегії - наслідок німецької тактикиВ«Випаленої земліВ» при відступі.
Весь Скандинавський регіонвипробовував після війни подібні господарські труднощі: інфляція, зношеністьобладнання та житлового фонду, брак предметів першої необхідності (особливов Норвегії), безробіття. Розрізнялася ступінь економічного розвитку окремихчастин цього регіону - від риболовно-аграрної Ісландії та аграрно-індустріальноюДанії до індустріально-аграрних Норвегії та найрозвиненішою Швеції. Що стосуєтьсярівня розвитку державно-монополістичного капіталізму, то найбільшвисоким до початку 50-х рр.. він був у Швеції й Норвегії, значно нижче в Даніїі тим більше в Ісландії, де велика промисловість все ще майже повністю була відсутня.
Протягом післявоєннихроків уряди країн Північної Європи зберігали значну часткуекономічної регламентації, воєнного часу, а саме: контролювали зовнішнюторгівлю, розподіл сировини, напрямок капіталовкладень і рівень цін.Карткова система на дефіцитні імпортні товари, а часом і експортні дожиладо 50-х рр..
У політичному відношенніПівнічна Європа зберегла довоєнну організацію. У Фінляндії та Ісландіїутвердився республіканський лад.
Відповідно доугодою про перемир'я, підписаного між Фінляндією, з одного боку, СРСР таВеликобританією - з іншого, в країні були розпущені фашистські організації,скасовані надзвичайні закони воєнного часу, з в'язниць і таборів вийшлиантифашисти. Почалося затвердження нового курсу у зовнішній і внутрішній політиціФінляндії. Поряд з Соціал-демократичною партією і Аграрним союзом важливуроль став грати Демократичний союз народу Фінляндії (ДНСФ), утворений вжовтні 1944 р. За ініціативою ДСНФ було укладено угоду між трьоманайбільшими фракціями нового парламенту - ДСНФ, Соціал-демократичною партієюі Аграрним союзом, на основі якого в квітні 1945 р. було сформовано уряд демократичної співпраці (другий урядПаасіківі).
Схожа партійнаструктура утворилася і в Ісландії, яка домоглася незалежності у 1944 р. Єдина соціалістична партія Ісландії, об'єднувала комуністів і лівих соціалістів, булащодо найсильнішою з комуністичних партій регіону.
У Швеції, Данії таНорвегії збереглися монархії. Хокон VII Норвезький і Крістіан X Данськакористувалися великим особистим авторитетом після подій Другої світової війни.Однак їхня політична значимість падала, особливо в останній період їхправління. При їх наступників Улафом V і Маргариті II, а також з сходженням нашведський престол Густава VI владу скандинавських монархів звелася доздійсненню номінальних представницьких функцій. Тим не менш королівськіособи незмінно користувалися повагою і авторитетом у своїх співгромадян.
У Швеції післявоєннарозстановка партійно-політичних сил була визначена ще парламентськимивиборами 1944 р. У основній палаті риксдагу соціал-демократи отрималиабсолютна більшість. Однак у 1947 р. після непопулярної хвилідержавного регулювання і зростання опозиції в особі буржуазної Народноїпартії успіх виборів був за останньою, хоча кабінет залишавсясоціал-демократичним.
Осінні парламентськівибори 1945 р. в Данії принесли Успіх буржуазної аграрної партії Венстре(Ліва). На зміну коаліційної В«уряду звільненняВ» прийшлооднопартійний уряд партії Венстре на чолі з її лідером К -Крістенсеном. Іншою провідною партією була Соціал-демократична, якій післявиборів 1947 р. було доручено сформувати кабінет.
У 1945 р. в звільненій Норвегії англо-американське командування вручило вищу владу повернувсяіз Лондона емігрантському уряду Ю. Нюгорсволла, яке, в свою чергу,передало її тимчасовому уряду з політичних лідерів як еміграції, такі руху Опору. Тимчасовий уряд очолив новий головаНорвезької робітничої партії (соціал-демократичної) Е. Герхардс. Внаслідокосінніх парламентських виборів 1945 р. Норвезька робоча партія отрималаабсолютну більшість місць у Стортингу і сформувала однопартійнийуряд.
Таким чином, партійнасистема країн Північної Європи зазнала мінімальних змін у порівнянні здовоєнним періодом. Зазнали поразки і пішли з політичної арени найбільшрадикальні націоналістичні рухи. Під впливом загального в світі зсувувліво як наслідку перемоги над фашизмом і підйому робочого руху в північнихкраїнах були проведені різні прогресивні реформи. Соціал-демократичніі аграрні партії зберегли свій колишній вплив. Намітилося зближенняпрограмних установок усіх провідних політичних сил, що призвело у майбутньому доспадкоємності державної політики, а звідси до певної стабільностіскандинавських товариств.
Зовнішньополітичнаорієнтація північноєвропейських країн в підсумку Другої світової війни істотнозмінилася. Вони відмовилися від довоєнної політики ізоляціонізму, хоча підписанняними Статуту ООН не означало повного розриву з політикою нейтралізма. Вонипретендували на роль сполучної ланки між Сходом і Заходом, заявляючи про своєнамір триматися поза блоками. Незважаючи на економічну та ідейно-політичнуорієнтацію на англосаксонські країни, що склалася історично, відразу післязакінчення війни країни Північної Європи прагнули налагодити стосунки зРадянським Союзом. У 1946 р. були продовжені і підписані знову торговельні відносиниз СРСР.
З початком В«холодноївійни В»країни Північної Європи були фактично поставлені перед вибором. Влітку 1947 р. ними було прийнято план Маршалла (крім Фінляндії). Освіта Західного союзу, посиленняантикомуністичної кампанії штовхнули три скандинавських держави - Швецію,Норвегію і Данію - на створення потрійного оборонного союзу. Однакміж Норвегією і Швецією існували політичні розбіжності: Норвегіявважала за необхідне дотримуватися проамериканської орієнтації союзу, а Швеція -нейтральною. Одночасно, поки велися переговори по одному союзу, Західнідержави залучали Скандинавські країни в Північноатлантичний блок. У результаті 4Квітень Данія, Норвегія та Ісландія стали співзасновниками НАТО, хоча і з В«базовимизастереженнями В», що означали, що території трьох країн не будуть в мирний часвикористовуватися для розміщення іноземних збройних сил. Швеція збереглавірність традиційній політиці нейтралітету і не вступила в НАТО, обмежившисьпоряд з іншими Скандинавськими країнами вступом у 1949 р. в консультативний Європейська рада.
2. Економічнеі соціально-політичне становище країн у другій половині XX в.
північнийєвропа економічний політичний
До початку 50-х рр.. завданнявідбудови народного господарства і подолання післявоєнних економічнихтруднощів були в основному вирішені. Економічний розвиток усіх країн ПівнічноїЄвропи, окрім Ісландії, придбало стабільність. Вирішальну роль у цьому зіграловідновлення життєво важливих для цього району зовнішньоторговельних зв'язків.
Скандинавські країни взначною мірою оновили обладнання своїх промислових підприємств, всівиди транспорту, була проведена механізація та електрифікація сільськогогосподарства. В економіці країн намітилися важливі структурні зрушення: знизиласячастка сільського, лісового господарства, рибальства в національному продукті; впромисловості збільшилась частка виробництва засобів виробництва. Експортнігалузі як провідні в економіці залишалися лідируючими за темпами росту і рівнемтехнічної оснащеності.
На початку післявоєнногодесятиліття були скасовані заходи прямої регламентації господарського життя,викликані післявоєнної браком твердої валюти. Саме в 50-ті рр.. системадержавно-монополістичного капіталізму знайшла свій сучасний вигляд,перш за все в Швеції і Норвегії. Господарськ...
