Туреччина в другій половиніХІХ - на початку ХХ століття
План
1. Кримська війна(1853-1856) та її наслідки для Туреччини. Другий період Танзімата
2. Балканська криза1875-1876 рр..
3. Російсько-турецька війна(1877-1878) і розгін парламенту Сан-Стефанський і Берлінський мирний трактати 1878 Імперія напередодні XX в.
4.Буржуазно-революційний рух в Туреччині. Комітет В«Єднання і прогресВ»
5. Турецька революція 1908 р.
6. Туреччина напередодні першоїсвітової війни
1. Кримськавійна (1853-1856) та її наслідки для Туреччини. Другий період Танзімата
У цихумовах Микола I вважав момент підходящим для того, щоб отримати свою частку Османськогоспадщини. У травні 1853 р. порт був пред'явлений ультиматум про визнання заросійським царем права протегувати всім православним християнам у Туреччині.Микола I розраховував на полюбовне угоду із західними державами,недооцінивши, що жодна з них не допустить розділу Османської імперії і посиленняРосії. Порту відхилила ультиматум і восени 1853 р. почалася війна. Турецький флот був розгромлений адміралом Нахімовим в Синопської бою. Тоді ввійну вступили Англія і Франція і ввели свої ескадри в Чорне море. Такросійсько-турецька війна переросла в європейську.
У цій війніТуреччина грала підлеглу роль. У 1854 р. Порта отримала першу позику від англійських банкірів на грабіжницьких умовах. За першим пішли інші,стали інструментом остаточного закабалення Туреччини. У тому ж році бувпідписаний англо-франко-турецький союзний договір, який забороняв Туреччинисепаратні переговори з Росією. Тим часом вже восени 1854 р., коли російська армія покинула дунайські князівства, війна втратила всякий сенс для Туреччини. Алев імперії вже повноправно розпоряджалися англійські і французькі емісари.Тоді ж у турків з'явилася приказка: В«Якщо союзники не можуть захопитиСевастополь, так вони замість захопили Константинополь В».
Паризькийсвіт, підписаний 30 березня 1856, ще більше погіршив становище Туреччини. Ззовнішнього боку турки виглядали як ніби переможцями. За Паризькому трактатуРосія втратила південну Бессарабію, була позбавлена ​​права тримати військовий флот імати укріплення на Чорному морі, султан зберіг сюзеренітет над Сербією,Молдавією і Валахією. Крім того, Англія, Франція й Австрія уклали міжсобою окремий договір, в якому зобов'язалися розглядати будь-яку спробупорушення цілісності Османської імперії як привід до війни.
Однакпоразка Росії зовсім не означало перемогу Туреччини. Навіть з формального бокуПаризький трактат, встановивши В«нейтралізацію Чорного моряВ», поклав на Туреччинуті ж обмеження, які були нав'язані Росії. Принцип В«цілісності танезалежності В»був спрямований проти Росії і визвольної боротьби нетурецькихнародів, але не перешкоджав західноєвропейським державам втручатися увнутрішні справи Туреччини. Так, в 1859 р. англійські і французькі ескадрибомбардували хіджазскій порт Джідду, в 1860 р. французи здійснили військову інтервенцію в Лівані, в Боснії і Герцеговині, 1866-1868 рр.. на Криті і т. д.
Самое,здавалося б, почесне для Туреччини постанову Паризького трактату про включенняїї в В«концертВ» європейських держав привело на ділі до згубних для неїнаслідків. Капіталістичні держави мали на увазі власні інтереси:полегшити проникнення іноземного капіталу в Туреччину і поставити в більшвигідні умови свою агентуру - християнську інонаціонального буржуазіюСтамбула та інших портових міст. Саме цьому в повній мірі сприявновий султанський рескрипт (xamm-u Хумаюн).
Він бувоприлюднений 18 лютого 1856, тобто ще до підписання Паризького трактату, івиходив нібито від суверенної волі султана. В дійсності рескрипт бувповністю інспірований європейськими державами, а згадка про нього було внесенов Паризький трактат, щоб зв'язати Туреччину договірними зобов'язаннями.
За формоюрескрипт 1856 був продовженням і розвитком Гюльханейского хатт-і шерифа.Проте справжня його мета була інша. Тоді, в 1839 р., проголошення реформ повинно було запобігти втручанню держав у внутрішні справиОсманської імперії. Тепер, в 1856 р., новий акт танзимата з'явився вже вВнаслідок цього втручання і закріплював іноземну опіку над Туреччиною.
Перераховуючипільги, які султан має намір надати своїм підданим, хатт-і Хумаюнприділяв основну увагу привілеям християнських та інших немусульманськихгромад, а також правам інонаціональної компрадорської буржуазії: створеннязмішаних судів, допуск представників релігійних громад у Вищу раду юстиціїі пр. Знайшли відображення і безпосередні інтереси іноземних капіталістів.Рескрипт надавав іноземцям право володіння нерухомістю, що відкривалоіноземному капіталу доступ в сільське господарство Туреччини. Окремий пунктрескрипту передбачав, що будуть зроблені кроки до пристрою банків,будівництва доріг і каналів, розвитку торгівлі та що В«для досягнення цього метизнайдуть заходів до воспользованію капіталами Європи та застосуванню їх до справи В».
У 1856 р. був опублікований закон про заснування Османського банку, капітал якого належав англійцямі французам. Його привілеї були величезні: банк отримав право емісії банкнот,не платив ніяких податків і зборів, обплутав усю країну мережею своїх філій ікористуючись своїм монопольним становищем поставив не тільки зовнішню, але ізначну частину внутрішньої торгівлі Туреччини під свій контроль.
Іншиминайважливішими законами, прийнятими за цей період танзимата (1856-1870 рр..), булиземельний кодекс, расширявший коло землеволодінь, не пов'язаних з військово-леннійсистемою, а також закон про надання іноземцям права володіння землею. Зацей же період Порта надала іноземним капіталістам концесії набудівництво залізниць: Ізмір-Стамбул, Ізмір-Касаба, Стамбул-Едірне і даліна з'єднання з європейської залізничної мережею. Всі ці залізні дорогипризначалися переважно для обслуговування іноземної торгівлі тастратегічних інтересів західноєвропейських держав, будучи здебільшоголише під'їзними шляхами до морських шляхів. Умови залізничних концесій булинадзвичайно обтяжливими для Туреччини.
Неухильнозбільшувався зовнішній борг Османської імперії. Почавши в 1854 р. з позики в 75 млн франків, Порта до 1870 р. заборгувала іноземцям близько 2,5 млрд, хоча вонафактично отримала готівкою лише 1,5 млрд франків - інші набігли заграбіжницьким відсоткам. Туреччина віддавала своїм кредиторам у заставу митні таінші доходи, які теж переходили під контроль іноземців.
Таким чиномреформи другого періоду танзимата не змогли суттєво змінити економічнуі соціально-політичну ситуацію в Османській імперії. Танзімат не створивпередумов для промислового розвитку країни, а деяке посиленнякомпрадорської буржуазії лише відображало посилення залежності Османської імперії відзахідного капіталу.
Іноземнийкапітал консервував феодальні відносини в країні, але все ж буржуазнівідносини починали розвиватися. Ліквідація ленній системи ще не означалавведення приватної власності на землю, але де-факто відкрила можливості длякупівлі-продажу земельних володінь. Серед аграрного населення посилилосясоціальне розшарування, росла спеціалізація сільського господарства. Великі ідрібні поміщики, верхівка селян все більше втягувалися в ринкові відносини.Вони відкривали лавки, долучалися до різноманітних фінансових операцій. Вмістах також існувала численний прошарок купців і дрібнихпідприємців, які віддавали собі звіт в тому, що феодальні пережитки ізасилля іноземного капіталу стримує розвиток. Таким чином почалисярозвиватися в турецькому суспільстві буржуазні елементи з перших своїх кроківнаткнулися на перешкоду у вигляді самодержавства, домінуючого в країнііноземного капіталу, інонаціональної компрадорської буржуазії, капітуляцій. В1870-і роки в передових шарах суспільства став оформлятися нехай ще неясний, алевсе ж протест проти сформованого положення. Виразником цього невдоволеннябула складається інтелігенція, за походженням в основ...
