ЛатинськаАмерика в 80-90-і рр..
План
1.Нікарагуанськареволюція
2. Падіння диктатур
3. В«Втрачене десятиліттяВ»,економічні проблеми
4. Латинська Америка на початку XXI ст.
1. Нікарагуанськареволюція
Основними передумовамиреволюції в Нікарагуа стали синдром відсталості (витрати залежною Агроекспорт-оїмоделі економіки) і антинародна політика клану Сомоси, який правив країною з 1936 р.1 Революційна боротьба у формі партизанських дій почалася в Нікарагуа в кінці 50-х рр.. У 1961 р. розрізнені групи створили єдину політичну організацію - Сандиністський фронтнаціонального визволення (СФНВ). Важливе значення для революційної боротьбимало світогляд А.С. Сандіно, що виступав в 20-і рр.. за національнийсуверенітет, демократію та єдність дій всіх патріотів. Програма СФНВмістила вимоги повалення Сомоси, створення демократичного уряду,соціально-економічних реформ, розпуску Національної гвардії диктатора. Першіроки партизанської боротьби показали, що революційний ентузіазм молодихпатріотів, не підкріплений підтримкою мас, не міг привести до успіху в боротьбіз добре озброєним і підготовленим супротивником. Боротьба проти диктатуризатягнулася на півтора десятка років. Терор репресивного апарату Сомоси протиповстанців викликав посилення опозиції - середніх верств, духовенства, значноючастини національної буржуазії. У грудні 1974 р. буржуазно-демократична
Нікарагуа - експортербавовни і кави. З 2,5 мільйонного населення 47% трудилося в сільськомугосподарстві, 1/3 з них була позбавлена ​​землі взагалі, а 2/3 володіли вкрай малиминаділами. Кращі землі належали сімейству Сомоси, латифундистам ііноземним компаніям. Промисловість була розвинена слабо. Видобуток кориснихкопалин: золота, срібла, свинцево-цинкових руд), 70% продукціїобробних галузей і 80% інвестицій припадало на частку США. Законституції іноземні підприємці зрівнювалися в правах з національними.1/3 національного багатства (за іншими оцінками 1/2) належала клану Сомоси.Корупція, шантаж і здирства практикувалися Сомоси і його оточенням повідношенню до національних і іноземним підприємцям. До 70% населення булонеграмотно. Нечисленна опозиція піддавалася нещадним переслідуванням.Від катастрофічного землетрусу 1972 р. (6 тис. осіб загинули та 20 тис. поранено) серйозно постраждала економіка, погіршилося становище народу.
Опозиція створилаДемократичний союз звільнення з 7 опозиційних партій і 2 профцентрів.Лідером цієї організації став редактор газети В«Ла ПренсаВ» П.Х. Чаморро.
восени 1977 р. почався новий етап антідіктаторского руху, боротьба набула наступальний характер, зонаактивних дій загонів СФНВ охопила 2/3 території країни. Після вбивства всічня 1978 р. П.Х. Чаморро невдоволення диктатурою стало практично загальним,навесні був створений Широкий опозиційний фронт. У березні 1979 р. відбулося організаційне оформлення керівного органу революції під назвою Об'єднаненаціональне керівництво СФНВ у складі 9 осіб (Т. Борха, брати Д. і В.Ортега, X. Руїс, X. Уілок, Б. Арсе та ін.) В кінці травня розпочалася заключнаоперація В«ФіналВ» по ліквідації диктаторського режиму. Через кілька днів усякраїна виявилася охопленої загальним страйком. Паралельно з військовимидіями йшло створення Тимчасового уряду національного відродження. 19Липень 1979 загони СФНВ розгромили Національну гвардію Сомоси. Ця дата сталаднем народження нової Нікарагуа. Сандіністи вступили в столицю Манагуа, диктаторвтік з країни і незабаром був убитий. Важка і героїчна збройна боротьбавсього народу визначила справді народний характер революції.
Головним завданнямуряду після перемоги революції стало національне відродження (80%економіки постраждало від воєнних дій). Буржуазія була змушена піти насоюз з сандиністами, так як іншого вибору у неї поки не було. Уряднаціонального відродження ввів контроль держави над приватними банками,зовнішньою торгівлею, іноземними капіталовкладеннями; націоналізував природніресурси; створило Саідіністскую народну армію і міліцію; встановилодипломатичні відносини з соцкраїнами. Власність сімейства Сомоси булаекспропрійована і включена в держсектор. По аграрній реформі землю отрималидержавні господарства, кооперативи і селяни. Йшов процес формуваннязмішаної економіки. Соціальні заходи дозволили підвищити життєвийрівень нікарагуанців. Конституція закріпила демократичні права і свободигромадян, політичний плюралізм, зовнішньополітичний курс на принципахнеприєднання.
В той же час в процесінаціонального відродження виникли труднощі. Високі соціальні витративиснажували бюджет і приводили до зростання зовнішнього боргу. Селяни були незадоволенітим, що в індивідуальне користування передавалася вкрай мала частина землі,основний земельний фонд зосереджувався в кооперативах і держгоспи. Приватніпідприємницькі кола не змогли налагодити конструктивний діалог зсандиністами і перейшли в опозицію. США надавали економічний натиск і в 1985 р. оголосили, ембарго на торгівлю з Нікарагуа. Супротивники революції, які емігрували з країни всусідні Гондурас і Коста-Ріку, при матеріальній і військової допомоги США (до 100млн. дол щорічно) активізували свою контрреволюційну діяльність протисандинистского уряду. Контрас вторгалися на територію Нікарагуа,здійснюючи диверсії і теракти на економічних і військових об'єктах, вступаючи всутички з загонами сандиністської армії. Це означало неоголошену війну,грозившую перерости у відкриту інтервенцію Сполучених Штатів і сусідніхдержав в Нікарагуа. У цих умовах СРСР, Куба та інші соцкраїнинадали Нікарагуа економічну і військову допомогу, прислали фахівців,виділили кредити, поставили зброю.
У 1984 р. в Нікарагуа відбулися загальні вибори і сандіпісти здобули перемогу, президентом став один зкерівників СФНВ Даніель Ортега. Однак соціально-економічна ситуація вкраїні швидко погіршувалася. У військових діях проти контрас гинули тисячілюдей, економічний збиток у багато разів перевищив ВВП, майже в десятикратномурозмірі збільшився зовнішній борг. Гіперінфляція і безробіття різко знижувалижиттєвий рівень населення. У середині 80-х рр.. військові дії контрасприйняли особливо завзятий характер, у країні було введено військовий стан.Республіці дозволили вижити лише надзвичайні економічні заходи уряду.
Центрально-Нікарагуареволюція викликала широкий резонанс-американський в країнах Центральної Америки,особливо там, конфлікт де йшла збройна партизанська боротьба протиантинародних режимів, - в Сальвадорі і Гватемалі. У Сальвадорі до 1980 р. склалося протистояння лівих революційних сил реформістським колам і правому табору,включавшему армію. У 1980 р. ліві створили військово-політичну організацію підназвою Фронт національного визволення імені Фарабундо Марті (засновникакомпартії Сальвадора, сподвижника Сандіно) - ФНОФМ. У січні 1981 р. збройні загони ФНОФМ зробили наступ проти урядових військ, почаласянаполеглива затяжна громадянська війна, що тривала 12 років, яка забрала 75 тис. життів івикликала масову міграцію населення. Буржуазно-реформістські кола на чолі зНаполеоном Дуарте спробували провести соціально-економічні реформи, алеумови громадянської війни стали серйозним стримуючим фактором, забаривсяперетворення. Спроба уряду Дуарте почати діалог з повстанців невдалася через протидію правих сил і армії.
У Гватемалі комуністи іліві радикали також вели бойові партизанські дії проти регулярної арміївійськового режиму. У 1979 р. на невеликому острові Гренада в Карибському морі бувздійснено державний переворот і почалися революційні перетворення;уряд М. Бішопа взяло курс на зближення з СРСР і Кубою. Такий розвитокподій в регіоні серйозно турбувало США та інші центральноамериканськікраїни: збройна боротьба партизан Сальвадору і Гватемали, революції вНікарагуа і Гренаді розглядалися як один із проявів експансії міжнародногокомунізму. США посилили військову допомогу нікарагуанським контрас, режимамСальвадора і Гватемали, здійснили інтервенцію проти Гренади...