Сербськіземлі в VII - середини XIV в.
План
1. Складання сербськоїдержавності
2. Виникнення і історіядержави Неманічей (друга половина XII - перша половина XIV ст.)
3. Сербія в період правлінняСтефана Душана
4. Розпад Сербського царства.Початок османської експансії на Балканах
5. Положення сербськогонароду під владою османської імперії
6. Культура сербського народу
1.Складання сербської державності
Судячи зповідомленнями імператора Костянтина Багрянородного (сер. X в.), серби з'явилися вVII в. на землях Балканського півострова (континентальна частина), зайнявшитериторію нинішньої Сербії і Чорногорії (південна частина Далматинця узбережжя).Костянтин називає сербами також мешканців Неретвлянской області (Пагані),Требін (Травунія) і Захумья (Хум) - територій, які згодом увійшли досклад Хорватії та Боснії.
Сербські,хорватські, словенські землі в період Раннього Середньовіччя
1 - кордониокремих словенських земель; 2 - кордони хорватської держави в X в.; 3 -межі окремих сербських областей в X в.; 4 - кордони Дуклянський королівствау другій половині XI в.; 5 - назви областей
Згадка проодному сербському племені зустрічається також в В«Анналах королівства франківВ»: цеплем'я приєдналося до повстання Людевіта Посавского на початку IX ст.
Якпроходив процес християнізації сербів, судити важко, бо наш основнийджерело, Костянтин Багрянородний, майже не приділив цьому питанню уваги,відзначивши тільки, що хрещення відбулося за імператора Іраклія (першаполовина VII в.), а єпископи і пресвітери були запрошені з Риму. Безсумнівно,цей процес був тривалим. У всякому разі наслідки В«великої схизмиВ» 1054 не ознаменувався тут настільки драматичними подіями, як в інших регіонах Європи. Головнимоплотом православ'я була Рашка, яка і стала на початку XIII ст. центромутворення незалежної держави, який об'єднав усі землі із сербськимнаселенням.
Наступнийетап в історії Сербії, що отримав вельми докладне висвітлення у Костянтина,охоплює період з середини IX по середину X ст.
По-видимому,серби взяли участь в тому антівізантійской русі, яке завершилося вправління Василя I Македонянина встановленням архонтів і передачею слов'янськимправителям права на стягнення пакту з далматінськіх міст: зокрема, одинсербський князь отримав таке право нібито у відношенні Рауса (Дубровник).
Основнеувагу візантійського автора займали, однак, події, пов'язані з посиленнямПершого Болгарського царства, яке з часу Бориса I поширило своювлада на македонські землі, включені згодом до складу Сербії.
До серединиIX в. намітився гострий конфлікт між Візантією і Болгарією. Боротьба йшла загегемонію на Балканському півострові, і особливо загострилося суперництво черезконтинентальних сербських земель, так званої Рашки.
Не випадковоКостянтин Багрянородний у своєму творі особливу увагу приділив сербам (п'ятьголів, з яких найбільша відведена історії Рашки). В історіографіївисловлюється думка, що автор крім інших джерел розташовував якоїсьсербської літописом. Це і дозволило йому написати главу, з якоївимальовується генеалогічне древо першою відомою в історії династії,правила Рашкой впродовж ста років - з середини IX по середину X ст. Цедумка не підтверджується переконливими аргументами, але опис політичноїситуації, складене в якості керівництва для престолонаслідника, виключаєпідозри в недостовірності фактичних відомостей (інша справа, що Костянтинпроявив тенденційність, прагнучи применшити болгарське і перебільшитивізантійський вплив на хід подій).
Властімірумовно вважається засновником першої рашкской династії. Хоча Костянтин іназиває імена його попередників, але не повідомляє про них конкретних відомостей.
У правлінняВластіміра і його трьох синів, що поділили між собою країну (за словамиКостянтина), серби двічі відбили похід болгар (спочатку - військ ханаПресіана, потім - Бориса). В результаті останнього зіткнення був укладенийдоговір, умови якого докладно описані Костянтином (за цим послідувавневдалий болгарський похід в Хорватію). Однак між брати мі почалася боротьба,і вийшов переможцем Мунтімір відіслав полонених братів до Болгарії. Передкончиною князь передав престол одному зі своїх синів - Прібіславу, але вжечерез рік (в 893 або 894 р.) той був повалений двоюрідним братом, він з'явився зХорватії.
Новийкнязь, Петро Гойніковіч, правил більше двадцяти років. Він був сучасникомболгарського царя Симеона, з яким деякий час підтримував мирнівідносини і навіть В«покумивсяВ». Йому вдалося відбити дві спроби двоюріднихбратів (Брана з Хорватії і Клоніміра з Болгарії) заволодіти престолом. Кінець правлінняПетра пов'язаний із знаменними подіями. Перш за все, приблизно в цейчас настав кульмінаційний момент політичного вивищення Болгарії -знаменита битва при Ахелой (917). Цим скористався якийсь архонт Михайло -пред ставників знатного сербського роду (Костянтин Багрянородний називає йогоВ«ПатрикіємВ» і наділяє ще одним з візантійських титулів, вельми високих).Правив приморській областю За хумье, він В«ЗаздрюВ» до Петра і доніс царевіСимеону, ніби рашкскій князь вступив у контакт з Візантією. Симеон зробивпохід, в результаті якого Петро був захоплений у полон, де й помер, акнязем став його племінник Павло.
З цьогочасу настав період смут, коли Візантія і Болгарія по черзі намагалисязатвердити на рашкском престолі свого ставленика. Зрештою на сценіз'явився Часлав Клоніміровіч. Спершу він виступав як болгарська креатура,однак після кончини Симеона в 927 В«р. зумів досягти незалежного положенні іприблизно чверть століття правил сербськими і боснійськими землями. КостянтинБагрянородний відзивається про нього стримано, але не негативно і, підсумовуючисвоє оповідання про рашкскіх сербів, не пропускає нагоди заявити, що вони нібитоніколи не залежали від болгарського архонта, але були "рабами імператора ромеївВ».
З середини960-х рр.. настає новий етап в історії сербських земель. Після кончини Чаславайого держава розпалася, і входив рілі в її склад території виявилися накілька десятиліть під владою царя Самуїла, який поширив свійвладицтво аж до Адріатичного узбережжя. Саме тому неко ториеісторики для позначення виниклої держави викорис товують назву Самуїловадержава.
Самуїлоб'єднав під своєю владою майже всі землі, котори мі володіла Болгарія прицаря Симеона (крім Північної Фракії), також Фессалію (на півдні), Рашку іприморські сербські землі. Останні, однак, користувалися великоюсамостійністю.
Післятрагічного результату битви при Беласица і кончини Самуїла всі його володінняопинилися у складі Візантійської імперії (1018). З тієї пори центр політичноїжиття серб ських земель на час переміщається в приморські області, тобто натериторію нинішньої Чорногорії, носила тоді назву Дукля або Зета.
Вже вВнаслідок антівізантійской повстання під перед проводом Петра ділячи(1040) Дуклянський правитель по лучіл можливість кілька емансипуватися, ако време ні другого великого повстання (1072 р. під проводом Георгія Войтеха) Дуклянський князь Михайло придбав такий політичну вагу, що повстанціпросили його допомоги, како вая і була надана. Візантійський історик, який писав процих подіях, розцінив їх як спробу народу сербів підкорити болгар. Основнимвогнищем обох повстань стала македонська територія. Повстання 1072 зазнало поразки, але Мі Хаіль вдалося звільнити з полону свого сина Костянтина Бодіна,який зі своїм загоном воював на стороні повставши ших і навіть був проголошенийїх царем. Після смерті батька Костянтин Бодін успадковував Дуклянський престол.
У 1077 р. князь Михайло отримав від папи Григорія VII право на королівський титул. Звідси бере початокісторія Дуклянс кого королівства (або Зетська держави). Слід зазначити, щополітика Григорія VII щодо слов'янських країн відрізнялася особливоюактивністю: з його ім'ям пов'язано визнання королівських титулів за трьомамонархами - Димитрі...
