ТЕМА
Монголія в Новий час
План
1. Монголія на початку XVI ст
2. Монголія після смерті Даян-хана
3. Освіта Джунгарського ханства
4. Джунгарського ханства в кінці XVII - середині XVIII ст
5. Російсько-монгольські зв'язки в XVII в
6. Культура Монголії в Новий час
1.Монголія на початку XVI ст.
У Новечас Монголія втратила колишню могутність і до початку XVI ст. являла собою роздроблені, постійноворогували один з одним території, що простягнулися від півдня Сибіру до Великоїкитайської стіни, а також від Хінганскій хребта до передгір'їв Тянь-Шаню. Основнимзаняттям населення було екстенсивне кочове скотарство. Землеробство, насилу кліматичних умов і бідних грунтів, було розвинене слабо.
На чолідержави формально знаходився великий всемонгольским хан. Символом його владибула печатка юаньської династії, яка правила Китаєм з 1288 по 1380 рр.. Виглядаєне випадковим і той факт, що всемонгольским Даян-хан проголосив себе в кінці XV ст. В«Так Юань Та КеханьВ» (В«Великим ханомВеликої Юаньской імперії В»), тобто фактичним наступником цієї династії.
Території,на яких жили монголи, ділилися на ото-та (пологи) і аймаки (племена). Цеподіл, характерне ще для дочінгісхановской епохи, знову закріпилося в рокиправління Бату-Мунке-хана (Даян-хана) в першій половині XVI в. Аймаки перетворилися в періоддецентралізації Монголії в самостійні уділи з абсолютною владоюспадкових правителів.
Щеоднією адміністративною одиницею був хошунами, що представляв із себе військове формування,створювалося окремим Оток. Командири хошунами складали військовий стан,на яке спирався всемонгольским хан. При Даян-хана ці воєначальникивикористовувалися для боротьби з сепаратистськими устремліннями місцевих правителів,але вони не мали права володіти уділами, а могли лише кочувати по своємурозсуд і не платити податки.
Монгольськесуспільство початку XVI в. можнаумовно розділити на дві частини - панівну еліту, представлену прямиминащадками В«золотого родуВ» Чингісхана і. роду Борджагін, що був бічноюгілкою чингисидов, а також підпорядковану їм служилих знати, що відбувалася віднащадків колишніх темників і тисячників війська Чингісхана. Прямі нащадкиЧингісхана у Південній і Північній Монголії виступали як можновладні князі, що розпоряджавсяпасовищний та іншими землями. Нащадки інших родичів Чингісхана кочувалина їх територіях.
ПриДаян-хана Східна Монголія була розділена на праве і ліве крило.Всемонгольским хан особисто керував лівим крилом, а праве було передано підконтроль князя-співправителя, був спадкоємцем престолу. Протягом другоїполовини XVI в., коли посилилася роздробленістькраїни, титул хана мали вже дев'ять вищих сановників.
Самимчисленною верствою монгольської еліти були тай-джі, що відбувалися від різнихгілок роду Чингісхана і мали право володіти залежними людьми - Арата, якихтоді називали АЛБАТ (зобов'язані виконувати повинності). Арат виділяласяпасовищна земля і вони мали змогу організувати індивідуальне господарства,виконуючи дві основні повинності - отработочную і продуктову (як на користьдержави, так і на окремих представників еліти).
Аратство,у свою чергу, поділялося на кілька категорій. Самої привілейованоївважалися Дархан, що мали право вільної кочівлі, а також чиновники - вихідціз аратства. Наступну категорію становили заможні арати, які не мали особливихпривілеїв і звань. І внизу цієї соціальної категорії знаходилися найбіднішіарати (простолюдини).
Одним зефективних засобів впливу арат на своїх експлуататорів в новий часбула самовільна откочевка з тих районів, де їм пропонувалося відбуватиповинності. Випадки відкритого збройного непокори були досить рідкіснимявищем.
2. Монголія після смертіДаян-хана
Смерть в1543 Даян-хана стала своєрідним кордоном в політичній історії Монголії,після якої процес роздробленості країни став посилюватися.
ВідМонголії поступово стала відокремлюватися її південна частина, де влада успадкувалистарші сини Даян-хана. Ці території мали, на відміну від північних, більштісні зв'язки з мінським Китаєм.
Напівночі Монголії встановилася влада молодшого сина Даян-хана - Герсендзе, приякому ця територія також відокремилася і стала називатися Халха. Райони на південьвід пустелі Гобі опинилися під контролем Алтан-хана, який правив там аж до 1582 р. він відмовлявся визнавати владу інших спадкоємців Даян-хана і став розширювати свої володінняза рахунок западномонгольскіх земель, де проживали монголи-ойрати. Їх головневідміну від інших монгольських племен полягало в тому, що ойратскіе правителібули вихідцями з пологів, насильно підпорядкованих Чингісханом і сталийого васалами. Тому в очах правителів Південної і Північної Монголії, прямихнащадків Чингісхана, Ойрати виглядали як менш значуща, В«молодшаВ» гілку, зніж останні ніяк не могли змиритися і в кінці XIV ст. на якийсь час навіть змогли домінувати,об'єднавши монгольські землі. Їх правитель Есен був в середині XV ст. всемонгольским ханом, але післяйого смерті номінальна верховна влада знову перейшла до нащадків Чингісхана,яких китайці називали В«татарамиВ».
ПриАлтан-хана велася взаємовигідна торгівля з Китаєм, і його володіння відрізнялисядосить стабільним розвитком. Крім скотарства, там стали виникатиосілі поселення і ремісничі виробництва. У середині XVI ст. Алтан-хан збудував р. Хух-Хото,став згодом його ставкою і головним містом півдня Монголії, в якому вінвиношував плани підкорити своїй владі всі інші монгольські землі. Однакздійснити ці плани повністю він так і не зміг.
Ще довстановлення панування над Китаєм у середині XVII ст., маньчжури робили спроби завоюванняпівденно-східній частині Монголії, де на чолі Чахарского ханства знаходився правнукДаян-хана Лігдан-хан, який вступив в антіманьчжурской союз з Мінамі.
У 1634 р. прихильники Лігдан-хана зазнали поразки у війні з маньчжурамі, а через два рокиманьчжурський імператор Абахай був оголошений ханом Південної Монголії. Халха пораніше залишалася незалежною, що не влаштовувало маньчжура.
У 1640 р. халхасцев перед обличчям маньчжурської небезпеки пішли на вимушений союз з ойратамі, розробившина спільному з'їзді загальний для двох територій звід законів. Крім того,халхасскіе князі відправили до Абахай своїх представників з дарами іпропозицією союзу. Тим самим вони спробували ухилитися від прямого військовогозіткнення з маньчжурами, до якого тоді вони були явно не готові.
Такимчином, до початку XVII в. умовноможна виділити три основні території розселення монгольських племен - Південна(Чахар), Північна (халха) і Західна (ойратов), в свою чергу, розпадаютьсяна більш дрібні.
Буддизмпроник в монгольські землі ще в період правління там Чингісхана в XIII в. Саме в ті часи з'явиласят.зв. В«Вчення про двох принципахВ», згідно з яким в основі державноїідеології Монголії одночасно повинні лежати світське і релігійне початку(При переважному впливі першого з них).
Зрізних шкіл і напрямків буддизму в Монголії до середини XVI ст. утвердився ламаїзм, що прийшовтуди з Тибету.
Ламаїзмзумів вдало вписатися в монгольську політичну традицію, особливо післявиникнення теорії В«двох законівВ», згідно з якою без закону релігійноговсі живі істоти потрапляють після смерті в пекло, а без закону світського(Ханського) народи і племена, що населяють Землю, і, зовсім загинуть. Проте вже зсамого початку релігійна влада була підпорядкована світській, що виступала для монголівв ролі ідеологічного обгрунтування влади ханів. Виглядає не випадковим тойфакт, що першою буддистської сутри, пе-, реведенной з тибетської мови намонгольський, була В«Ал-тан-герелтуВ», що містить ідею верховенства монархічноїсвітської влади.
Спочаткуламаїзм прийняв правитель Ордоса Хутухай-Се-Цен хунтайджі, потім зумівпереконати в правильності свого рішення Алтан хана. У 1578 р. відбулися переговори між правителями півдн...
