Загальні тенденції розвитку країн і народів Центральної таСхідної Європи в міжвоєнний період
План
1. Політичнестановище і соціально-економічний розвиток країн і народів ЦСЄ післязакінчення I світової війни
2. Формуваннятериторій держав ЦСЄ після закінчення I світової війни. Проблема кордонів
3. Загальнітенденції розвитку країн і народів ЦСЄ в міжвоєнний період
війна межа європа народ
1. Політичне становище і соціально-економічний розвитоккраїн і народів ЦСЄ після закінчення I світової війни
До 1914 р. на території ЦСЄ вже існувало кілька самостійнихмалих держав - Албанія, Греція, Сербія, Чорногорія, Болгарія, Румунія. Вонимали досвід щодо тривалого або недавнього незалежного розвитку. В їхполітичній структурі були присутні парламенти, малися конституції. Якправило, ці конституції були складені за зразком старих європейськихдержав - наприклад, Франції чи Бельгії. Всі ці малі країни за своїмполітичного устрою були монархіями. У Болгарії (князівство з 1879 р,царство з 1908 р.) у 1918 - 1943 рр.. правив цар Борис III з династіїСаксен-Кобург. У Румунії (князівство Молдова + Валахія з 1859 р., королівствоз 1881 р.) у 1914 - 1927 рр.. правил король Фердинанд I з династіїГогенцоллернів - Зігмарінгенов. У Сербії (автономне князівство з 1808 р., остаточноз 1815 р., повна незалежність з 1878 р., королівство з 1882 р.) у 1903 - 1921рр.. правил король Петро I з династії Карагеоргиевічей. У Чорногорії(Самостійне князівство з 1852 р., визнано незалежним у 1878 р.,королівство з 1910 р.) у 1860 - 1918 рр.. правив князь, а з 1910 р. - корольМикола I з династії Петровичів-Негошей. Угорщина була королівством врамках двоєдиної (дуалістичної) монархії - Австро-Угорщини. Угорським королембув австрійський імператор з династії Габсбургів (у 1916 - 1918 рр.. це бувКарл IV, як імператор - I). Угорщина володіла розгалуженої адміністративноїсистемою.
Інші землі ЦСЄ знаходилися у складі трьох імперій - Романових(Російської), Габсбургів (Австро-Угорщини) і Гогенцоллернів (Німецької). У цихземлях національні політичні структури лише починали формуватися.Автономією володіли Хорватія і Славонія у складі Угорщини і Галичина у складіАвстрії. Вони мали місцеві законодорадчих органи (сейми і Сабор),посилали своїх депутатів до австрійського рейхсрату й угорський парламент. Зпочатку XX в. своїх депутатів до Державної Думи Російської імперії посилалотакож Царство Польське. Однак ніде не було введено загальне виборчеправо, існували численні цензові обмеження і т.д. Важливимкомпонентом державно-політичних структур ставали національніпартійні системи. Вони мали особливості: існувало багато партій, серед нихбули селянські партії, робочі та буржуазні партії утворилисяприблизно в один і той же час, а подекуди (у Польщі) робітничі партіївиникли раніше буржуазних (а не навпаки, як у країнах Західної Європи).
Після закінчення I світової війни в 1918 р. на руїнах трьох імперійвиникли нові малі держави - Чехословацька республіка, Польськареспубліка, Угорська республіка та Королівство СХС (сербів, хорватів,словенців). Основу їх політичних систем склали вже існувалиполітичні інститути та національні партії.
У соціально-економічному відношенні країни ЦСЄ на початку новітнього часуявляли собою строкату картину. Різні країни і території відрізнялисянерівномірністю і різнорівневі економічного розвитку. Важкапромисловість практично повсюдно була розвинена дуже слабо абовідсутня взагалі. Промислові зони існували лише в Чехії, в деякихобластях Угорщини та Польщі (в Царстві Польському і південно-західних польських землях).Там уже йшов процес концентрації промислового і банківського капіталу, але, на відмінувід західних країн, не на національній основі, а за рахунок іноземного капіталу.В економіці ЦСЄ велику роль грала тісний зв'язок із західноєвропейськими ринками.
У більшості країн все ще існувало поміщицьке землеволодіння,обеспечивавшее виробництво товарної с/г продукції. Ліквідація поміщицькогоземлеволодіння в попередній період відбулася лише в Сербії та Болгарії (зрятуванням від османського ярма і з вигнанням турецьких землевласників, якимналежала більша частина земель). Спеціалізація більшості країн ЦСЄ була восновному аграрною.
Стан економіки країн ЦСЄ зумовлювало ситуацію в їх соціальнійструктурі. Переважним шаром і раніше залишалося селянство. Селянистановили 70-80% населення. Нові соціальні верстви - буржуазія, робітничий клас іінтелігенція - ще тільки формувалися. Важливе місце в структурі суспільства вонизаймали лише в Чехії і деяких інших землях.
2. Формування територій держав ЦСЄ після закінчення I світовоївійни. Проблема кордонів
У I світовій війні країни і народи ЦСЄ перебували по різні бокифронту. Болгарія підтримала Німеччину та Австро-Угорщину. Угорці, чехи, словаки,частина поляків і південних слов'ян також воювали на їхньому боці. Румунія ж і Сербіяпідтримали Антанту.
Межі держав ЦСЄ формувалися відповідно до підсумків I світовоївійни і на основі системи мирних договорів, підписаних на Паризькій мирнійконференції 1919 - 1920 рр.. Представники всіх країн ЦСЄ брали участь у роботіконференції. Кожна держава прагнуло розширити свою територію за рахуноксусідів або розпалися імперій. Франція також виступала за територіальнерозширення Польщі, Чехословаччини, Румунії та Сербії, прагнучи перетворити цікраїни у своїх союзників і провідників свого впливу в Східній Європі.Найбільш рішуче проти цього виступала Великобританія. Всього на конференціїбуло підписано 5 угод. 28 червня 1919 був підписаний Версальський мирнийдоговір з Німеччиною. 10 вересня 1919 був підписаний Сен-Жерменський мирнийдоговір з Австрією. 27 листопада 1919 був підписаний Нейіскій мирний договір зБолгарією. 4 червня 1920 був підписаний Тріанонський мирний договір з Угорщиною.Нарешті, останнім 10 серпня 1920 був підписаний Севрський договір зсултанським урядом Туреччини. Вони закріпили кордони малих країн ЦСЄ,зберігалися в основних рисах аж до кінця 1930-х рр..
Польща була серед новоутворених держав. За Версальським договоромНімеччина визнавала її незалежною державою і передавала їй Познань, частинаЗахідної Пруссії і частина Помор'я, яка забезпечила їй вихід до Балтійськогоморю (В«Польський коридорВ» шириною в 70 км). Цей коридор викликав суперечності зНімеччиною, т. к. Східна Пруссія виявилася відокремленою від основної територіїНімеччини. Данциг (Гданськ) було оголошено вільним містом і перейшов підуправління Ліги Націй. До Польщі також повинні були відійти кілька районівВерхній Сілезії та Східній Пруссії. У 1920 р. пройшов плебісцит з приводуприналежності частини округів на півдні і південному заході Східної Пруссії (в т.зв.Мазурах), і населення висловилося за приналежність до Німеччини. У березні 1921 р.відбувся плебісцит у Верхній Сілезії. Там більшість становило німецькенаселення, і воно вирішило залишатися в складі Німеччини. Однак силезькі полякив 1919-21 рр.. підняли 3 озброєних повстання, і частина Верхньої Сілезії (близькотретини всієї території) перейшла під управління Польщі. Тим не менш, у складіНімеччині залишилися багато споконвічно польські землі - пониззі Вісли, Помор'я,Мазури, значна частина Сілезії.
Сен-Жерменський договір з Австрією визначив південний кордон Польщі. Австріяпередавала їй провінцію Галичина. Питання про східному кордоні Польщі вирішене небув. На створенні В«великої ПольщіВ» наполягала Франція, вбачаючи в ній свою майбутнюсоюзницю, але проти цього виступили США та Великобританія, що боялися посиленняФранції в Європі. В якості можливої вЂ‹вЂ‹східного кордону Польщі міністрзакордонних справ Великобританії лорд Керзон запропонував лінію, що отримала назвуВ«Лінії КерзонаВ». Вона була затверджена Антантою в грудні 1919 р. і проходилачерез Гродно - Яловку - Немирів - Брест-Литовська - Дорогуськ - Устилуг -східніше Грубешова - через Крилов - захі...
