Франціяпісля Другої світової війни.
Четвертареспубліка
План
1.Тимчасовий режим.Конституційно-правове оформлення Четвертої республіки.
2. Політичне життя у Франції в50-і рр.. Конституційно-правовий криза Четвертої республіки
3. Франція в післявоєнній системіміжнародних відношенні. Алжирський криза і прихід до влади генерала де Голля.
4. Голлізм і освіта П'ятоїреспубліки
5. Червоний травень. Вибори, і догляд деГолля.
1. Тимчасовийрежим. Конституційно-правове оформлення Четвертої республіки
Формуванняорганів влади в звільненій Франції перебувало під контролем двох найбільшихорганізацій Опору - деголлевского французького комітетунаціонального визволення та Національної ради опору. Вже 2 червня 1944 ФКНО I оголосив себе Тимчасовим урядом. Під його егідою в Алжирі почала діятиКонсультативна асамблея, що об'єднала представників більшості груп Опору.на території самої Франції в міру завершення військових дій владапереходила до департаментських комітетам національногозвільнення. Підтримувані загонами ФНС (Французьких внутрішніх сил)вони ліквідували фашистську адміністрацію, створювали народні трибунали іміліцію.
Післязвільнення Парижа де Голль почав консолідувати державну владу. ВВідповідно до ордонансом Тимчасового уряду від 21 серпня 1944 призначені в департаменти префекти приступили до відновлення генеральних і муніципальнихрад. У великих містах представниками Тимчасового уряду сталиВ«Комісари республікиВ». 28 серпня де Голль видав наказ про ліквідацію ФНС. 15вересня були розпущені народні трибунали, 28 жовтня - міліція. У жовтні 1944 р. в Авіньйоні були скликані Генеральні штати - з'їзд комітетів національного визволення. Йогоделегати визнали верховну владу Тимчасового уряду за умовивходження до його складу представників груп В«внутрішнього ОпоруВ»,включаючи комуністів.
Крімпершочергових заходів з відновлення економічної і соціальної інфраструктури,завданням Тимчасового уряду була підготовка конституційно-правовоїреформи. Політична ситуація в країні залишалася надзвичайно складною. Війнарозколола французьку націю. З урядом Петена співпрацювало більшістьпредставників державної бюрократії, значна частина підприємців.Аграрну і сімейну політику фашистів широко підтримували селяни, а багатовійськові відмовилися послідувати заклику де Голля і виступити проти формальнозаконного уряду. Після звільнення Франції більше 190 тис. французівбули звинувачені в колабораціонізмі, з них близько 100 тис. засуджені до позбавленнясвободи або ураження в правах. З суспільного життя були виключеніполітичні діячі, що підтримали Петена не тільки в силу В«угодовстваВ»,але і на знак солідарності з ідеями національно-консервативної революції,традиціоналістських і етатистськими ідеалами фашистів. Дискредитованимвиявилося саме поняття В«правої ідеологіїВ». Для країни, де як і ранішезберігалися численні середні шари, де сильні були патріархальнітрадиції В«сільської глибинкиВ» і вплив католицької духовної культури, подібнізміни були надзвичайно болючими. Вони дестабілізували електоральнеполе і формували передумови для докорінної ломки партійно-політичногоспектру, складання виключно строкатою і нестійкою багатопартійноїмоделі.
Участьв Опорі понад 170 тис. французів стало ще одним фактором, разючеизменившим політичне життя країни. Розмах цього руху був викликаний нетільки військовою катастрофою 1940 Суспільні настрої у Франції почалирішучим чином змінюватися ще в 30-і рр.. Пануванню елітарногодержавно-бюрократичного істеблішменту Третьої республіки виклик кинулимаси, схильні до ідеологічної екзальтації, чуйно реагують на змінигромадської енергетики, надзвичайно вразливі для будь екстремістськоїпропаганди, що вимагають нової мови професійної політики і готові до самихрадикальних дій в ім'я докорінного оновлення Республіки. Вже Народнийфронт продемонстрував потенціал В«масової політикиВ», а в роки війни вона сталареальністю.
Більшістьпартій і рухів повоєнної Франції виявилося нерозривно пов'язане зтрадиціями Опору. Особливе місце серед них займали голлісти. Генерал деГолль, який прагнув зберегти імідж загальнонаціонального лідера, не поспішавнадавати руху своїх прихильників-яку організовану форму. Йогооточували лише соратники по руху Опору. Голлісти критикували самуспробу відтворити В«режим партійВ», що призвів Францію до катастрофи. Де Голльволів поки не висувати і розгорнуту програму соціально-економічнихперетворень. Його головною метою було відродження французької держави,здійснення радикальної конституційно-правової реформи, заснованої наконцентрації влади. Де Голля підтримували представники доситьрізноманітних соціальних груп, цінуючи-X авторитет В«рятівника націїВ» ірозділяють ідею В«величі націїВ». Парадоксальним чином голлизм виявивсянадзвичайно близький по соціальній базі своєму недавньому супротивникові - гастскомурежиму. Але для консолідації його прихильників був потрібен час. Колабораціонізмяк символ національного уряду повинен був піти в історію, давшиможливість відродитися справжньої національної ідеї, об'єднуючої суспільство, непровокуючою громадянську ворожнечу.
Другасвітова війна послужила поштовхом для розквіту франкського комуністичногоруху. Комуністи були однією з провідних сил В«внутрішньогоВ» Опору.Популярність ФКП серед народних мас досягла надзвичайного рівня. На початку 1945 р. чисельність ФКП склала 500 тис. чоловік, в 1946 р. - Її близько 900 тис. чоловік. Дляпартії, що зберігала активистскую модель діяльності і робила ставку намасове членство, цей показник був принципово важливий. У повоєнні рокиФКП перетворюється у свого роду соціальний анклав зі своїми газетами, п'єсами,романами, журналами для жінок, кулінарними книгами і альманахами для фермерів.(А довгий час В«Ліва ФранціяВ» стає поняттям не тількиідейно-політичним, але і ментальним. В той же час лідери ФКП - генеральнийсекретар партії Моріс Торез та голова депутатської групи Жак Дюкло відмовлялисявід екстремістських методів політичної боротьби і виступали за зміцненняпарламентської демократії. Навіть в період В«холодної війниВ» ФКП залишається активнимучасником парламентського життя. Комуністи виступали за демократизаціюдержавного управління, широку антимонополістичного політику, протиколонізації і політики В«атлантичної солідарностіВ».
Доситьміцними залишалися позиції соціалістичної партії. Правда, за чисельностіСФІО майже в три рази поступалася ІКП, а базова для неї концепціяВ«Демократичного соціалізмуВ» набагато відрізнялася від оновленої програмикомуністів. Колишнє керівництво СФІО на чолі з головою партії Блюмомбуло готове до тісної співпраці з ФКП. Альтернативний курс відстоювалагрупа Гі Молле. З приходом у 1946 р. Молле на пост генерального секретаря вСФІО посилилися антикомуністичні настрої. Нове керівництво СФІОвиступило на підтримку принципу атлантичної солідарності, за збереженнявійськово-політичної присутності на території колоній.
Щеоднією масової політичною партією, тісно пов'язаної з Опором, булоНародно-республіканський рух (МРП). Організаційне ядро ​​партії склалиоб'єдналися в 1944 р. некомуністичні групи Опору. МРП виступалаза радикальне оновлення державного ладу Франції шляхом В«революціїзакону В». Подібні установки перетворили МРП у найбільш радикальнудемократичну партію післявоєнній Франції, а її популярність перевищувала в цейперіод навіть вплив ФКП.
Середприхильників МРП переважали представники міських середніх верств іселянства, а також робітники. У 1945-46 рр.. електорат МРП розширювавсяпереважно за рахунок католиків. Релігійна орієнтація масової політичноїпартії була незвичайною для Франції. Протягом першої половини XX ст.республіканський рух було активним антагоністом католицької церкви, інавіть обновленський курс Святого престолу в період понтифікатів Лева XIII і ПіяXI не змінив цю ситуацію. Друга світова війна внесла розкол в середувіруючих. Багато католиків підтримали...
