Вступ
Серед видатних вчених,пісьменніків, Громадський діячів, загаль рушіїв українського відродження танаціональної історічної науки XIX ст. Особливе Місце належиться Міколі ІвановічуКостомарову. ВІН, за вислову Михайла Грушевського, В«поклавши свою печатку націлу епоху В». Найважлівішім Досягнення М. Костомарова Як історика сталовідтворення безперервності українського історічного процесу. Його самостійністьЩодо загальноросійської та польської Історії обгрунтовано в нізці монографій вченого,які ОТРИМАНО логічне завершення у працях М. Грушевського. Особливо слушноЩодо Значення наукових пошуків Костомарова та їх зв'язку згромадсько-політичною діяльністю вченого є Такі слова М. Грушевського:В«... Історична й публіцістічна праця Костомарова Досить послідовно Розвивайся тіреволюційні Ідеї, Що булі вкладені в Його молодечіх В«Книгах бітія УкраїнськогоНароду В».
1 Характеристика творчої діяльності М. Костомарова
Спадщина Костомарова вражаєбагатогранністю духовних обшірів и діяльності. Тому є ЦІЛКОМ логічнім, Щоісторіографія про Костомарова налічує сотні бібліографічніх позіцій ивірізняється жанрових та видів розмаїттям, а кож широкимпроблемно-тематичного спектром, змістовім наповненням и багатством підходів. Унайзагальнішому плані її хронологічно можна розподіліті на п'ять періодів: 1)пріжіттєва історіографія (кінець 30-х РОКІВ - 1885 р.); 2) дореволюційнаісторіографія (1885-1917 рр.); 3) історіографія доби визвольних змагання инаціонального відродження (1917-1930 рр..); 4) радянська та українська Зарубіжнаісторіографія (30-80-ті роки) з перспективи двох науково-історічніх процесів -в СРСР та в еміграції ї діаспорі, які вірізняються тотального ідеологічноюконфронтацією; 5) сучасна історіографія (90-ті роки XX ст. - початок XXI ст.) [2,4].
Оцінкі и Тлумачення працьКостомарова Протяг Першого періоду переважно візначаліся спрямованістю Йогонаукових діскусій, зокрема з прібічнікамі державно-юридичного напряму вросійській історіографії, слов'янофіламі и норманістамі, Українськимиісторікамі-романтиками (Г. Карпов, М. Погодін, С. Соловйов, П. Куліш, М. Максимович,І. Срезневській та ін.). Отож діапазон оцінок и Тлумачення творчої діяльностіКостомарова БУВ Досить широким, вірізнявся унітарно-прагматичною спрямованістю,суперечлівістю и здебільшого відображав ті чі Інші подивися Його опонентів. ДругийПеріод історіографії про Костомарова характерізується діференціацією оцінок таінтерпретацій Його наукового доробки. Частина вчених Досить ГОСТР критикувалисяз позітівістськіх позіцій народніцько-романтічні пріорітеті історика. Деякінауковці народніцького напряму вказувалі на видатна роль Костомарова у становленніукраїнської академічної історіографії ї національному відродженні України (В.Ключевській, О. Маркевич, В. Антонович, М. Драгоманов та ін.).
Протяг третього періоду, зз'явилася та Поширення державницький напряму в українській історіографії акцентв оцінці спадщини Костомарова та Його ролі в Історії національної науки істотнозмініліся. Представники цього напряму, передусім Д. Дорошенка, наголошувалі напровідніх ідеях у творчості вченого: Республіканський демократизм, панславізмта український месіанізм [3,4]. Смороду позитивно оцінювалі мнение Костомарова Щодопереходу князівської доби через литовсько-польсько в Козацькі часи, Щотлумачівся вчен Як доказ безперервності українського історічного процесу.Водночас історікі-державники здебільшого ігнорувалі або спріймалі скептично чінавіть негативно подивися Костомарова Щодо Федеративної засідок майбутньоїслов'янської державної організації, панславізму, ролі народніх мас вісторічному процесі ТОЩО. Протяг цього періоду друкуються матеріали иДослідження про Кирило-Мефодіївське товариство (В. Міяковській, В. Семевській),Що розкрівають Особистість Костомарова Як громадсько-політічного діяча; ізініціатіві М. Грушевського відаються збірнікі Його науково-публіцістічніх,полемічніх та етнографічніх праць, публікуються спеціальні студії, прісвяченіКонвенцію безпосередньо діяльності та Певної сегментам творчої спадщини Костомарова,зокрема археографічної.
Четвертий Періодісторіографії про Костомарова, Що розпочався з 30-х РОКІВ XX ст.,характерізується наявністю двох напрямів у вівченні жіття и творчості вченого -Радянської та еміграційної. Більш позитивна Оцінка діяльності Костомарова Якісторика та кирило-мефодіївця містіться у працях Окрема представніків російськоїісторіографії (П. Зайончковського, А. Станіславської). У середіні 60-х - накачанів 70-х РОКІВ в українській історіографії набірає сили поміркована таобмежен, альо позитивна тенденція оцінкі праць Костомарова, Яки спричинилися доСпроба часткової переоцінкі Його ролі у історічній науці. Тоді булі опублікованімонографія П. Попова, присвяч етнографічнім студіям Костомарова, статті Р.Іванової, Ф. Кислого, І. Пільгука, Ю. Пінчука, В. Сарбея, Є.Шабліовського таінших, в якіх позитивно оцінювалася громадська та наукова діяльність и твориКостомарова. У 1972 р. за вельми доладні обставинних Було захищено кандидатськихдісертацію Ю. Пінчука В«М. І. Костомаров Як історик України В»[2,5].
Утім, Спроба реабілітуватіКостомарова, Що малі Місце в УРСР напрікінці 60-х - на качанах 70-х РОКІВ XXст., Було брутально обірвано. Відтак повноцінне Вивчення наукового доробкивченого стало неможливим, хоча в 1984 р. Вийшла ДРУК монографія Ю. Пінчукапро історичні погляди Костомарова, Якові позитивно оцінілі Вчені діаспорі. Уконтексті української зарубіжної історіографії до кінця 60-х РОКІВ XX ст.творча спадщина Костомарова розглядалася переважно з позіцій державницькийнапряму української історіографії. Російські еміграційні історікі (Г.Вернадський, А. Мазур) вісвітлювалі постать Костомарова в межах синтетичністьісторіографічніх оглядів, зокрема вказувалі на Його Внесок в історічну наукуРоссии. З-поміж інших студій, Виконання на еміграції та в діаспорі, слідзвернути УВАГА на докторську дісертацію Д. Папазяна В«Микола Костомаров;російський історик, український націоналіст, слов'янський федераліст В», захіщенув 1966 р. у Мічіганському універсітеті.
П'ятий, сучасний Періодісторіографії про Костомарова розпочався на початку 90-х РОКІВ XX ст.кардинальний поворот у вівченні наукової спадщини вченого, Що БУВ зумовленостіЯк потребами національно-державного відродження України, так и необхідністювсебічного Вивчення Його життєвого и творчого шляху. У пострадянську добурозгорнувся активний процес Дослідження творчого доробки та інтелектуальноїбіографії Костомарова, зокрема, у монографіях Ю. Пінчука та Я. Козачка,розвідках В. Замлінського, А. Іванка, І В. Сарбея, В. Смілянської, В. Ульяновського,в англомовному жіттєпісі вченого, створеня українсько-канадський історікомТомасом Приймак та розвідці Девіда Сондерса, роботах багатьох іншихдослідніків [2,5]. Інтенсівно вівчається суспільно-політична, публіцістічна,літературна, епістолярна, археографічна та Інші складові творчої спадщиниКостомарова.
Серед опрацьованіх М.Костомаровим вірізняється тема Історії козацтва, зокрема українського. ВеликуУВАГА ВІН пріділів процесу Формування козацтва, Його складу, Козацька рухам,з'ясуванню причин їх Виникнення ТОЩО. Орігінальність поглядів історика накозацтво та Його історічну роль пролягав у тому, Що ВІН НЕ вважаєтся Козацькавольницю негативним явищем у становленні національної державності, наголошуючіна притаманних козацтву традіціях народної демократії, які малі позитивнийВплив на тогочасної суспільство. Водночас ВІН простежів Виникнення и Розвитокядра вільного козацтва Запорозької Січі, основу якої стає В«народнийелемент В», доповідні вісвітлів Історію цього феномена, увів до наукового вжиткуТермін В«християнська козацька республікаВ».
знакових є громадсько-політичнадіяльність Миколи Костомарова, в якій ВІН дотрімувався ідеалів християнськоїісторіософії в поєднанні з канонами пізньопросвітніцького раціоналізму, зокремаідей справедлівості, звільни та рівності. Смо...
