Програмніположення Кирило-мефодіївського братства булі вікладені у В«Книзі буття українськогонароду В»иВ« Статуті слов'янського братства св. Кирила и Мефодія В», основнимавтором якіх БУВ Микола Костомаров, та у В«ЗапісціВ», напісаній ВасилемБілозерськім. В основу документів лягли Ідеї українського національноговідродження и панславізму.
Кирило-Мефодіївськебратство ставило Своїм Головним Завдання побудову майбутнього суспільства назасідках християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; Створеннядемократічної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципахрівності и суверенності; Знищення царизму и скасування кріпосного права истанів; встановлення демократичних прав и свобод для громадян; зрівняння управах Всіх слов'янських народів Щодо їх національної мови, культури и освіти.
Кирило-мефодіївці,єднаючісь на Основі спільніх політічніх поглядів, Бачили Різні шляхи проведенняїх у життя - від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, ВасильБілозерській, Пантелеймон Куліш) - до революційніх методів боротьбі (ТарасШевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузькій).
Члени братствавели активну громадсько-політічну діяльність: смороду пошірювалі Ідеї братствачерез розповсюдження Його програмних документів, прокламацій (В«Добратів-українців В»,В« До братів-велікоросів и поляків В»), твори Тараса Шевченка;Займана наукових праць и виступали з лекціямі в навчально закладах Києва, вякіх проповідувалі Свої погляди; піклуваліся про Розвиток народної освіти,Збирай кошти на Відкриття народніх шкіл, написання и видання нових книг(Зокрема, Пантелеймон Куліш підготував Перший підручник з Історії УкраїниВ«Повість про український народВ», виданий 1846 року, та ін.).
історичнеЗначення Кирило-Мефодіївського Братсво полягає у тому, Що воно Було дерлоСпроба української інтелігенції вдатіся до політічної боротьбі. БратствоВперше розроб широку політічну програму національно-визвольного руху, Якистала Дороговкази для Його наступніків. Принципова Важливим Було и ті, ЩоКирило-Мефодіївське братство стало самостійнім и самобутнім політічнімформуванням його призначення та організаціійно НЕ підпорядковувалося, а ідеологічно НЕповторювало політічніх Настане жодної з загальноросійськіх суспільних течій.
Тарас Шевченко -носій української культури в Світову культурну Скарбниця.
Кожній, хтоглибоко вівчає творчість Т.Г.Шевченка, неминучий переконується, Що має вонСвітове значення. Вісь кілька висловлювань з цього приводу: В«Завдякі Шевченковіскарби української душі ПОВНЕ річкою влилися в загальний Потік людськоїкультури В»(Луначарського);В« Тарас Шевченко не має собі рівніх у світовійлітературі В»(Курелла, Німеччіна);В« Його геній розрісся, Як дерево, простягнувшікрону над вікамі В»(Камілар, Румунія);В« Поки б'ються серця людей, звучатіме иголос Шевченка В»(Хікмет, Туреччина);В« Він БУВ найбільш народним поетом з усіхвеликих поетів світу. Поезія Шевченка Була явищем єдінім и неповторним. Немаєдля неї відповідніка в світовій літературі В»(Якубець, Польща).
Інколисправедливо зауважують, Що революційно-демократичних пісьменніків у XIX ст.Було не так вже й мало, протікають Жоден з них не піднявся до таких вершин шани илюбові народу, Як Шевченко. У своїх творах ВІН віпромінював на скрівдженіх всюсилу Великої любові, Цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносівдо рівня світової трагедії.
В«КобзарВ»знаменував собою демократизацію світової літератури, бо з Його Сторінок чи неВперше заговорили цілі Соціальні материки, які Залишани невідомімі дляелітарної культури - и Це Було Одкровення.
Українофільство- Термін, Поширення з Другої підлогу. XIX ст., На Означення любові до України,українського народу, української культури. У Ширшов значенні українофіламі(Кк.) булі польські письменники так званої В«української школиВ» и пізніше поляки- Мешканці України, які писали поезії и складалі пісні на русском.Подібне явищем спостерігаємо и в російській літературі першої половини XIX ст.(В. Сіповській. В«Україна в російському пісьменствіВ», К. 1926). У Стислогозначенні українофіламі називаєся українських діячів 1860-їх pp., а часи їхньоїдіяльності 1860 - 80-їх pp. періодом Українофільства. Самі українофілі воліліназіватіся В«народолюбцівВ», альо НЕ заперечувалі ї проті інших назв. Рухукраїнофільства особливо пошірівся на качанах 1860-їх pp. и поклали основидальшого роз В¬ витку українства. На Першому місці українофілі ставили освітушироких народніх мас рідною мовою; для цього складалі Підручники русскимовою та відавалі твори української літератури. Українофілі відавалі журнали:В«ОсноваВ» у Петербурзі (1861 - 62), В«Черниговский листокВ» та Багато рукописних(Найвідоміші з них київський: В«Самостайне СловоВ», В«ГромадніцяВ», В«ПомійніцяВ»), акож книжки для народу и так звані метелики (Маленькі брошурки). Почаїв от1859 українофілі створі широку ятір своїх Громад (найважлівіші вПетербурзі, Москві, Киеве, Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі ТОЩО), якіпоклали Багато праці коло організації шкільництва (зокрема так звані недільнішколи, 1859 - 62). З світоглядово-політічного подивимось Термін Українофільствоохоплював Різні течії від звічайної любови до свого рідного аж до палицінаціоналізму (хоч терміну цього тоді галі не Було) i незалежности.
Після придушеннямпольського повстання 1863 російський уряд посілостей Боротьба протиУкраїнофільства (Валуєвській обіжнік 1863, Емській указ 1876), однак рухукраїнофільства раз-у-раз відроджувався (початок 1870-їх, качан и кінець1880-їх pp.). Пізніше українофілі працювать переважно на культурно-освітнійніві: Складання словніків русском (Уманця и Спілки, т. зз.Грінченка), літературна творчість, а гол. наук. діяльність у царініукраїнознавства. Зокрема велику працю проробілі смороду в рамкахПівденно-Західнього відділу Імператорського Російського ГеографічногоТовариства у Киеве (1873 - 76) i Журналі В«Київська СтаринаВ» (1882 - 1906).
З годиноюукраїнофілі, Під щораз більшім лещатах російського Уряду, здавать Свої позіції,відмежовуючіся від будь-якої національно-політічної діяльності. Це віклікалокритику й невдоволення НЕ Ліше з боку молодшої генерації українських діячів, анавіть и Серед самих українофілів. Історія українофільства скінчілася в кінці1880-їх pp. На зміну йому виступа нова генерація українства.
За Радянськучасів українофільській рух характерізувалі Як рух В«буржуазно-націоналістічнійВ».
Становленнягромадівського руху в Україні.
На відміну відПетербурзької української громади, Яки вінікає и трівалій годину існує Якземляцтво, стіхійне об'єднання свідомих українців у далекій и холоднійпівнічній століці, в Україні в цею Період вінікає низька місцевіх громад.
Громади в Україніявляли собою напівлегальні осередки національного руху, які об'єднувалидемократично орієнтовану українофільську інтелігенцію та Студентський молодь.Уявлення про характер українських об'єднань Дає зізнання поліції членаКиевськой громади В.Курлюка (1865): В«... в так звану малоросійськугромаду, як в суспільство, хоча й невідоме уряду, але не маєніякої організації і навіть не ховається в таємниці, мав право входити всякий,кого цікавив цей або які б то не було питання, що стосуються українськогонароду. В»
Передвіснікігромад у вігляді студентських гуртків існувалі з першої половини 1850-х аж докачанів 1860-х рр.. У 1849-1854 рр.. діяв гурток (18-20 осіб) у Київськомууніверсітеті, Його очолював С.Ніс (т.зв. В«Носівська партіяВ»). У Харківськомууніверсітеті напрікінці 50-х рр.. існував студентський гурток О.Потебні, Якийскладався з В«переконань українцівВ».
Однією з дерлоорганізацій в Україні постала Полтавська громада в 1858 р. Активні члениПолтавської громади булі О.Коніській, Д.Пільчіков, О.Стронін, П.Кузьменко,В.Кулик, В.Лобода. Смороду співпрацювалі з В«ОсновоюВ». Своєю актівністю відрізнявсяО.Коніській, Який друкувався в Журналі Під псевдонімом В«ОлександрПереходовець В», за Завдання редакціїВ« О...
